Види вартості основних фондів. Необхідність переоцінки фондів в сучасних умовах
Облік і оцінка основних фондів здійснюються в натуральній і грошовій формах. Натуральна форма обліку основних фондів необхідна для визначення їх технічного стану, виробничої потужності підприємства, ступеня використання обладнання та інших цілей. Грошова (або вартісна) оцінка основних фондів необхідна для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, яку переносять на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень.
Існує шість видів грошової оцінки основних фондів:
Первісна вартість основних фондів включає вартість придбання обладнання (спорудження будівлі), транспортні витрати з доставки і вартість монтажу. За первісною вартістю фонди приймаються на облік, визначається їх амортизація та інші показники.
Відновлювальна вартість - це витрати на відтворення основних фондів в сучасних умовах. Вона встановлюється, як правило, під час переоцінки основних фондів. Для визначення відновної вартості ОФ проводиться їх періодична переоцінка. За базисну оцінку приймається первісна їх вартість. Перерахунок її проводиться за допомогою спеціальних коефіцієнтів, що характеризують рівень зміни (як правило - це їх зростання) цін і розцінок на створення ОФ. Ця вартість також коригується в наступному періоді у зв'язку з модернізацією, реконструкцією і зносом.
Під модернізацією і реконструкцією прийнято розуміти поліпшення якісних характеристик об'єктів основних засобів (збільшення їх потужності, терміну служби і т.п.). Витрати на модернізацію і реконструкцію основних засобів в собівартість не включається, а відносяться на збільшення їх первісної вартості.
Переоцінка основних фондів - це визначення реальної вартості основних фондів (основних засобів) організацій на сучасному етапі становлення ринкової економіки і створення передумов для нормалізації інвестиційних процесів в країні. Переоцінка дозволяє отримати об'єктивні дані про основні фонди, їх загальному обсязі, галузевій структурі, територіальному поділі та технічному стані. Організація має право не частіше одного разу на рік (на початок звітного року) переоцінювати об'єкти основних засобів
Залишкова вартість - різниця між первісною або відновною вартістю основних фондів і сумою їх зносу. Оцінка за залишковою вартістю служить для виявлення реальної вартості ОПФ, вона дозволяє визначити розмір незношених або придатної частини фондів, тобто величину вартості ОПФ, неперенесених через амортизацію на вартість виготовленої при їх використанні продукції.
Ліквідаційна вартість - вартість реалізації зношених або виведених з експлуатації окремих об'єктів основних фондів.
Балансова вартість - це вартість об'єктів з урахуванням переоцінки, по якій вони числяться на балансі підприємства. Є змішаною оцінкою: для одних об'єктів в якості балансової вартості використовується відновлювальна вартість, для інших - первісна.
Ринкова вартість - найбільш ймовірна ціна продажу об'єктів основних фондів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції.
Середньорічна вартість основних виробничих фондів - дозволяє розрахувати вартість за період (рік):
де Фср.г. - середньорічна вартість основних виробничих фондів, руб .;
Фн.г. - вартість основних виробничих фондів на початок року, руб .;
Фвв - вартість введених основних виробничих фондів, руб .;
Т1 - кількість повних місяців, відпрацьованих введеними основними засобами;
Фвиб - вартість вибулих основних виробничих фондів, руб .;
Т2 - кількість повних місяців, відпрацьованих вибули основні засоби.
Правильна і обгрунтована вартісна оцінка, тобто вартість ОФ має велике практичне значення, тому що:
- вона істотно впливає на суму витрат при виробництві продукції і рівень ціни на неї;
- ця оцінка є основою розрахунку при реалізації, оренди та приватизації ОФ;
- вона багато в чому визначає розраховується рівень ефективності використання ОФ, впровадження нової техніки і виробництва в цілому.
В процесі оцінки основних фондів необхідно враховувати, що є не піддаються зносу основні засоби (наприклад, земельні ділянки, вкладення в будівництво, участь в капіталі), які повинні бути відображені в балансі за вартістю їх придбання або витратами на їх виробництво. Інші основні засоби, схильні до зносу (наприклад, будівлі, машини, прилади та пристрої, нематеріальні активи та ін.), Використання яких обмежено в часі і знаходяться в розпорядженні організації тривалий час (виходячи з терміну служби). Ці основні засоби в процесі використання їх для виробництва продукції (здійснення робіт і надання послуг) поступово втрачають укладений в них корисний потенціал.
Проблемами оцінки ОФ є:
- правильність формування первісної вартості, зокрема визначення та включення витрат, пов'язаних з доведенням до стану корисного використання;
- порядок визначення терміну корисного використання об'єктів, що надходять в якості внеску від засновників і безоплатно;
- проведення переоцінки об'єктів основних засобів (тому що це тягне не стільки до перекладу вартості ОФ до нинішньої вартості, як до втрати застуй витрачених коштів в зв'язку з їх уцінкою);
- які способи амортизації об'єктів основних засобів застосовуються на підприємстві (для цілей бухгалтерського обліку та податкового обліку), якщо відбувалися зміни у виборі методів, то необхідно встановлювати причину.
Для вирішення даної проблеми доцільно було б зміна політики державного органів і підприємства в області застосування прискореної амортизації, що дозволить скоротити час накопичення коштів на повне відновлення основних фондів, проводити регулярну переоцінку основних фондів. Але це спричинить за собою незначне збільшення собівартості.