У аукціонної документації було передбачено вимога про забезпечення виконання державного контракту у вигляді безвідкличної банківської гарантії або у вигляді передачі замовнику в заставу грошових коштів, в тому числі у формі вкладу (депозиту). Компанія вибрала перший варіант і надала банківську гарантію. Потім сторони підписали контракт, і компанія оплатила 1,5 млн руб. за право укласти цей державний контракт. Але не встигла вона почати виконання своїх зобов'язань, як замовник направив повідомлення про розірвання державного контракту в односторонньому порядку. Справа в тому, що вже після його укладення замовник провів перевірку банківської гарантії, і виявилося, що банк її не видавав (на той момент реєстру банківських гарантій не було). Причому ситуація з видачею банківської гарантії була вкрай сумнівна: відразу після видачі банківської гарантії банк направив лист з підтвердженням її видачі, а через два місяці надіслав відповідь, що все-таки не видавав банківську гарантію, а дії організації, через яку учасник закупівлі оплатив її, є шахрайськими. Сама ж компанія заявляла, що оплачувала гарантію через якусь організацію-посередника і не знала про її недійсності.
У будь-якому випадку компанія надала недостовірну інформацію про свою відповідність вимогам, що пред'являються аукціонної документації, що дозволило їй стати переможцем аукціону. У даній ситуації замовник зобов'язаний розірвати контракт в односторонньому порядку (ч. 7 ст. 19.2 Закону № 94-ФЗ, ч. 15 ст. 95 Закону № 44-ФЗ). При цьому повернути внесену плату за право укласти державний контракт в розмірі 1,5 млн руб. замовник відмовився.
Тоді компанія спробувала повернути внесену плату іншим шляхом: вона подала позов про визнання державного контракту недійсним та стягнення з замовника 1,5 млн руб. сплачених за право укласти контракт. Вона посилалася на те, що з її боку не було представлено забезпе-печення виконання контракту у вигляді безвідкличної банківської гарантії, а значить, були відсутні підстави для укладення державного контракту. А оскільки контракт був укладений в порушення вимог ч. 19 ст. 41.12 діяв на той момент Закону № -94-ФЗ (ч. 12 ст. 70 Закону № -44-ФЗ), то в силу ст. 168 ГК РФ він є недійсною угодою.
Судовий розгляд
Суд першої інстанції підтримав позицію компанії і задовольнив її позов. Він вказав, що компанія представила неналежне забезпечення, а оспорюваний державний контракт був укладений з порушенням вимог ч. 19 ст. 41.12 Закону № 94-ФЗ, тому в силу ст. 168 ГК РФ він є недійсною угодою. Оскільки предметом аукціону було право на укладення контракту, яке підлягало оплаті переможцем, то при визнанні укладеного з ним договору недійсним таке право втрачається і грошові кошти повинні бути повернуті компанії (подп. 1 ст. 1103 ДК РФ).
Касація не погодилася з апеляцією і залишила в силі рішення суду першої інстанції. Вона підтвердила, що державний контракт недійсний, а внесена плата за право укладення контракту є марна збагаченням і підлягає поверненню.
Позиція ВС РФ
ВС РФ скасував судові акти судів першої та касаційної інстанції і залишив без зміни постанову апеляції.
Судова колегія у еко-ким спорах ВС РФ повністю погодилася з судом апеляційної інстанції. Вона вказала, що компанія, будучи учасником аукціону на право укладення державного контракту, знала вимоги Закону № 94-ФЗ і аукціонної документації про необхідність представити забезпечення виконання зобов'язання, в тому числі у вигляді безвідкличної банківської гарантії. Але для виконання цієї вимоги вона звернулася не в кредитну організацію з дотриманням встановленого порядку отримання фінансового забезпе-чення, а оформила банківську гарантію через сумнівну організацію, що займається діями, що порушують норми цивільного законодавства. Таким чином, вона повела себе необачно, що свідчить про її несумлінності. Крім того, компанія, пославшись на невідповідність державного контракту вимогам Закону № 94-ФЗ з огляду на подання нею ж неналежної банківської гарантії, порушила межі здійснення цивільних прав, встановлені ст. 10 ГК РФ.