• Види підприємництва, їх особливості та сфери застосування
• Сутність виробничого підприємництва, його визначальна роль серед інших видів підприємницької діяльності
• Фактори виробництва, їх роль в підвищенні ефективності підприємництва
• Сутність і значення комерційного і фінансового підприємництва Особливості його розвитку вУкаіни
Види підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес в тій чи іншій мірі пов'язаний з основними фазами відтворювального циклу - виробництвом продукції та послуг, обміном і розподілом товарів, їх споживанням - можна виділити наступні види підприємницької діяльності: виробниче підприємництво, комерційне, фінансове.
Крім цього, в останні десятиліття у всіх економічно розвинених країнах світу виділяється, відокремлюється такий самостійний вид підприємництва, як консультативний (консалтинг).
У той же час кожен з названих видів підприємництва розподіляється на деяке число підвидів. У загальному уявленні існуючі види і підвиди підприємництва можна представити у вигляді схеми 2.1.
Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, надаються послуги, створюються певні духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки зазнала найбільших негативні зміни: розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко впав збут продукції, погіршилося фінансове становище підприємств.
Найбільший розвиток в перші роки переходу до ринку вУкаіни отримало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями і угодами з купівлі та продажу товарів і послуг. Тут швидше можна отримати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися, головним чином як приватна, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативні люди. Нерідко серед них є і ті, кого раніше відносили до так званої "тіньової" економіки. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10-12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна - 20-30%, а нерідко і вище.
Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи фінансово-кредитне). Сфера його діяльності - звернення, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в комерційну, однак вона може бути і самостійної: банківську, страхову справу і ін.
Фінансова угода передбачає не таку високу норму рентабельності, як попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти 5-10%.
В останні роки все більшого розвитку вУкаіни отримує така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків (див. 2.1) і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвиненими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки консалтингу належить стрімко розвиватися.
Як видно з 2.1, до виробничого підприємництва відноситься інноваційна, науково-технічна діяльність, безпосередньо виробництво товарів і послуг, виробниче їх споживання, а також інформаційна діяльність в цих областях. Будь-який підприємець, який мав намір зайнятися виробничою діяльністю, перш за все повинен визначити, які конкретно товари він буде виробляти, які види послуг має намір надавати. Далі цей підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреби в товарі, попиту на нього він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими або оптово-роздрібними торговельними організаціями. Формальним завершенням переговорів може бути договір, укладений між підприємцем і майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. В іншому випадку підприємець починає виробничу діяльність з випуску товару, маючи лише усну домовленість. В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, служить надійною гарантією і в подальшому, при необхідності, може бути оформлена у вигляді контракту, угоди. Значно складніше становище в нашій країні. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.
Наступний етап виробничого підприємництва - придбання або оренда (найм) факторів виробництва.
Фактори виробництва. Як відомо, в число факторів
виробництва входять: виробничі фонди, робоча сила,
інформація. Виробничі фонди в свою чергу подрузі
деляются на основні та оборотні.
Основні виробничі фонди (знаряддя праці) включають в себе будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання, обчислювальну техніку, транспортні
кошти, інструмент і пристосування, виробничий інвентар, інші основні фонди. До основних виробничих фондів відносять будівлі виробничих цехів, заводоуправління, лабораторій та ін.
У число споруд входять огорожі навколо території підприємства, фірми, мости, нафтові свердловини, вугільні розрізи та ін. До передавальним пристроям відносять силові кабелі, лінії електропередач, різні трубопроводи, неф-ті-, газопроводи та ін. Силові машини включають в себе різні двигуни , турбіни, парові котли та ін. Найважливіший елемент основних виробничих фондів - робочі машини і обладнання. До них відносяться всі технологічне обладнання, машини та обладнання допоміжних цехів. Ця частина основних фондів умовно називається активною частиною, так як саме на машинах і обладнанні безпосередньо виготовляється продукція. До складу транспортних засобів входить транспорт всіх видів: автомобільний, залізничний, авіаційний, морський, річковий, гужовий і ін. Інструмент і пристосування относлт до основних виробничих фондів при наявності двох умов: по вартості - дорожче одного млн. Руб. і по терміну служби - більше одного року.
