Знаменитий оратор стародавності Демосфен на запитання, що потрібно для гарного оратора, відповів так: «Жести, жести і жести!»
Як видно з цитати, Коні підкреслює значення жесту: жест уточнює думку, оживляє її, в поєднанні зі словами підсилює її емоційний звучання, спо-собствует кращому сприйняттю мови. У той же час А. Ф. Коні відзначає, що не всі жести виробляють сприятливе враження. Дійсно, погано, якщо мовець смикає себе за вухо, потирає кінчик носа, поправляє краватку, крутить гудзик, тобто повторює якісь механічні, не пов'язані зі змістом слів жести.
Механічні жести відволікають увагу слу-Шатель від змісту промови, заважають її сприйняттю. Нерідко вони бувають результатом хвилювання говоряще-го, свідчать про його невпевненість у собі.
Залежно від призначення жести поділяють-ся на ритмічні, емоційні, указу тільні, образотворчі і символічні.
Ритмічні жести пов'язані з ритмікою мовлення. Поспостерігайте за виступаючими по телебаченню, по-дивіться, як часто говорить в такт мови розмахуючи-ет рукою.
Ритмічні жести підкреслюють логічний уда-ширення, уповільнення і прискорення промови, місце пауз, тобто те, що зазвичай передає інтонація.
Вимовте, наприклад, прислів'я:
^ Каже, що воду цідить;
Строчить, як з кулемета, супроводжуючи їх ритмічними жестами.
Промовляючи першу прислів'я, ми робимо неяк-до уповільнене рух рукою в праву сторону. При цьому і голосні звуки вимовляються кілька вирощуючи-нуто. У другому випадку виробляємо часті вертикаль-ні руху ребром долоні правої руки, напоми-нающіе рубку капусти.
Мова наша часто буває емоційною. Хвилювання, радість, захоплення, ненависть, прикрість, досада, недо-уміння, розгубленість, замішання - все це про є не тільки в підборі слів, в інтонації, але і в жестах. Жести, передають різноманітні відтінки почуттів, називаються емоційними. Деякі з них закріплені в стійких сполученнях, посколь-ку такі жести стали загальнозначущими. Наприклад: бити себе в груди, стукнути кулаком по столу, грюкнути (уда-рить) себе по лобі, повернутися спиною, потиснути плечима, розвести руками, вказати на двері.
Скажіть, чи можна виконати накази: «Об-рій то вікно», «Цю книгу не бери, візьми он ту», якщо вони вимовляються без жесту? Відповідь буде одна: «Нель-зя!» У таких ситуаціях потрібно вказівний жест. Їм говорить виділяє якийсь предмет з ряду однорідних, показує місце - поруч, нагорі, над нами, там, підкреслює порядок прямування - по оче-реді, через одного.
Вказати можна поглядом, кивком голови, рукою, пальцем (вказівним, великим), ногою, поворотом тіла.
Деякі вказівні жести мають умовний характер. Так, коли говорить показує себе на груди - зліва, де серце, говорячи: «У нього тут (жест) нічого немає», то зрозуміло, мова йде про безсердечним, бесчувст-венном людині.
Бувають випадки, коли розшифровка жесту визна-ляется ситуацією. Ось кілька прикладів:
Йде лекція. Один із слухачів, піймавши погляд іншого, показує пальцем місце на руці, де носять годинник. Здогадалися, про що він питає? Він хоче уз-нать, котра година.
Інша ситуація. Асистент лектора робить йому той же знак, але жест вже рівнозначний словами: «Час минув. Пора закінчувати лекцію ».
Нарешті, цей же жест може означати: «Поторій-пись! Настав час іти ».
Вказівний жест рекомендується використовувати в дуже рідкісних, необхідних випадках, коли є предмет (або наочний посібник), на який можна вказати.
