Термін "екологія" запропонований в 1866 р Е. Геккелем (німецький натураліст). Від грецького "ойкос" -дом, "логос" - наука. У сво-ем праці «Загальна морфологія» (1866) він писав: «Екологія - це пізнання економіки природи, одночасне досліджень-ня взаємовідносин всього живого з органічними і неорг-технічними компонентами середовища, включаючи антагоністичні і неантагоністичні відносини тварин і рослин, кон- тактуючих один з одним ». Переважно екологія вивчає живі системи з рівнем організації від організму і вище. У сучасному розумінні ЕКОЛОГІЯ - це наука про відносини організмів або груп організмів до навколишнього середовища або наука про взаємини між живими організмами і середовищем їхнього життя.
Еколо-гія спочатку розглядали-лась як частина біології, вивчаю-щая взаємодія живих орга-низмов в залежності від перебуваючи-ня навколишнього середовища. Як наукова дисципліна екологія має більш ніж вікову історію. Систематичні екологічні дослідження ведуться приблизно з 1900 р Основи екології можна знайти в наукових працях вчених минулого століття (Гумбольт, Ламарк, Северцев В.Н.Сукачев і ін.). Праця Геккеля побудований на величезному фактичному матері-но, накопичений класичної біологією, і головним чином присвячений тому напрямку, яке зараз називають аут-екологією або екологією окремих видів. Крім того, в працях Геккеля простежується ще одна важлива обставина - розуміння екології як «економіки природи». З цього ча-мени екологія з розділу біології перетворюється в междіс-ціплінарную науку, що охоплює багато областей знань. Екологія своїм корінням сягає в далеке минуле. Потреба в знаннях, що визначають «ставлення живого до навколишнього його органічної і неорганічної середовищі», виникла дуже давно. Досить згадати праці Аристотеля (384-322 до н.е.), Плінія Старшого (23-79 н.е.), Р. Бойля (1627-1691) та ін. В яких обговорювалося значення довкілля в житті організмів і приуроченість їх до певних середовищ існування, щоб переконатися в цьому.
В історії розвитку екології можна виділити три основні етапи: Перший етап - зародження і становлення екології як науки (до 60-х рр. ХІХ ст.) На цьому етапі накопичувалися дані про взаємозв'язок живих організмів з середовищем їхнього життя, робилися перші наукові узагальнення. Другий етап - оформлення екології в самостійну галузь знань (після 60-х рр. ХІХ ст.) Початок етапу ознаменувалося виходом робіт українських вчених К.Ф. Рульє (1814-1858), Н.А.Северцова (1827-1885), В. В. Докучаєва (1846-1903), вперше обгрунтували ряд принципів і понять екології, які не втратили свого значення і до теперішнього часу. Третій етап (50-е гг.ХХ в - до теперішнього часу) - перетворення екології в комплексну науку, що включає в себе науки про охорону природного і навколишнього середовища людини. З суворої біологічної науки екологія перетворюється в значний цикл знання, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, теорії культури, економіки »
У розвиток екології значний внесок внесли українські вчені Вавилов, Сукачов, Павловський, Шварц, Колесніков та ін. Особлива заслуга належить В. І. Вернадського.
У XX ст. в рамках екології сформувалося оригінали ве напрямок фізіології, присвячене дослідженню механізмів адаптації. У нашій країні представниками це-го напрямку, що досягли розквіту в 60-70-х роках XX століття, були Н. І. Калабухов, А. Д. Слонім, а в останні роки - акад. І. А. Шилов.
У 1927 р Ч. Елтон випустив перший підручник-монографію по екології. У ньому було описано своєрідність біоценотіч-ських процесів, дано поняття екологічної ніші, обоснова-но «правило екологічних пірамід», сформульовані прин-ципи популяційної екології. Незабаром були запропоновані математичні моделі росту чисельності популяцій і їх взаємодії (В. Вольтерра, А. Лотка), проведені лабораторіях-торні досліди з перевірки цих моделей (Г. Ф. Гаузе). Таким чином, в 20-30-ті роки сформувався напрям еколо-гии популяцій, в 30-і роки - поняття екосистеми. Його введе-ня пов'язують з роботами А. Тенсли (1935). Під екосистемою розуміли сукупність організмів і неживих компонентів середовища їх проживання, при взаємодії яких відбувається більш-менш повний біотичний кругообіг (за участю продуцентів, консументів і редуцентов). У той же час про-продовжували широкі кількісні дослідження функцио-нальних особливостей різних екосистем - їх структури, продуктивності, умов їх стійкості, трофічних свя-зей в екосистемах.
На початку 40-х років В. М. Сукачов (1880-1967) обґрунтував концепцію біогеоценозу, що мала велике значення для раз-витку теоретичної бази екології. У 50-ті роки сформірова-лась загальна екологія, основна увага в якій приділяється вивченню взаємодії організмів і структури утворюючи-мих ними систем. До 70-х років XX ст. склалися напрямки, звані «фізіологічної» і «еволюційної» екологи-їй. В наші дні отримали розвиток «кількісна» еколо-гія і математичне моделювання біосферних і екосіс-темних процесів.
Вивчення загальнопланетарна процесів розгорнулося після виходу в світ в 1926 р книги В. І. Вернадського «Біосфера», де розглянуті властивості «живої речовини» і його функції в формуванні як сучасного лику Землі, так і всіх середовищ життя на планеті (водної, грунтової і повітряної). Пред-шественніком і однодумцем В. І. Вернадського був В. В. Докучаєв (1846-1903), який створив вчення про грунт як про природно-історичне тіло.
В. І. Вернадський (1863-1945) обгрунтував роль живого ве-щества як найбільш потужного геохімічного і енергетичн-ського чинників - провідної сили планетарного розвитку. У його роботах ясно простежується значення для космосу життя на планеті Земля, а також значення космічних зв'язків для біо-сфери. Згодом ця космічна лінія в екології була розвинена в працях А. Л. Чижевського, засновника сучасної науки гелиобиологии.
В. І. Вернадський простежив еволюцію біосфери і при-йшов до висновку, що діяльність сучасної людини, преоб-разующего поверхню Землі, за своїми масштабами стала порівнянна з геологічними процесами на планеті. У ре-док стало ясно, що використання природних ресурсів планети відбувається без урахування закономірностей і механізмів функціонування біосфери. Проте завершальним етапом еволюції біосфери він вважав появу ноосфери - сфери розуму
Паралельно зі згаданими розвивалися географічне і геологічне напрямки екології, а саме ландшафтна екологія і динамічна геологія - система наук про взаємодію геосфер Землі і про вздействіі на них антропогенних чинників. Пізніше на Заході з'явилося поняття «екосистема», а в СРСР - «біо-ценоз» і «біогеоценоз» (ака-мик В.Н.Сукачев). Це - тер-міни майже ідентичні. Перші два - екосистема і біоценоз - абсолютно тотожні. Вони означають будь-яку сукупність взаємодіючих живих організ-мов. Останній відрізняється від перших тільки тим, що в ньому бере участь частка «гео», яка фіксує той факт, що дана екосистема розглядається на деякій цілком певної території і враховує вплив навколишнього середовища на взаємодію живих організмів.