Оборотні виробничі фонди (предмети праці) складають сировина, основні і допоміжні матеріали, паливні та енергетичні ресурси, тара і тарні матеріали, малоцінний і швидкозношуваний інструмент і виробничий інвентар, запасні частини для ремонтів. Сюди ж віднесемо покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. До сировини відносяться предмети праці, отримані в видобувних галузях промисловості (руда, нафта, вугілля, газ і т.п.) або в сільському господарстві (бавовна, льон, вовна, шкіра і т.п.), які не пройшли промислової переробки. Матеріали - це предмети праці, які пройшли певні етапи переробки і надходять у виробництво для виготовлення готової, закінченої продукції. При цьому основні матеріали становлять основу, субстанцію майбутнього готового продукту (метал, дерево, тканину і т.п.), а допоміжні матеріали доповнюють основні (барвники, гудзики, фурнітура тощо) або сприяють процесу виробництва (мастила, обтиральні кінці і
т.п.). Інструмент і інвентар відносять до оборотних фондів за двома ознаками: вартості і терміну служби. У будь-якому випадку, якщо інструмент або виробничий інвентар коштує дешевше одного млн. Руб. або термін служби його менш одного року, його відносять до оборотних виробничих фондів. Напівфабрикати зазвичай розрізняють покупні з боку і власного виробництва. У будь-якому випадку напівфабрикат - це не закінчена виготовленням продукція, що підлягає доопрацюванню до готового продукту в іншому цеху (ділянці) даного підприємства, фірми або на іншому підприємстві. Незавершене виробництво являє теж не закінчену виготовленням продукцію, але на відміну від напівфабрикату незавершене виробництво, як правило, знаходиться на робочому місці, воно не може бути передано для доопрацювання в інший підрозділ підприємства і підлягає доопрацюванню в даному цеху (ділянці).
Варто окремо зупинитися на витратах майбутнього періоду. Головне їх призначення - забезпечити підвищені витрати на перших порах освоєння нової продукції. Згодом протягом певного часу ці витрати будуть віднесені на витрати виробництва.
Далі підприємець набуває всю необхідну йому інформацію про можливості залучення ресурсів: матеріальних, фінансових і трудових, про ринок збуту запланованій до виготовлення продукції або послуги і т.д.
Потреба у фінансових коштах і її розрахунок. Здійснення підприємницької угоди пов'язане з грошовими витратами. Загальну потребу в грошах (Дп) на виробничо-підприємницьку діяльність можна розрахувати за формулою:
Дп = Др + Дм + Дс + Ді + Ду,
де Др - грошові кошти, необхідні для оплати найманих працівників;
Дм - грошова оплата вартості придбаних сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії;
Дс - грошові витрати, пов'язані з придбанням та використанням засобів праці (основних виробничих фондів)
будівель, споруд, передавальних пристроїв, машин, устаткування, обчислювальної техніки, інструменту, транспортних засобів та ін .;
Ді - грошова оплата купується підприємцем інформації;
Ду - оплата послуг сторонніх організацій і осіб (будівельні роботи, транспортні послуги та ін.).
Для початку виробничої діяльності підприємцю треба мати необхідний стартовий капітал. Не кожен може його мати. У цьому випадку підприємець звертається в комерційний банк або до іншого власнику вільних грошових коштів за отриманням кредиту. Можна обрати і інший шлях - отримання підприємцем факторів виробництва (приміщень, обладнання, сировини, матеріалів, інформації та ін.) В кредит. Однак в будь-якому випадку підприємець повинен буде повернути кредитору грошову суму, отриману в кредит, або рівну вартості взятих в кредит факторів виробництва плюс відсотки за користування кредитом.
Непрямими учасниками виробничої підприємницької діяльності є федеральні і муніципальні фінансові органи, податкова інспекція, податкова поліція. Вони виконують чисто фіскальну функцію, вилучаючи у підприємця до федерального та місцевого бюджетів податки, обов'язкові платежі, відрахування, штрафи, мита і т.п. (Про зміст податків і порядку їх сплати см. В гл. П.).