А тепер проведемо експеримент. Задайте того, хто знаходиться зараз поруч з вами або близько від вас, питання: «Що таке гвинтові сходи і брижі на воді?» У відповідь почуєте: «Це сходи ось така (робиться обертальний рух правою рукою по вертикалі). А брижі. (Хвилеподібний рух рукою по горизонту-ли) ». Задавайте це питання кому завгодно і скільки завгодно раз, і ви переконаєтеся, що майже всі без жесту не можуть обійтися, хоча вже й не так складно дати словар-ву дефініцію (тлумачення): гвинтові сходи - сходи, що йде спіраллю, гвинтоподібно; брижі - Ні-значне коливання водної поверхні, а також легкі хвилі від такого коливання. Але жест наочніше, він як би зображує предмет, показує його, поет-му і віддається перевага жесту, який називається образотворчим.
Ви, безсумнівно, не один раз були в театрі, на концерті, дивилися виступ акторів по телевіде-нию. Згадайте, як вони жестикулюють, закінчуючи виступ, прощаючись з публікою. Найчастіший жест - поклони, як символ вдячності за теплий при третьому, за оплески. Або, стоячи на авансцені, актор широко розводить руки в сторони, як би укладаючи в свої обійми тих, хто сидить в залі. Використовується ще такий жест: руку (руки) притискають до грудей і низько вклоняючись-ються. Цей жест символізує сердечне ставлення, любов актора до глядачів.
Інша картина. Передача КВН. Ведучий Олександр Масляков представляє суддів. Один, коли називають його, встає, повертається до сидячих в потім на внутрішню, робить кивок головою; інший піднімає обидві руки вгору, з-единяет долоні і похитує руками; третій кланяється; четвертий привітно махає рукою.
Такі жести умовні і називаються вони симво-лическими.
Деякі з них мають цілком певне зна-чення. Наприклад, схрещені руки вказують на за-захисну реакцію. Руки, заведені за голову, висловлюючи-ють перевагу. Руки в боки - символ нескореності. Обхопити руками голову - ознака неприємності або біди.
Жест інтенсивності - рука стискається в кулак (ва-риант: два кулака). Він використовується, коли говорять: ^ Він дуже завзятий; Яка вона уперта; У ньому відчувається така зібраність, активність; Честолюбний він страш-но.
Відомий також жест відмови, заперечення - отталкі-вающие руху рукою або двома руками долонями вперед. Цей жест супроводжує вирази: Ні, ні, ні! Не треба, не треба, прошу вас; Ніколи, ніколи туди не поїду!
Жест протиставлення, антонімічностн - кисть руки виконує рух в повітрі «там» і «тут»: ^ Прийшли і молоді і старі; Нічого туди - сюди хо-дить; Одне вікно на північ, інше на південь. Годяться лав-ки і великі і маленькі.
Жест роз'єднання, расподобления - долоні рас-кривает, «роз'їжджаються» в різні боки: ^ Це абсолютно різні прийоми; Це треба розрізняти; Ми це роз'єднали; Вони розійшлися; Брати роз'їхалися.
Жест об'єднання, складання, суми - пальці з'єднуються в пучку або з'єднуються долоні рук: Вони добре спрацювалися; Дуже вони підходять один до одного; Ми з вами вміємо знаходити контакти; А якщо разом це покласти? Давайте з'єднаємо зусилля; Тільки об'єк-єдину, можемо перемогти.
^ Національний характер жестів
Так, російські в знак згоди похитують головою вперед-назад, а болгари вліво-вправо. Про відмінність між жестом прощання в Росії і у Франції дізнаємося з твору І. С. Тургенєва «Новина»:
Нежданов нахилив голову, а Сипягин попрощався з ним на французький манер, кілька разів підряд швидко підніс руку до власних губах і носі, і пішов далі, жваво розмахуючи тростиною і посвисти-ліплячи ...
