Г.В.Ф. Гегель (1770-1831) створив грандіозну і всеосяжну філософську систему, в якій узагальнив, наскільки це здатний зробити одна людина, всі істотні досягнення не тільки фило-софії, але буквально всіх галузей знань. В основу своєї системи він поклав ряд вихідних принципів. Тому весь різноманітний ма-теріал різних знань представлений їм не в хаотичної, а саме в систематичній формі. Г. Гегель взяв до уваги досягнення не тільки культури Нового часу, але прагнув спиратися на всю сукупність накопичених людством знань. Незважаючи на те що в послегегелевское час філософи прийшли до висновку про помилково-сти спроб побудови настільки всеосяжних систем, гегелівська філософія залишається грандіозним пам'ятником людського духу в його прагненні «осягнути неосяжне».
Для сучасної інтерпретації Г. Гегеля слід врахувати, крім того, критику його вчення наступними філософами, починаючи від А. Шопенгауера, який був молодшим сучасником Г. Гегеля, до К. Поппера, який творив в середині XX в. К. Поппер 1 вбачає в Г. Гегеля одного з родоначальників ідеології тоталітарного об-щества поряд з Платоном 2 і К. Марксом. Треба зауважити, що для К. Поппера характерно прагнення дискредитувати Г. Гегеля лю-бій ціною (як і інших мислителів, яких він вважає причетний-ними до розробки і захисту тоталітарного способу мислення). З цією метою він звертається, зокрема, до маловідомим фактам біогр-фії Г. Гегеля, підкреслює його людські слабкості і недостат-ки, протиставляє йому інших мислителів за принципом «ворог мого ворога - мій друг» і т.д. Все це надає книзі К. Поппера зайву полемічну спрямованість.
2 Див. Розділ «Філософія античної класики».
При всіх особливостях сучасної інтерпретації Г. Гегеля його філософію слід розглядати лежить в руслі новоєвропейської культури. У філософії Г. Гегеля виявляються ті ж фундаменталь-ні риси цієї культури, які яскраво виражені у його предше-ственник.
Це культ наукового розуму, і активно-творче ставлення до світу. Г. Гегель більш чітко, ніж його попередники, бачить не тільки позитивні, але і негативні сторони фундаменталь-них установок новоєвропейського мислення. Виявляє він і те, що поділ на суб'єкт і об'єкт загрожує внутрішньої разорваннос-ма людського духу. Саме тому він і наполягає на Тожде-стве суб'єкта та об'єкта. Однак в цілому гегелівська філософія осту-ється всередині суб'єктно-об'єктної парадигми, виявляючи її окончатель-ні теоретичні резерви.
ня »1. Труднощі сприйняття системи, подібної гегелівської, особливо зростають у міру того, як в суспільстві зростає вага формального і емпіричного знання. Зростання значення цього типу знання формує осо-буя установку сучасної людини на механічно-формальне вос-прийняття. Разом з тим сучасна людина шукає неформальних духів-них шляхів, здатних просветлить його душу. Згідно Г. Гегеля, щоб знайти їх, потребни індивідуальні душевні зусилля. Почати слід з забуття того, у що вірилося колись і до чого досі схилялося думка. Перше, що необхідно справжньому філософу, - це змиритися-ня і здатність до самовідданої пізнання.
Г. Гегель веде читача по шляху духовного сходження. Але мис-Літел чітко розуміє, що цей шлях не може бути лише його, Гегеля, винаходом. Це шлях загальнолюдської культури, взятої в її історичному розвитку. Одночасно це шлях духовного розвитку окремої людини. Трансцендентальний суб'єкт І. Канта рассмат-ється їм не статично, не в готовому вигляді, а в розвитку. Людина проходить шлях від детски-наївного свідомості до зрілого. Завдання думки-теля - виявити закономірності цього шляху, його основні віхи і кінцеву мету. Саме так побудовано перший самостійний круп-ве твір Г. Гегеля «Феноменологія духу» (1807). У ньому рас-розглядаються етапи розвитку людської свідомості. Вони є одне-тимчасово етапи пізнання світу. Дух людини виявляє себе (звідси на-звання «феноменологія»), поступово все більше прозріває, звільняється від чарівних і наївних ілюзій, страждає і через це набуває мужність і зрілість. Г. Гегель виходить з разли-чия душі і духу. Душа в своєму початковому вигляді суб'єктивна. До її складу входять відчуття, сприйняття, уявлення, афекти (пристрасті). Душа упереджена. У ній виражаються особливості характеру даного індивіда, індивідуальний спосіб сприйняття. Але душа здатна до сходження до рівня духу. Дух об'єктивний. На етапі духу людина звільняється від дрібного, поверхневого, наносного. «Грань між суб'єктивними і об'єктивними елементами думки проводиться Геге-лем в межах реального живого свідомості людської душі» 2. Душа виявляє здатність мислити; мислення перетворює душу в дух. У мисленні реалізується вища здатність духу - розум. Розум відмінний від розуму. Розум оперує абстрактно-формальними, тобто систематизує, класифікує, підводить під рубрики і взагалі діє в межах правил формальної логіки. Розум - спосіб-ність до теоретичного мислення. Для того щоб підкреслити осо-сті теоретичного підходу до дійсності, Г. Гегель ис-помагає спеціальний термін «спекулятивне», або «спекулятивно-конкретне», що виступає у нього синонімом теоретичного.
1 Ільїн І.А. Указ. соч. С. 51.
2 Ільїн І.А. Указ. соч. С. 63.
Спекулятивна здатність є вміння виявляти єдність там, де розум бачить лише відмінності і протилежності. З трактуванням розуму пов'язані особливості гегелівського раціоналізму.