Ну, розчеші, я сам люблю порядок.
Чеши, чеши, я тута пiдожду,
поки скiнчіш роботу.
Та поправ латаття, щоб рiвненько розстеляли,
та килим з ряски позшівай Гарненька,
что тієї порвавши пройдісвiт.
Ну, розчеши, я сам люблю порядок.
Чеши, чеши! А я тут почекаю.
Поки роботу закінчиш. Так поправ
Латаття, щоб рівно стелилися:
Килим з ряски ти заший, як треба,
Його порвав бродяга.
Навіть якщо ти молодий і закоханий, питання вибору головного в подальшому життєвому шляху завжди виникає. Практичність і міцність побуту або ловлення серця та рай в курені? Душевний та матеріальне на першому місці? Це питання вирішує і Лукаш. Така зрозуміла життя з працьовитою дівчиною зі свого села. Та ще й з гарячого схвалення матері: "зв'яже снопи і йдіть до хати. Я вам киселю зварю!" Або життя-міраж з мертвої дівчиною, яка має тільки чисту душу і добре серце? Засуджувати його або спробувати зрозуміти? Вони з Мавкою з різних світів. Те, що для неї дорожче життя, Лукаш розуміє як простий шелест дерев. І шепіт хвиль для нього нічого не значить. Чи не тому, що він якийсь вже лиходій. Вони просто зовсім різні.
Начебто і зустрілися вони завдяки музиці, але не почув Лукаш голосу душі дівчини з потойбічного світу. Послухайте, як про самотність і про любов говорить Мавка:
Се так, як голуби ...
Я часом заздрю на їх: так нiжно смороду кохаються ...
А я не знаю нiчого нiжного, окрiм берези,
за ті ж ее й сестрицею взиваю;
но вона Занадто Вже смутна,
така блiда, Похила та Журлива, -
я часто плачу, Дивлячись на неї.
Від вiльхі не люблю - вона Шорстко.
Осика все мене чогось лякає;
вона й сама боїться - все тремтить.
Дуби поважнi Надто.
Діка рожа задірліва, так само й глiд, i терен.
А ясень, клен i Явiр - гордовітi.
Калина так хізується красою,
что байдуже їй до Всього на свiтi.
Така, здається, й я булу торiк,
но тепер менi Чомусь ті прикро ...
Як добре зважіті, то я у лiсi
зовсiм самотня ...
Ось так само і у голубів.
Я все заздрила їм: так ніжно
Вони один одного люблять. Я ж на світі
Не знаю нічого ніжніше берези,
За те її сестричкою називаю,
Та тільки надто вже вона сумна:
Все никнет, бліда, в своїй печалі, -
Я на неї дивлюся - і часто плачу.
Вільхи я не люблю - вона жорстка,
Осика - та завжди мене лякає,
Вона сама боїться - все тремтить.
Дуби суворі занадто! А терен
Задерикуватий, як глід, як троянда,
А ясень, клен і явір - гордовито.
Калина так хизується красою,
Що їй вже байдуже все на світі, -
Такою була і я адже рік тому,
Тепер про це згадати неприємно.
І якщо розсудити, то серед лісу
Зовсім я самотня.
Килина. Як живо її образ виведений в творі. Так і хочеться відійти подалі від цієї спритної умеліци. Мавка відразу побачила її душу, але не змогла переконати Лукаша в тому, що дуже вже хижа вона. Я не можу засуджувати Лукаша. Занадто різні вони з Мавкою. Чи не варто було з самого початку йому обнадіювати її своїми словами і почуттями. Можливо, ореол героя з Лукаша злетів би і при більш позитивному розвитку його відносин з Мавкою. Хтозна.
Боляче. Реально - дуже боляче. Нездійснені надії і згорілі в вогні нерозуміння почуття. І відсутність елементарної подяки за порятунок. Як же це знайомо і як же часто зустрічається в нашому реальному житті! Казка, скажете ви. Так не буває в житті, скажете ви. Можливо. Все в цьому світі можливо. Не дарма так багато легенд та історій про потойбічний світ та його мешканців. Не дарма попереджають про обережність в спілкуванні з цими істотами. Чи не через те, що зло вони заподіють. А через те, що надто вже ми з ними різні. Леся Українка написала таке глибоке твір, що його варто не один раз перечитати. І, однозначно, цю книгу в улюблені!
"Л ісова пісня" - скільки прекрасного при згадці цього словосполучень. Скільки Всього емоцій вірінає Із глибин душі, як русалка; скільки тугу вірівається прямо Із горлянки, як у вовкулаки. Цей порівняльній ряд можна продовжуваті цілу вічність, но це Зроби мою рецензію ще менших "Наукова", як того требует рецензія, буде схоже скоріш на художній твір-переказ прекрасної драми української поєтесі.
