Численними експериментальними дослідженнями встановлена типологія стилю керівників, стилю керівництва, яка ґрунтується на психологічному складі особистості, на здатності та вмінні керувати колективною діяльністю.
Перший тип - директивний, тобто базується виключно на точному проходженні директивам, наказам. Нерідко при цьому керівник виконує роль простого передавача інформації з вищого рівня на нижчий: просто передає наказ по ланцюжку, переважно використовуючи методи адміністрування.
Другий тип - колегіальний. Він виражається в тому, що керівник постійно враховує думки, пропозиції, навіть не виражені явно, по мають місце в тому колективі, яким йому доводиться керувати. Для цього типу характерно винесення проблеми рішення на обговорення колективу, врахування думок. Керівника такого типу відрізняє велика гнучкість, винахідливість у вирішенні тих чи інших проблем і завдань, він лише в крайніх випадках вдається до адміністративних заходів впливу на підлеглих. В особистості такого керівника переважають риси, що сприяють встановленню контактів з підлеглими, прагнення побачити особливості членів колективу, створити необхідні умови для ефективної спільної роботи. При колегіальному стилі деякі функції керівництва передаються іншим членам колективу, завдяки чому в колективі реалізується самоврядування.
Третій тип можна назвати ситуативним. Його суть полягає в тому, що поведінка керівника багато в чому підкоряється створилося виробничих ситуацій. Керівник практично не керує своїми відносинами з підлеглими, а просто слід за тією ситуацією, яка виникає в колективі. Керівник такого типу пускає справу на самоплив, він мало піклується про організацію колективу, його справах.
Серед особистісних якостей, під впливом яких формується стиль керівництва, слід назвати, перш за все, ціннісні орієнтації, ідеали і переконання. Вони сприяють виробленню загальних уявлень про роль керівника, про значення його діяльності, про формування відносин з підлеглими. Зокрема, від ціннісних орієнтацій залежить уявлення керівника про його безпосередніх підлеглих, про набір їх особистісних якостей і властивостей.
Поруч досліджень встановлено, що деякі керівники вельми вузько представляють значення особистості людини в організації. Особливо гостро це видно по системі стимулів. Керівники, які застосовують переважно економічні стимули, зазвичай уявляють собі людину виключно як економічну систему, бачать в ньому суб'єкт тільки з економічними потребами, найчастіше з матеріальними, притому з простими.
Керівники, які застосовують в основному тільки адміністративні стимули, бачать в людині тільки ті його властивості, які пов'язані з певним станом, наприклад, станом страху, тривожності. Такі керівники вважають, що ці стани сприяють нормальному відношенню до праці.
І нарешті, можна виділити такий тип керівника, який відрізняється широким поглядом на особистість людини і бачить працівника у всьому різноманітті його зв'язків і відносин з дійсністю, зі складною системою потреб та інтересів.
Бувають лідери ділові (інструментальні), дії яких спрямовані переважно на рішення поставленої перед групою завдання досягнення мети. Є лідери емоційні, або експресивні, - їхні дії спрямовані переважно на створення необхідного клімату, настрою в групі. Керівники і лідери розрізняються і формами відповідальності. Якщо керівник несе відповідальність перед офіційними особами, то відповідальність лідера носить неофіційний характер.
Природа лідерства складна. У психології найчастіше явище лідерства розуміють з точки зору ролей, які приймає на себе людина або особистість в груповий діяльності, тобто лідер-це той, хто в певній ситуації бере на себе велику відповідальність за виконання групових завдань, ніж всі інші. Кожна специфічна сфера діяльності (суспільно корисна праця, громадська робота, відпочинок) висуває свого лідера, тобто немає універсального лідера, який виявляє себе у всіх сферах життя.