Петро Вескляров народився в 1911 році в містечку Тальне Київської губернії (нині Черкаська область). З раннього дитинства грав у місцевому драмгуртку [1].
У 1932 -1940 роках - актор Черкаського робітничо-селянського театру, начальник клубу і художній керівник в станиці Гребінка.
У роки Великої Вітчизняної війни опинився в полоні, втік з табору в окупований Київ. Влаштувався на роботу на залізницю. Там же організував драматичний гурток і аж до звільнення міста в 1943 році ставив вистави. Після звільнення був змушений покинути Київ і влаштувався в Луцьку артистом Волинського українського музичного театру ім. Т. Шевченка, де працював в період 1946 -1959 років. Там же, в Луцьку, познайомився з майбутньою дружиною Галиною, яка працювала секретарем театру, тут народився його син Богдан, який також став актором.
Найбільшу популярність Петру Весклярову принесла роль Діда Панаса, в якій він протягом більше двадцяти років - у 1962 -1986 роках - читав вечірні казки спочатку на українському радіо, а потім і на телебаченні в програмі «На добраніч, діти» (укр. «На добраніч, діти »), що виходила раніше під назвою« Вечірня казка з Дідом Панасом ». До Весклярова казки в ролі Діда Панаса читав на радіо інший актор, який спочатку став потребувати партнері через свій вік, а потім був остаточно замінений Весклярова [2].
Дід Панас розповідав казки, які по ходу нерідко ілюстрував. Сценарії писав сам, казки розповідав напам'ять. Його традиційне звернення «Добрий вечір вам, Малятка, любі хлопчики й дівчатка!» Запам'яталося кільком поколінням маленьких глядачів.
Актор виступав в українській вишиванці. через що постійно викликав на себе звинувачення в націоналізмі, але спроби зняти його з ефіру в 1970-ті роки закінчувалися нічим [2].
- Володимир Заманський в інтерв'ю «Газета.ua»
Колосальна популярність серед дитячої аудиторії мала й зворотній бік - Дід Панас закрив актору Петру Весклярову шлях в кінематограф, адже в будь-б ролі не з'являвся на екрані Петро Юхимович, публіка відмовлялася сприймати його інакше, окрім як Діда Панаса [3].
Про Діда Панаса ходить чимало історій. Але Володимир Заманський переконаний, що всі вони - вигадка. На думку братів Капранових: «Якщо через стільки років про людину пам'ятають і навіть розповідають різні небилиці - це справжній національний герой» [3].