Відмінність простий ліцензії від виключної
Для обмеження простий ліцензії від виключної законодавець обрав наступний критерій: збереження або незбереження за ліцензіаром права "видачі ліцензій іншим особам".
Перш за все зазначимо, що під ліцензіями, що видаються іншим особам, маються на увазі тільки ті ліцензії, які передбачають використання охоронюваних об'єктів тими ж способами, що вказані в ліцензійному договорі: ті ліцензії іншим особам, які передбачають надання права використання іншими способами, до уваги прийматися не повинні.
Але навіть із зазначеною застереженням застосування зазначеного критерію для відмежування простий ліцензії від виключної може виявитися неточним і вводити в оману.
Дійсно, припустимо, що в ліцензійному договорі буде прямо вказано, що "ліцензіар не має права видавати ліцензії іншим особам". Чи достатньо буде такого вказівки для того, щоб вважати видану ліцензію винятковою? Адже таке формулювання, що міститься в ліцензійному договорі, не виключає того, що ліцензіар до укладення цього договору вже видав 10 ліцензій іншим особам. Чи не виключає таке формулювання і того, що ліцензіар, як одна з найбільших комерційною організацією, сам виготовляє і реалізує предмет ліцензії, а ліцензіату надав право виготовляти і продавати, наприклад, всього 10 екземплярів об'єктів, що охороняються в рік.
У всіх таких випадках грань між винятковою і невиключної ліцензіями стирається. Тим часом така грань повинна існувати, бо законодавець, розділивши ліцензійні договори на два види, вказав тим самим на наявність між ними принципових відмінностей.
Ці відмінності виводяться з самих термінів - "винятковий" і "не обходиться без цієї". Виключне право на використання, що надається ліцензіату за виключною ліцензією, означає, що ліцензіат не тільки має право використовувати об'єкт, що охороняється; він має також право забороняти використання цього об'єкта будь-яким іншим особам. Під іншими особами маються на увазі не тільки всі треті особи, а й сам ліцензіар. Отримавши це право на використання, ліцензіат має право "виключити" всіх інших осіб з кола користувачів. Отримане їм право стає відносним, що діє тільки в рамках ліцензійного договору; воно стає абсолютним і виключним, подібним праву власності. Це право стає "власним", "своїм" правом ліцензіата.
Отримавши це право на основі виняткової ліцензії, ліцензіат може пред'являти позови про захист "свого" права до будь-яких третіх осіб, які порушують його право. При цьому порушник права не може посилатися на те, що він отримав право на використання охоронюваного результату по іншому ліцензійним договором, укладеним ним (порушником) з ліцензіаром (правовласником): такий інший ліцензійний договір не міг бути укладений за законом, а тому - якщо він все ж укладений - він є нікчемним правочином, тобто вважається недійсним, причому недійсність його не повинна встановлюватися в суді (ст. 166 ЦК України).
На відміну від цього проста (невиключна) ліцензія надає ліцензіату тільки право на використання об'єкту, що охороняється.
Це право існує тільки в рамках договірних відносин між ліцензіаром і ліцензіатом. Воно не призводить до появи у ліцензіата будь-яких абсолютних, виняткових прав. З порушниками виняткового права на використання вправі боротися тільки ліцензіар - власник виключного права.
Можливість пред'явлення ліцензіатом позову до порушника виключного права на об'єкт ліцензії, позову про заборону використання цього об'єкта і застосування до порушника інших заходів захисту цивільних прав - принципове, якісну відмінність ліцензіата, який отримав виняткову ліцензію, від ліцензіата, який отримав виключне право.
Це так званий "прямий" позов до порушника інтелектуальних прав. Він може бути пред'явлений будь-яку особу, навіть до самого ліцензіарові (аналогічна норма - ст. 305 ЦК України).
Це право на захист ліцензіатом своїх виняткових прав від дій будь-яких осіб становить суть виняткових прав ліцензіата; воно не може бути відокремлене від самого виключного права ліцензіата.
Права ліцензіата, який отримав виняткову ліцензію, завжди є більш вузькими, ніж виняткові права правовласника. Ці права можна порівняти з речовими правами, які завжди є більш обмеженими, ніж право власності.
Права, отримані ліцензіатом за виключною ліцензією, можуть бути обмежені за договором. У ньому може бути зазначено, наприклад, що право використання (в межах дії цієї ліцензії) мають також ті ліцензіати, з якими ліцензійні договори були укладені раніше, а також сам ліцензіар (правовласник). При цьому, очевидно, повинні бути вказані і межі, в яких об'єкт ліцензії може бути використаний особами, які не є власниками виключного права на використання.
У п. 2 міститься презумпція: надається ліцензія передбачається простий (невиключної). Ця презумпція застосовується, якщо вид ліцензійного договору в ньому зовсім не вказаний або позначений неясно.
Ліцензія вважається винятковою або якщо про це прямо вказано в договорі ( "Ліцензіара надаються виняткові права" і т.д.), або якщо цей висновок випливає з сукупності умов договору, або взагалі випливає з тлумачення договору (ст. 431 ЦК України).
Слід гадати, що ліцензія повинна вважатися винятковою і при наявності в договорі положення про те, що "ліцензіар не має права видавати (аналогічних) ліцензій третім особам".
У п. 3 міститься норма, що є повторенням - стосовно ліцензійними договорами - загальної норми, що міститься в п. 3 ст. 424 ГК РФ, що відноситься до можливості укладення змішаних договорів.
Ця норма не несе правового навантаження; крім того, важливо відзначити, що вона не повинна розумітися і тлумачитися обмежувально: в ліцензійному договорі можуть міститися різні умови, що стосуються не тільки способів використання об'єкта ліцензії, але і термінів, а також території використання цього об'єкта.
У Цивільному кодексі РФ немає ніяких заборон укладення змішаних договорів, що включають елементи ліцензійного договору і договору про відчуження виключних прав (наприклад, після закінчення певного терміну).
У п. 1 встановлено, що ліцензійні договори поділяються на два види: проста (невиключна) ліцензія і виняткова ліцензія.
При цьому термін "ліцензія" застосовується як синонім терміну "ліцензійний договір".
Редакція п. 1 є невдалою: вираз "ліцензійний договір може передбачати", супроводжуване певним переліком, передбачає, що наступний перелік не є вичерпним. Проте, відсутність у що наводиться перелік вказівки на відкритий характер переліку, а також норма, яка міститься в п. 2, дозволяють зробити висновок, що ніяких інших ліцензійних договорів існувати не може.
Не можна не відзначити, що на практиці зустрічаються договори, іменовані договорами про часткову поступку права, одна із сторін яких іменується "ліцензіат". Однак за своєю суттю ці договори не є ліцензійними, їх слід відносити до договорів про відчуження виключних прав.