Про національний характер деяких жестів сві-детельствует такий факт. В Австралії, Нової зела-дии, Великобританії два розлучених пальця (указу-них і середній) з долонею, поверненою від себе, служать знаком перемоги. Але якщо долоню повернути до себе, то жест рівнозначний висловом «А йди ти по-далі!» Жителі Європи сприймають цей жест, незалежно від того, куди звернена долоню, як знак перемоги. Тому, якщо англієць зробить образь-вальний жест, то європеєць може тільки здивуватися, не розуміючи, на яку перемогу натякають. І ще. У ба-тьох країнах Європи цей жест рівнозначний цифрі «2». У зв'язку з цим можлива така ситуація. Незадоволений-ний обслуговуванням англієць, бажаючи висловити свій гнів, показує бармену-європейцеві два пальці з по-повернути долонею до себе - знак образливий, - а бармен у відповідь на цей жест наливає дві кружки пива.
Попри всю різноманітність жестів, їх варіативності, вони виявляють стійкість в своєму втіленні. Однак бувають випадки, коли характер жесту неяк-до змінюється і втрачає свою національну забарвлення-ку. Так, за останні тридцять років жест прощання (махання пензлем руки вперед-назад) замінився руху-ням руки вліво-вправо в одній площині з долонею, зверненої до які йдуть. Цей жест запозичений із Заходу. Але діти, коли їм кажуть: «Помахай тітці руч-кою», ще старанно махають так, як махали при прощанні з давніх-давен на Русі.
Поль Сопер у книзі «Основи мистецтва мови» виділяє ще наслідувальні жести. Це жести, кото-які оживляють опис. Наприклад, лектор говорить про виступ якогось політичного діяча, відомого-ного вченого, художника і намагається зобразити його. Іншими словами, оратор перевтілюється, як актор, він змінює і голос і манери, прагнучи наочно уявити образ того, про кого розповідає.
Нам здається, в такому випадку слід говорити не про особливий вид жестів, а про елементи акторської гри, театралізації лекції.
Висловлювання можуть супроводжуватися не одним, а кількома жестами. Візьмемо пропозицію «Мене це не стосується». При слові мене використовується покажчик-ний жест (долоню рухається до середини грудей), це супроводжується теж вказівним жестом (рука від-брасивается вперед від себе долонею вгору) не стосується - символічний жест (погойдування рукою з сторо-ни в сторону).
Жести, як і слова, бувають дуже експресивні-ми, надають мови грубуватий, фамільярний характер. Такими жестами, наприклад, вважаються: піднятий біль-шою палець, коли інші стиснуті в кулак, як вис-Шая оцінка чого-небудь; клацання пальцем по шиї з правого боку - «випити б»; крутіння пальцем біля скроні, що означає «з розуму вижив», «розуму позбувся».
Закінчуючи розмову про жестах, підкреслимо, що кожен з них в мові повинен свідчити про рух думки і почуттів оратора, бути физичес-ким виразом його творчих зусиль.
Невиправданий жест, жест заради жесту прикрашає мова, «викликає сміх і принижує ідею». Ось чому вже в перших посібниках з красномовства давалися поради, як використовувати жести. Так, в «Теорії крас-норечія» А. Галича (1830) сказано: «Носа і губ, язика і вух ніколи не можна вживати без образи благопристойності», «пристойність забороняє груди і брю-хо висувати, спину кривити, плечима затягати», «..благопрістойность забороняє театральні кривляючись-нья».
Слід враховувати, що жестикуляція обумовлена і характером говорить. Деякі люди від природи рухливі, емоційні. Природно, лектор з та-ким характером не може обійтися без жестів. Іншому ж, холоднокровному, спокійного, стриманого в прояві своїх почуттів, жести невластиві.
Кращим жестом вважається той, якого не помічаючи-ють, який органічно зливається зі словом і усі-чених його вплив на слухачів.
