Від нуля до мільярда: історія створення видатної компанії з перших рук
Для тих, хто не читав і кому цікаво, хто читав чи кому не цікаво - дякую за увагу.
Без политі, для суботнього чтива.
Наступна доба ми провели, обговорюючи, як нам слід вчинити. Ми були убе-
дження, що у LinkExchange є огром ний потенціал, але було дуже важко відмовитися від
таких величезних грошей. Тому ми вирішили відповісти Ленні, що готові продати компанію
за два мільйони доларів готівкою. Тоді ми могли б виявитися з мільйоном доларів
кожен після всього лише п'яти місяців роботи. Я читав десь, що ваша позиція на пере-
говорах сильна тоді, коли вас не турбує їх результат і ви не боїтеся встати і піти. сказавши
«Два мільйони», я був би щасливий незалежно від того, відбудеться угода чи ні.
Як з'ясувалося, Ленні не думав, що LinkExchange коштує два мільйони (і, як мені
здається, у нього не було цих грошей), тому ми вирішили поки йти кожен своїм шляхом,
але залишатися на зв'язку.
- LinkExchange дає вам єдиний шанс в житті, - сказав Ленні. - Я заробив
в житті багато грошей, але і втрачав багато, особливо коли вирішував все поставити на кін замість
того, щоб забрати гроші зі столу. Бажаю удачі.
Це сильніше, ніж що б то не було, мотивувало нас з Санджея зробити
LinkExchange успішним бізнесом. Ми повинні були довести, що Ленні помиляється.
У міру того як все більше і більше людей підписувалися на нашу послугу, стало
зрозуміло, що нам потрібні помічники - як для обслуговування клієнтів, так і для програм-
мування. Крім того, що ми просили приїжджали до нас друзів не їхати і допомагати
відповідати на листи користувачів, ми почали шукати програмістів.
Я згадав, що в університеті, де я навчався, проходив міжнародний конкурс про-
граммістов. Кожен університет міг виставити команду з трьох кращих фахівців в
цій галузі, які змагалися з іншими командами. Наша команда в кінці кінців
перемогла. Я вирішив зв'язатися з Хаді, одним з її членів, і запитати, чи не захоче він при-
з'єднатися до LinkExchange.
Тоді в університеті я дізнався, що Хаді захоплюється фокусами, і ми якось обговорювали
можливість показу фокусів в університетському театрі, щоб заробити трохи грошей. ми
думали, що могли б стати дуетом фокусників до пари Девіду Копперфільду, але нічого
так і не вийшло - ми обидва були надто зайняті.
Я запитав у Хаді, як він ставиться до переходу в LinkEx change, попутно розповівши
про те, як швидко ми ростемо, а також про отвергнутом пропозиції в мільйон доларів
і про те, як все класно. Він сказав, що, безумовно, все класно, але він дуже зайнятий на
роботі, оскільки живе в Сіетлі і працює в Microsoft, де очолює робочу групу
по запуску інтернет-браузера під назвою Internet Explorer, який повинен стати конку-
ренти Netscape, так що приєднатися до нас не зможе.
Однак він сказав мені, що у нього є брат-близнюк, який виглядає і поводиться
в точності як він. Вони були такі схожі, що, за його словами, під час навчання ходили на
співбесіди один за одного і видавали себе за іншого, коли один з них був занадто
зайнятий. Цікаво, а коли вони ходили на побачення наосліп, вони теж змінювалися?
- І що, ти пропонуєш нам взяти на роботу твою диво
копію? - запитав я.
- Ага.
- А то, що ви ходили один за одного на співбесіди, правда?
- Ага.
- О'кей, відмінно. І як звуть твого двійника?
- Алі.
Після того як кожен з них представився, їм оголосили, що в зв'язку з присутністю
Моріца ми вирішили дати їм завдання станцювати всім разом під заздалегідь підготовлену
музику.
Якщо ви читали про Моріц в пресі, то знаєте, що його зазвичай зображують інтеллі-
гентним і стриманим - в загальному, істинним британцем. Він був журналістом, а потім
зайнявся венчурними інвестиціями. Всі були захоплені його згодою постати перед
колегами разом з іншими недавно прийнятими в компанію співробітниками. Хтось при-
ніс і включив магнітофон, всі почали аплодувати і підбадьорювати новачків. А потім раз-
далася музика. Це була «Макарена»!
Думаю, що слова не в силах передати справжні почуття, що виникли у мене при вигляді
Моріца, вимушеного танцювати «Макарену». Це було одне з найбільш дивних видовищ,
які я коли-небудь бачив. Ніхто з присутніх не міг втриматися від посмішки, мно-
Гії сміялися - у мене особисто до кінця пісні по обличчю текли сльози від сміху, я давно так не
веселився.
Я пам'ятаю, що дивився на всі ці щасливі обличчя і не міг повірити в реальність
що відбувається. Справа була не в танцівника Моріц і не в сміються колег. Я мав на
увазі те, що трапилося за останній рік. Це було просто неймовірно.
Як говориться в пісні Pretty Woman, я відчував себе як в казці.
суміш апатії і полегшення. Восторг від LinkExchange випарувався вже дуже давно. Все, що
у нас залишалося, це рутина і ще вісімнадцять місяців роботи без мотиву і натхнення.
- Думаю, нам слід повернутися в офіс, - сказав я.
- О'кей.
І ми пішли туди мовчки.