Результативність виробничої діяльності. Результатом виробничої діяльності підприємця є реалізація продукції або робіт, послуг покупцеві, споживачеві і виручка певної суми грошей. Різниця між грошовою виручкою і витратами виробництва складе прибуток підприємства.
Розрізняють валову (балансову) і залишкову (чисту) прибуток підприємця. Валовий прибуток являє собою грошову суму, яка залишається у підприємця після сплати ним усіх витрат на виробництво і реалізацію продукції, але до виплати податків. Залишкова (чиста) прибуток визначається вирахуванням з валового прибутку податків, відрахувань, різних платежів, штрафів, мита і т.п. і являє собою кінцевий підсумок діяльності підприємця-виробничника.
Загальну фінансову оцінку діяльності такого підприємця визначають показником рентабельності. Він визначається відношенням залишкової прибутку до повних витрат виробництва. Так, наприклад, якщо загальна сума повних витрат виробництва склала 40,0 млн. А чистий прибуток - 6,0 млн. Руб. то рентабельність дорівнюватиме 15% (6/40 * 100). Для західних підприємців така рентабельність вважалася б високою, для вітчизняних - мінімальної. Очевидно, в даному випадку має значення і масштаб виробництва.
Найбільш повне уявлення про ефективність конкретного виробничого підприємницького проекту дасть відповідний розділ бізнес-плану, методика розробки якого викладена в гл, 5.
Венчурний бізнес. Говорячи про інноваційний предпрінімательстве1, слід згадати і про що отримав в останні роки широкий розвиток венчурному бізнесі.
Венчурний бізнес, як правило, трактується як ризиковий бізнес. Це одна з форм технологічних нововведень. Венчурний бізнес характерний для комерціалізації результатів наукових досліджень в наукомістких і в першу чергу у високотехнологічних областях, де отримання ефекту не гарантовано і є значна частка ризику. Під венчурною фірмою розуміється зазвичай комерційна науково-технічна фірма, зайнята розробкою і впровадженням нових і новітніх технологій і продукції з невизначеним заздалегідь доходом, тобто з ризикованим внеском капіталу.
Треба відзначити, що малі підприємства відіграють важливу роль у розвитку інноваційного підприємництва. У свою чергу венчурний бізнес має ряд переваг перед іншими формами організації інноваційного підприємництва в малому бізнесі: висока гнучкість, динамізм і ін.
Венчурний бізнес зародився і отримав широкий розвиток в США. Будь малий інноваційний бізнес відчуває обмеженість матеріальних і фінансових ресурсів, слабкість науково-технічної бази і потребує ефективної підтримки з боку держави. У США розроблена і діє комплексна програма державної допомоги малому інноваційному бізнесу. Вона включає в себе пряме фінансування малих підприємств з Федерального бюджету, систему контрактного фінансування цих підприємств міністерствами і відомствами, сприятливі податкове законодавство і амортизаційний клімат. Суть венчурного бізнесу в США полягає в тому, що інноваційні фірми реалізують свої ідеї за допомогою засобів, що надаються інвесторами в обмін на придбання за пільговою ціною акцій створюваних компаній.
В сучасних умовах вУкаіни є всі необхідні передумови для розвитку венчурного підприємництва. Перш за все це наявність розвиненого ринку цінних паперів. Далі - все зростаюче проникнення зарубіжних фірм на український ринок інтелектуальної власності. Причому це проникнення носить не тільки характер прямої експансії, а й форму інвестування у вітчизняні інноваційні проекти. Однією з передумов є прихована приватизація державної інтелектуальної власності, коли співробітники державних підприємств і науково-дослідних організацій переходять в малий інноваційний бізнес.
Нарешті, треба відзначити певний інтерес, який проявляють українські підприємці до нововведень, що не вимагає значних інвестицій.
Все це свідчить про те, що венчурне підприємництво, що перебуває в нашій країні лише в самій початковій стадії, має значну перспективу зростання і може зіграти роль каталізатора подальшого розвитку інноваційного малого бізнесу.