Прогнав мужик кота за крадіжку за плутня з хати, кіт образився, расфиркался і втік прямісінько в ліс. «Гаразд же, - метикує, - проживу я і без тебе. Будь спокійний!"…
Зустріла кота лисиця і вмовила його залишитися жити у неї, а Котофей Іванович і радий тому. Удвох вони на полювання ходили, дичину промишляли; і така у них життя пішло - вмирати не треба! А вже страху вони задали такого, що кругом про них пошепки говорили так лапами видали тільки вказували. Особливо кіт всіх лякав; від нього і на дереві не сховаєшся: майстер він по деревах лазити, - боляче лапи-то у нього чіпкі.
Ось зустріла якось лисиця ведмедя з вовком, а ті і кажуть:
- Що ж ти нам, кума, нареченого свого не покажеш?
- Ох, милі, да уж дуже він у мене сердитий, приступу до нього немає. З ранку до ночі все у нього справи та справи, інду і у мене голівонька обертом пішла. Адже він воєводою до нас сюди прислали.
Злякалися ведмідь з вовком, кликали лисиці:
- Не губи, кума. Звівши ти нас з ним. Треба нам заздалегідь з ним дружбу звести.
- Ну, що-ж, - каже лисиця, - це можна; тільки ви йому на уклін чогось принесіть, а то він і бачити вас не захоче.
- Це вже як водиться.
- Та тільки ви відразу-то на очі йому не потрапляйте, а то він вас з'їсть.
Пішли ведмідь з вовком на полювання, воєводу задовольнити. Мишка цілого бика приволік, а вовк - теляти; поклали під сосною, кликнули зайця:
- Біжи, косою, до лисиці в хороми, скажи - будьте, мовляв, знайомі: Михайло Клишоногий та Левон Іванович чолом б'ють, на уклін вас до себе кличуть.
Заєць, було, зам'явся - ніколи-де мені, - за вухами чесати став, так ведмідь так гаркнув, що зайця самі ноги до лисиці понесли. За півверсти до лисячих хором заєць шапочку скинув і ну кланятися, а сам як осиковий листочок тремтить.
А Котофей Іванович під віконечком сидить; біля дверей лисиця поглядає. Побачив зайчик кіт і питає:
- Підійди сюди, любий. Що маєш.
Злякався заєць, ледве підповз до вікна.
- Михайло Клишоногий з Левон Івановичем чолом вам б'ють, до себе в гості вашу милість просять.
- Гаразд; скажи, ужо будемо.
Прикотив заєць до ведмедя і до вовка.
- Зараз будуть, - каже. - Ну, вже й страшний звір, воєвода-то наш. У мене і до сих пір все жижки трусяться здається, з одного виду на край світу втечу.
І помчав. Злякався ведмідь, поліз на сосну, а вовк в купу листя зарився і слухає, щось буде ...
Тільки кіт з лисицею підійшли - кинувся кіт на бика, давай його терзати, а сам бурчить п мурчит: «Мяу-у, няв-у, няв-у!» ...
«Ти ба, - думає ведмідь, - і непоказний звір, так, погань на вигляд, - а все йому мало, все мало!» ...
Заворушився вовк, зашурхотів листям; а кіт подумав, що це миша, так як кинеться на нього, як вчепиться прямо в морду - вовк завив від болю і кинувся на-витік.
Кот і сам злякався; скок скоріше на сосну, на якій ведмідь сидів, - звідси не дістануть.
«Ну, - подумав ведмідь, - вовку дісталося, тепер і моя черга настала!» - так, не довго думаючи, кинувся на землю і пішов тікати в лісову нетрі, тільки його й бачили.
А лисиця регоче так верещить їм навздогін:
- Що, потрапило. Ось стривайте, нажене він вас, так отпотчует, що моє шанування.
Само собою, що після такої історії по всьому лісу такий жах пройшла, що хоч і носі з нори висувай ...