Протоієрей Борис Миколаїв
Знаменнийрозспів.
Вступ.
Що є російська православна церква церковний спів?
Національний характер нашого співу.
З поняттям Православ'я, як уже говорилося, пов'язано поняття можливого досконалості; православне богослужіння - це богослужіння найкраще, найідеальніший на землі. Здійснюючи словесну службу в Дусі і Істині (Ін. 4, 23), Свята Православна Церква приносить Богові всіх "краще і відкриття утроби землі". Зокрема, на подяку Його вона обрала живий людський голос, як звуковий орган людської душі, пов'язаний з нею по єству.
Такі характерні особливості православного церковного співу, що відрізняють його як від співу світського, так і від общерелігіозного і інославного. В оцінці нашого церковного співу, його православности або неправославності ми повинні виходити з положень, написаних в Святому Письмі, грунтуватися на вченні отців і вчителів Церкви. Усвідомлюючи явну необґрунтованість ходячого думки про повну свободу церковної мелодії з огляду на "відсутність в Святому Письмі конкретних вказівок з цього питання", ми повинні перш за все провести чітку грань між небесними істинами і філософією та даремна лестощів, за переданням людським, за стихіями світу (Кол. 2 , 8), яка у всьому вимагає особливих знамень і особливої мудрості. Слово хресне, яке звучить в наших православних мелодіях, завжди було і буде спокусою і безумством для світу. Православна мелодія за своїм характером - це мелодія духовного лицарства, воїна, а за дією на душу - мелодія світу, але світу Божественного. НЕ якоже дає, аз даю вам - говорив Господь апостолам, йдучи до Отця Небесного (Ін. 14, 27).
Отже, що є православне спів? Богослужбовий спів Православної Церкви є сукупність православних церковно-богослужбових співів, текст яких створено богопросвещеннимі песнопісцамі Православної Церкви і ними ж відображений (распето) у відповідних мелодіях за церковним Статутом. Таке визначення розкриває сутність предмета і виключає будь-яке невірне або двояке тлумачення. У нашому церковному співі священний текст життєво пов'язаний з відображає його мелодією: чим точніше це відображення, тим ближче до істини сама мелодія.
Тепер нам залишається розкрити національну природу нашого вітчизняного церковного співу. Адже мова у нас йде не про православному співі взагалі, а саме про спів нашої вітчизняної Церкви. Будучи другим засобом спілкування, мелодія, так само як і мова (перший засіб спілкування), має свої національні особливості; в ній, як і в мові, відбивається психологія народу, його національний характер і кліматичні умови його проживання. Кожному народу, природно, доріг рідна мова. І скільки б не вивчав людина мов іноземних, - рідна мова назавжди залишиться для нього самим зрозумілим з усіх мов. Ось чому в день П'ятидесятниці Пришестя Утішителя в світ виразилося перш за все в послання дару мов (Діян. 2, 4).
Тисячу років тому наші предки прийняли від Східної Візантійської Церкви Святе Православ'я, а разом з ним і богослужіння. Текст його перевели святі Кирило і Мефодій, а мелодію поступово перевела сама православна Русь. Переклад цей зайняв кілька століть, бо це був практично не переклад, а новий музичний мову, в якому, як в чистій воді, відбилося російське Православ'я, який сформувався, зміцніле і виросло за цей час.
Запропоноване нами визначення щодо церковно-православного співу взагалі може бути цілком застосовні і до співу Церкви Російської, без змін і доповнень. Богопросвещенние песнотворци, як і інші угодники Божий, засяють на "небі" церковному з перших же століть існування нашої вітчизняної Церкви, продовжили і завершили у нас на Русі святу справу богоносних песнопісцев Сходу. В результаті цього і виник наш богослужебно-мелодійний мова - знаменнийрозспів з його семіографіі.
До сих пір ми говорили про спів Православної Церкви взагалі. Ми розкрили його істотні ознаки, за якими воно відрізняється від співу світського і інославних-церковного; з'ясували його характерні риси, дали точне визначення. Тепер, розглядаючи знаменнийрозспів з його семіографіі як єдину церковно-православну основу нашого співу, ми повинні конкретно відповісти на питання: чи є знаменнийрозспів саме такий - церковної, а не музично-теоретичної тільки - основою нашого співу, і наскільки відповідає він всім тим вимогам, які пред'являються Святим Письмом і отцями Церкви до православного церковно-богослужбовому співу? Грунтовному розкриття цього питання і присвячується справжній працю.
Зокрема, ми повинні розкрити тут саму сутність знаменного розспіву, розглянути його види, з'ясувати його ставлення до потреб російської віруючої душі, дослідити ставлення знаменною мелодії до богослужбовому тексту і церковним Уставом. Торкаючись специфіки знаменною мелодії, необхідно звернути увагу на особливості знаменної "філософії", в міру можливості розкрити її систему.
В області знаменною нотації необхідно з'ясувати її ставлення до нотації лінійної - порівняти їх.
Нарешті, ми повинні торкнутися сучасного становища знаменного розспіву в нашій вітчизняній Церкви, а саме: проблеми гармонізації знаменних мелодій, ставлення до знаменною розспіви існуючих у нас розспівів, наспівів, композицій та народно-релігійних мелодій і реальності самого знаменного розспіву в його чистої (не зміна ) мелодії.
Як джерела ми беремо Святе Письмо, святоотеческие творіння, крюки півчі книги, книги богослужбові, нотні книги синодального видання (з квадратної нотацією), а також нотні збірки того ж видання та інші нотні книги в сучасній (загальномузичний) нотації, що вживаються у нас сьогодні в богослужбовому співі.