Вітаю!
Після засвіти мого Дзиги в запису про Jeep деякі користувачі виявили до нього інтерес. Що логічно. Урал дуже добре знайомий багатьом нашим співвітчизникам, з усіма характерними перевагами і недоліками. Багато хто починав з нього свій шлях у світ мотоциклів, для багатьох він став "навчальної партою" в сфері доробок і модифікацій. Урал був для них потужним і доступним, разюче відрізнявся від інших вітчизняних мотоциклів. Це зіграло і злий жарт для репутації марки - молоді, недосвідчені і матеріально небагаті наїзники часто не могли забезпечувати технічно складнішою машині (старої, що дісталася від дідів або куплені дешевше) належне обслуговування, від чого та часто "сипалася". Назбиравши засобів такі індивідууми безжально розлучаються зі старим добрим вітчизняним оппозитом, пересідають на іномарку, а про Урал висловлюються виключно як про "старому ломучій вічно поточному металобрухт зібраному начебто школярами в гаражі", при цьому додаючи "у мене був, я знаю". Ні, я не хочу сказати що Урал досконалий. Ні, я не фанат всього вітчизняного. Але Урал я вважаю ображають незаслужено. ІМЗ зіграв помітну роль в нашій історії, зумів подолати всі кризи і в даний час продовжує випускати легендарні важкі мотоцикли, постійно вдосконалюючи конструкцію і успішно реалізує більшу частину випущених машин по всьому світу. Звідси й інтерес: який він, сучасний Урал?
Постараюся описати досвід володіння найвдалішим чоппером Ирбитского мотозаводу. Сьогодні трохи історії його створення. Я не стану торкатися всю історію марки, почну з моменту попереднього створення Вовка.