^ 5. ДІЛОВА БЕСІДА. ТИПИ СПІВРОЗМОВНІКІВ. Ділові перемовини
Д. Гранін в романі «Картина» докладно описуючи-ет, як один з керівників міського масштабу готується до ділової зустрічі з обласним начальни-ком. Перед Лосєвим стоїть дуже складне завдання - переконати Уварова зробити Жмуркіну заводь, ділянка, що має історико-художню цінність для го-роду, заповідним місцем, не зносити будинок кислих, перенести будівництво філії в інше місце. Ло-сівши звернувся за допомогою до свого дядька Аркадію Матвійовичу, і вони разом розробляють стратегію і тактику майбутньої розмови:
Аркадій Матвійович пропонував з Уваровим НЕ хіт-рить, викласти йому все як є і про картину не приховувати, тому що, якщо Уваров щось чув, вийде негарно. Слід продумати послідовно-ність розмови. Аркадій Матвійович завжди сові-Това викладати справи в певному порядку. Об-говорили, як мотивувати прохання.
Далі Аркадій Матвійович просив не піддаватися спокусі умовлянь. Люди, коли хочуть переконати кого-небудь прийняти їх точку зору, занадто багато говорять самі. Краще дати можливість висловитися співрозмовнику. Правда, умовити Уварова нелегко. Уваров любить слухати і, поки слухає, становить думка, готує рішення. Аркадій Матвійович напо-уявляв «Метод Сократа»: будувати бесіду так, щоб отримувати один за іншим ствердні відповіді і тим самим привчати співрозмовника погоджуватися. Хоро-шо було б розговорити Уварова, щоб він виска-зался про надії і плани, які він пов'язує з філією і з самою фірмою ЕОМ, та біда в тому, що Уваров не в приклад іншим начальникам мовчун, для нього співрозмовник навіть в неслужбової обстановці перш за все джерело корисної інформації. Він нетиповий, бо, як правило, людина після сорока років воліє хороших слухачів.
Обговорили інші деталі, наприклад, що на при третьому записатися краще на кінець дня, коли НЕ подпи-рают наступні відвідувачі.
За словами Аркадія Матвійовича, розум робив Уварова зарозумілим, одиноким, і в той же час він, як розумна людина, приховував свій розум, користуючись адміні-стратівнимі штампами. «Як це точно», - думав Лосєв, дивуючись, чому він сам не міг цього визна-ділити, хоча Уварова знав давно.
Племінник Аркадія Матвійовича не переставав дивуватися - справедливе, ясна річ, а скільки приготувань, складнощів.
Які ж поради дає Аркадій Матвійович Лосеву? Виділимо основні з них:
продумати послідовність розмови;
мотивувати прохання;
не піддаватися спокусі умовлянь;
дати можливість висловитися співрозмовнику;
використовувати «Метод Сократа», тобто привчити со-беседніка погоджуватися;
говорити про те, що цікавить співрозмовника;
намагатися отримати якомога більше інформації-ції від співрозмовника;
продумати організаційні питання, наприклад, коли записатися на прийом і т.п.
Аналіз даного уривка допомагає краще зрозуміти, що ж являє собою ділова розмова і які її особливості.
Ділова бесіда - це форма міжособистісного про-щення, що припускає обмін поглядами, точками зо-ня, думками, інформацією, спрямована на рі-ня тієї чи іншої проблеми.
«Словник сучасної російської літературної язи-ка» в 20 т. Визначає основне значення слова бесіда як «розмова (зазвичай тривалий), обмін мені-нями». На цьому наголошує діалогічний характер бесіди, обов'язкова участь в обговоренні двох сто-рон.
Успіх бесіди багато в чому залежить від того, наскільки добре співрозмовники знають один одного, чи правильно усвідомили особливості характеру свого партнера і ви-брали вірний тон розмови з ним.
П. Мицич в книзі «Як проводити ділові бесіди» дає цікаву класифікацію можливих типів співрозмовників і радить, як краще поводитися з парт-нером певного типу.
Наведемо цей матеріал повністю, так як вва-ем, що він викличе інтерес у читачів і буде поле-зен їм в практичній діяльності: