Версія для друку
Відгриміла весілля. Попелюшка стала жити в палаці в новій для себе якості. Вранці - сніданок за величезним столом, накритому в величезному мармуровому залі. Після сніданку - джакузі. Потім прийоми дам з шляхетських родин. Манірні ляльки цілу годину трясуть один перед одним новими коштовностями та розповідають про майбутні поїздки за кордон - туга. Потім - нанесення відповідних візитів. Принц разом з дружиною відвідують ті будинки, які Він планує відвідати. І там теж - тряска коштовностями і хутром, обговорення нарядів і майбутніх уїк-етдов.
Після місяця такого життя Попелюшку до чортиків захотілося побачитися зі своїми колишніми знайомими! Але не з мачухою і її СВОЛОЧНОГО дочками, звичайно, а з сусідкою Машею, з якої іноді Попелюшка через паркан перекидалася одним-двома слівцями. Але щойно вона спробувала заїкнутися про це чоловікові, Він аж весь зблід і, стиснувши зуби, прошипів: "Забудь! Про все, що було до нашого весілля - НІКОЛИ і жодним словом не нагадуй мені!" - і жбурнув позолочену чашу в стіну з такою злістю, що чаша розлетілася на дрібненькі осколочкі.
Все частіше і частіше чоловіче вечорами став проходити повз її опочивальні. Вже як тільки не намагалася Попелюшка: і наймодніших стилістів запрошувала, і наряди такі відверті одягала, що тільки кам'яний не викликати - нічого не допомагало. Одного разу не витримала і вночі навшпиньки прокралася до його спальні. Вушко до замкової щілини доклала. І почула.
-Сонечко моє ненаглядне! Нарешті я можу уста твої цілувати цукрові! Талію твою осину обіймати та плечики гладенькі гладити! Як остогидла мені ця дурна безрідна, Попелюшка. селюк неотесана! Думав, виведу її в люди, вона людиною сама стане. Так ні! Так-таки і дивиться в колишню свою свинячі життя, до подружок-бомжа на побачення проситися! _ Говорив її благовірний комусь.
-Ось дура-то! Їй би радіти, такого мужика відхопила! Я б. я б. А давай - прожени її на фіг, а? Ти ж принц! Майже що цар! - проверещал тоненький молоденький голосок.
Не змогла стриматися Попелюшка, відчинила двері Принцева спаленки і постала в дверному отворі у всій своїй первозданній красі. Чекала, що зніяковіє принц, засоромився. Прожене розлучницю погану, перед дружиною законної покаятися. Так прорахувалася.
Глянув грізно принц на гостю не званий, на дружину свого не бажану. Глянув з-під брів навислих, руку до свічнику простягнув. Підсвічник схопив та й щосили жбурнув ним в Попелюшку!
-Он пішла, дура немита! І не смій ніколи мені відпочивати заважати! А ще раз повториться подібне - викину геть на двір свиней пасти! Або, ще краще, в монастир повезу та налисо поголю. - і зареготав голосно і образливо.
А один з осколочків підсвічники влучив прямо в передпліччя Попелюшки, встромився вістрям. Кров потекла по руці струменем, зблідла жінка і свідомість втратила. Тільки ось прокинулася вона все-таки. З небажанням розліпила повіки.
-І навіщо я тільки погодилася заміж за цього принца вийти? Та й взагалі, навіщо нам. дурам, принци ці потрібні? - подумала Попелюшка з гіркотою. Але пізно, вже нічого поправити не можна.
До вечора заявився принц провідати свою "найдорожчу". Подарунок приніс - колечко золоте.
-Завтра посол з Франції наїжджає, - сказав він.-Ти давай, кидай дурня валяти, вставай до ранку так наряд новий примір. Бал буде. Щоб до завтрашнього вечора по-французьки балакати навчилася, ясно тобі, чи ні?
Тільки кивнула у відповідь йому Попелюшка. Сльози грудкою в горлі стояли.
Вранці заявився вчитель французької, молода людина, приємний і ввічливий. Непомітно від всіх сунув він жінці в долоньку клаптик паперу з літерами різними. Після уроку Попелюшка розгорнула папірець так прочитала написане.
-Донечка моя мила, - писав їй її отец.-Щойно ти покинула мене, дружина моя зовсім з розуму вижила! Зійшлася з пройдисвітом-стряпчим, і так спритно вони все обстряпалі, що залишився на вулиці, без будинку, без дружини, і без будь ні на те засобів до існування. Голодую вже три дні. На роботу мене нікуди не беруть через похилий вік, а милостиню дають погано, докоряючи тим, що на мені орати можна. Якщо ти мені не допоможеш, помру я під парканом, як собака бродячий.
Читала Попелюшка цей крик душі батька її рідного да заливалася сльозами горючими. І знову не стрималась вона і пішла до принцу просити його допомоги - своїх-то грошей у неї ніколи не було, навіть шпильки і панчішки принц сам приносив дружині. Та ще раз в місяць власноруч весь її гардероб і перераховував.
В ноги кинулася жінка до чоловіка, кінчики туфель його взялася цілувати так слізно розповідати йому про горе, що спіткало її батька рідного, а Принцева тестя. Відштовхнув гидливо принц дружину свою, грубо перервав її благання пристрасну і прорік:
-Якщо ти ще хочеш в палаці моєму жити, а не в монастирі животіти, забудь не тільки подруг своїх сільських, але рідню ганебну. Я все сказав! -і пішов пити вино з циганами, яких привіз він у цей вечір на бал француза - посла веселити.
Так і не побачила Попелюшка більший, аніж отець свого, так і не дізналася, що від голоду вкрав він пиріжок у лоточниця. А та помітила на його біду да крик підняла. Налетіла юрба народу базарного, накинулася на старого голодного та забила його до смерті.
А ввечері на балу в честь французького посла був принц так галантний, так ввічливий з дружиною, що заздрили їй все дами благородні, лютою ненавистю наповнюючи серця свої жовчні. А вже як сподобалася скромніца- розумниця послу французскому- ну, ні в казці сказати, ні пером описати! Став він з нею теревені розводити - і знову був вражений її уму-розуму! Ні на крок не відходить від спокусниці, пригощає її та на танець запрошує. А принц спостерігає все це і ласкаво так посміхається дружині та головою киває на знак схвалення.
Зате після балу шулікою влетів принц в опочивальню до Попелюшки, по щоках відшмагав жінку безневинну, і навіть кулаком в щелепу раз вдарив. Так, злегка. Тільки у Попелюшки від удару цього щелепу-то взяла і зламалася. Довелося доктора кликати, лікувати дружину принца. А на завтра знову бал призначений! Як вивести дружину всю в синцях та в перев'язках? Ось і придумав принц сказати, що відправив від дружину свою "на води, полікуватися і нерви заспокоїти". А сам в цей час жінку під замок в светёлке посадив.
І не витримала Попелюшка життя такий. Зв'язала простирадла в одну довгу мотузку, перекинула через підвіконня і вилізла на вулицю. Через сад перебігла, благо, собака її добре знала, калиточку потаємну відкрила і втекла в свою сільце, що починалася відразу за містом. Прибігла до подруженьке своєї Марійці. Як побачила дівчина, у що перетворив Попелюшку чоловік люб'язний, розплакалася так пошкодувала сусідку колишню. Прихистила її на час у себе.
А тут проїздом кузен Машенькін заїхав попроведать рідню свою. Тут-то вони з Попелюшкою і зустрілися. Але це вже зовсім інша історія!
Якщо можна, то більш конкретно, добре? Я приймаю зауваження без всяких образ. як і ви. Посприяє тільки в тому випадку, що спроба переказу на новий лад виправдовує сучасні вирази, а ось старі + напевно, навпаки. Або ви думаєте по-іншому? Краще замінити все новоспечені вираження? З нетерпінням чекаю вашої відповіді! З глибокою повагою до вас і вашу думку - ваша Людмила.