Про тотожнюванням міфологічніх персонажів письменниця добівається ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ Успіхів: твір становится своєріднім бестселером и Ворушило бурю почуттів багатьох людей и досі. Так, це трагедія. Чи не лишь Лукаша, Мавки чи даже українського народу, зовсім ні, це трагедія кожної людини, якові Закувала у слова, які не даючі їй пошірюватіся далі.
Писала я ее дуже недовго, 10 - 12 днів, и не писати Ніяк не могла, бо такий уже БУВ Непереможне настрій, но после неї я булу хвора и Досить Довго «приходила до пам'яті» ... Далі я заходити ее перепісуваті, Ніяк НЕ сподіваючісь, что се заберу далеко более годині, чем именно писання, - від только вчора скінчіла сю мороку, и тепер чогось мені шия и плечі болять, наче я мішки носила.
А Українка вклала усю свою душу, а можливо, и трагедію свого кохання. Хіба одруження це гарант щастя? Робіть Висновки. Хіба можна Написати так правдоподібно таку трагедію не пережив ее? Іноді здається, что за геніальність треба платіті. Віддаті на алтар кохання, здоров'я, щастя, багатства, або позбавітіся таланту.
П латою Лесі Українки стало не лишь її здоров'я, я вважаю, своєрідною жертвою стала і "Лісова пісня". вогонь якої горить и досі у душах ее чітачів.
І рраціональні все ж таки люди. Чи не ставлять кохання на вищє місце за багатства, за земне, за матеріальне. Підтвердження тому навела письменниця у своєму Вічному творі, самє того треба берегти національну літературу, щоб вона НЕ Зниклий під монополією іноземної літератури.
З онячну Енергію буквально має твір. Переглянувшись усю концепцію концепцію фольклору у душі народу поетеса створі Дещо Надзвичайне за своєю природою, Пожалуйста, я повторюся, здатно зворушіті даже камінь.
Н айпрекраснішім є ті, як міфологія тісно сплелися з Українськими реаліямі, як фантастично зуміло стати справжнім с помощью одного лишень слова. Чи не одного? Невмирущого слова. Мені дуже сподобалась ця Деяка містіфікація збоку Українки. Вслід за Коцюбинським Українка провела нам екскурсію Західною Україною, Чиї контрасти захоплюють, и ти порінаєш у вир.
Я до ві могли помітіті, я просто Захоплення ЦІМ твором, Ніби я Попався у якусь пустка, з якої нема виходів. Що ж, я не проти, така неволя даже приємна.
Маленькеє село Колодяжне, что прічаїлося у самому серцю Мальовнича Волинського краю. Неподалік від міста Ковеля села - Скулин и неповторнеє, овіяне легендою чарівне Нечімлє. Саме тут Із самого дитинства черпала свой сюжет видатних поетеса Поліського краю. І потім Із надрівною тугою згадувать и писала Цю легенду своєго ще здорового безтурботного дитинства.
У лістуванні пісьменніці, в згадку про ті, что стало ее Поштовх до написання цього твору. У лісті до матері від 20.12.1911 р. Леся Українка писала:
«Мені здається, что я просто Згадаю наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж Із того часу, як ти в Жабокричі мені Щось про мавок розказували, як ми йшлі якімсь лісом з маленькими, но дуже Рясне деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самота в ліс (ви того ніхто не знали) и там чекала, щоб мені прівіділась Мавка. І над Нечімнім вона мені мріла, як ми там ночувалі - пам'ятаєш - у дядька Лева скулінського. Видно, Вже треба Було мені ее колись написати, а тепер Чомусь прийшов «Слушний час» - я й сама не збагну чому. Зачарував мене цей образ на весь вік ».
Про свою «Лісову пісню» пише Леся Українка и у листі до А. Кримського від 14.10.1911 р .:
«... Я не Згадую лихом Волинських лісів. Сього літа, Згадаю про них, написала «драму-феєрію» на честь Їм, и вона дала мені много радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього Вже НЕ йде!) ».
Сама легенда про Мавку и Лукаша, їхнє неземнеє коханнячко шикарна! Ее только нужно Із насолодженням читати. Усії твори поетеси Взагалі НЕ могут буті поставленії у театрі чи даже знятії на кінострічку. Саме на цьом душевному Рівні, Який зміг бі Передат увесь стан душі поетеси. Усі відомі мені спробуй бліді и немічні - "ілюстрації" і самє того, что описано-проілюстровано Взагалі буті НЕ может. Хоча усі Працювала Із душевністю, віддавалі усі сили, но все таки не теє. Такоже и стосується и перекладу. Можна все таки Перекласти, но знову буде не ті Відчуття реальності.