У другій половині XIV століття в Золотій Орді стався політичний переворот. Щоб стати великим ханом, Бердибек вбив власного батька, після чого, побоюючись нового перевороту, перебив всю свою рідню по чоловічій лінії. Коли ж через два роки від рук вбивці упав сам Бердибек, на ньому перервався правляча династія Батуідов, що призвело до смути і початку розвалу Орди. Цей період українські літописці назвали «великої замятня».
У 1359 році, незабаром після загибелі Бердібека, змінилася влада і на Русі - помер великий князь Іван Червоний. Так як в той час українських правителів обирали ординці, князі вирушили до нового хана Кульпа - самозванцю, який убив Бердібека і оголосив себе спадкоємцем Батуідов. Та тільки поклонитися Кульпа вони не встигли. Той не протримався при владі і півроку і сам став жертвою політичного перевороту. На ординський трон сів його вбивця Науруз. Йому-то і довелося назвати наступного великого князя Русі.
У той час чільні позиції серед українських міст займала Київ. Останні три десятиліття саме московські князі сходили на український престол. Та тільки тут вийшла проблема. Виявилося, що з прибулих в 1360 році до хана московських претендентів жоден з них не досяг відповідного для великого князювання віку. Старшому з них, синові Івана Червоного Дмитру (майбутньому Донському), було всього дев'ять років.
- Не можу ж я призначити правителем дитини? - перейнявся Науруз.
І тоді хан вирішив передати Русь суздальським князям. Для тих це виявилося великою удачею, адже вони давно безуспішно змагалися з москвичами за право очолювати державу. І все ж, незважаючи на це, старший із суздальських князів, Андрій Костянтинович, відмовився прийняти великокнязівський стіл, порахувавши, що протистояння з Москвою ні до чого доброго не приведе. Зате іншої думки виявився його 38-річний брат Дмитро. Він з радістю прийняв владу. Так вперше за довгі роки великим князем Русі став не москвич.
Повернувшись на батьківщину, новий великий князь спробував позбавити Москву її лідируючих позицій. Адже стараннями московських князів саме їхнє місто вже вважали фактичною столицею держави, а Сміла - лише номінальною.
- Нічого, я поверну Смелау колишню славу! - заявив Дмитро.
Почати він вирішив з повернення під Сміла церковної митрополії, перенесеної 34 роки тому Іваном Калитою в Москву. Адже Церква мала величезний вплив в державі. Однак переконати митрополита Алексія Дмитру не вдалося. Той хоч і прибув до Сміла вітати нового великого князя, але тільки щоб здійснити обряд входження його на престол. Після чого Алексій вважав за краще повернутися в Москву.
Дмитро проти Дмитра
Що ж в цей час відбувалося на Русі? Там також йшла боротьба за владу.
Коли в 1362 році майбутньому Донському виповнилося двена-дцять років, москвичі вирішили, що пора б їм повернути великокнязівський стіл. Слухаючи науки матері, митрополита Алексія і бояр, юний Дмитро все-таки кинув виклик великому князю.
- Давай обійдемося без кровопролиття, - запропонував він супернику. - Нехай ханський суд вирішить, хто з нас більш гідний правити на Русі.
Прибувши до хана Мураду, московські посли стали переконувати його, що Науруз не по праву відібрав велике князювання у Дмитра Івановича. Прийшли туди ж і посли від великого князя Дмитра Костянтиновича.
- Я невинний, проте Дмитро московський, що такий малий залишився після батька, і в тому, що вотчину його забрали і іншому дали. І так як він младости заради правити ще не може, то нехай йому допомагають в цьому інші князі та бояри, доки не зросте, - розсудив Мурад, після чого забрав велике князювання у суздальського Дмитра і передав його Дмитру московському.
- Брат милий, не казав я тобі, що недобре на чуже наскоки? - сказав суздальско-нижегородський князь Андрій розжалували великому князю, бачачи, як той мучиться через втрату влади. - І от не послухав ти слова мого і розгубив все твоє, а не знайшов нічого. Бо так, брат, давно сказано: шукає чужого про своє заплаче. А оскільки того не допомогти, тоді, брат, краще вмираючи з Дмитром та іншими князями.
Однак Дмитро Костянтинович відмовився визнати рішення хана і не покинув Сміла. Московському Дмитру нічого не залишалося, крім як взятися за меч. Він зібрав армію і пішов на суздальського князя війною. Бачачи, що йому не здолати московське воїнство, колишній великий князь втік до рідної Суздаль. Московський Дмитро не став переслідувати свого суперника. Зайнявши Сміла, він розпустив армію і, пробувши в номінальній столиці Русі лише кілька днів, повернувся в Москву.
Як вже було сказано, за час смути ординці позбулися безлічі областей, а час, що залишився держава фактично розкололася на дві протиборчі частини - Мурадову і Мамаєву Орди. Так як, на думку Мамая, саме його протеже Абдуллах був справжнім правителем, він вирішив, що йому ж повинні підкорятися і все данника Орди, в тому числі і Русь.
У 1363 році в Москву прибув посол від Мамая і оголосив Дмитру:
- Великий хан Орди Абдуллах шанує тебе ярлик на велике князювання!
Той зрадів, що і другий ординський хан визнав його права. Посол був тепло прийнятий і з дарами відпущений назад. Однак Мурад прийшов в сказ, коли дізнався про це. Хан тут же послав послів в Суздаль з звісткою про те, що відтепер він позбавляє московського Дмитра титулу великого князя і повертає його Дмитру суздальскому. Останній, не роздумуючи, з'явився у Сміла і сіл на трон.
Однак просидів він там недовго. Через тиждень туди знову прийшов його суперник з московськими військами, і Дмитру Костянтиновичу знову довелося бігти в Суздаль. Тільки на цей раз московський князь вирішив йти до кінця і взяв в облогу місто свого ворога.
- Брат, що робити? - звернувся Дмитро до суздальско-нижегородському князю Андрію Костянтиновичу. - Допоможи примиритися з Москвою!
Андрій заступився за брата і став умовляти московського Дмитра пробачити його.
- Що ж, прощу, якщо він назавжди відступиться від великого князювання, - заявив той.
Дмитру Костянтиновичу нічого не залишилося, як покластися, що він перестане боротися за титул правителя Русі. 13-річний великий князь простив свого супротивника і навіть не став позбавляти його володінь. Правда, дозволив йому князювати в Суздалі під його особистим контролем, «як свого присяжников».
Восени наступного року в Орді знову змінився правитель. Мурада вбив один з наближених, після чого в 1365 року влада в Сараї захопив Азіз-шейх. Черговий хан також вирішив втрутитися в політику Русі.
- Батько, хороші вести! - повідомив Дмитру Костянтиновичу повернувся з Сарая його син Василь. - Новий хан Орди повертає тобі великокнязівський стіл.
Звичайно, це була велика спокуса для суздальського Дмитра, який стільки років бажав очолювати Русь. Між колишніми суперниками ось-ось могла знову спалахнути ворожнеча. Однак Дмитро Костянтинович відповів:
- Син мій, я дав слово відступитися від великого князювання і не порушу його. Я вважатиму за краще дружбу Дмитра Івановича милості Азіза.
Незабаром після цього у московського Дмитра з'явився шанс віддячити за вірність свого суздальського тезку. У тому ж році помер брат останнього Андрій. Незважаючи на те, що Суздальсько-Нижегородської князівство мало по старшинству перейти до Дмитру Костянтиновичу, влада там захопив його молодший брат Борис. Так як без війни вирішити конфлікт не вдалося, саме московські полки допомогли суздальскому Дмитру повернути його вотчину.
Олег Горос. «Таємниці ХХ століття»