У родині ослячої, жив Ослёнок.
Він був норовливий вже з пелюшок.
Упертістю всіх рідних дістав,
Чи не слухав маму, часто в ліс збігав.
І ось коли в лісі він веселився,
Наш неслух в вовчу яму провалився.
А в ній вже вовк в страху завивав,
Коли йому з небес осля наш впав.
Випадковість ця, вовку життя врятувала
Він вибрався з ями за допомогою осла.
Волчара на спину осля видерся,
Підстрибнув і на волі опинився.
А на волі зрозумів все без слів,
Що в житті не їв ще ослів.
Чуєш! Встань на задні копита
І скоро будеш вдома, у свого корита.
Осел на задні копита встав,
До краю ями мордою дістав.
Лише тільки вушка стирчали вгорі,
Красиві і в рожевому пуху.
Вовк за вуха осля вчепився
І витягти його за них з ями примудрився.
Але лише землі доторкнулися копита
Рвонувся ослик і карта вовка біта.
Осел додому з лісу прибіг,
І мамі все докладно розповів.
Осля обіймали, цілували,
І свіжою травою пригощали.
Всі захоплювалися його довгими вухами,
А він притулившись ніжно до мами.
Сказав: "Що буде її слухати
І все, що скаже без капризів їсти ".
А вовк піймавши облизня
Все згадуючи день вчорашній.
Бреде голодний, дуже злий,
Що поруч був осел живий.
Тепер в меню його жаби.
І не дісталися навіть вушка
Від маленького, юного осла.
Ах! Мамо! Ти була права
І вуха можуть виручити осла
Була б тільки розумною голова,
А якщо ти зубами клац.
Ти лох схоже, а не вовк.
Реєстраційний номер № 000144495