Кореспондент «КП» протягом одного дня побула в шкурі звичайного продавця шапок і спробувала з'ясувати, чи можна заробити на цій справі.
Якщо чесно, до того як влаштуватися продавцем в одному з хутряних рядів, про барахолці я знала тільки те, що купити тут можна абсолютно все і що люди тут, здається, заробляють гроші. Так що я з ентузіазмом встала о п'ятій годині ранку і о шостій вже стояла у свого намету в очікуванні господаря.
- На те, щоб розкластися, тобі півгодини, - сказав він, під'їхавши до намету з товаром. - Сьогодні торгуємо до першої години дня. Відпрацюєш - отримаєш двісті рублів.
- За день? - з жахом перепитую я.
- Ну не за годину ж.
Ентузіазм мій зарубали на корені. Розкладаючи товар, я філософськи роздумую, що б я погодилася робити за двісті рублів в день. Ну хіба що підлогу мити протягом півгодини. Але точно не стояти п'ять годині на спеці і в пилу, підсапуючи покупців.
- Почім ці казанки у вас? - це мій перший клієнт, оптовик з Томська.
- Дві вісімсот, - карбує я.
- Ну ми ж їх за шість не продасте? - радиться він зі своєю супутницею. - Ні, не продамо. Гаразд, не треба.
Що на це сказати - я не знаю. Лише розгублено спостерігаю, як в інших наметах оптовики налітають на товар. Мабуть, треба вміти з ними працювати, адже оптовик думає тільки про те, у скільки разів йому вдасться накрутити ціну. Правда, пару шкурок у мене все ж купили. Отримавши гроші в руки (аж п'ять тисяч рублів!), Я двічі перераховую їх і, озирнувшись по всім сторонам, запихають за пазуху. Від відповідальності за чужий товар у мене трусяться руки. За першу годину роботи продавці прилеглих торгових місць вже просвітили мене, що буде, якщо я помилюся зі здачею або шапку вкрадуть. Доведеться «насправді» орати на барахолці місяць, поки не розрахуєшся з господарем.
- Гаряча їжа, гаряча їжа. - далеко з'являється жінка з візком.
- Дайте мені пшоняну кашу з маслом і (гуляти так гуляти) кави і булочку!
- Двадцять п'ять рублів.
- А що ви думали? На барахолці можна досхочу наїстися на полтинник, - відповідає мені продавець, накладаючи повну тарілку каші. - Мене тут все знають, я худим НЕ нагодую. Так що їжте, звикайте, ви ж новенька.
Про те, що я новенька, знає вже весь ряд. Чомусь найчастіше питання, яке мені задають, - це що я закінчила.
- Пед! Філфак! - з гордістю відповідаю я.
- Ну непогано, непогано, у нас тут і з НГУ є люди, по дві вищі багато хто має, - ліквідує мій гонор сусідка по наметі. - А у моїх знайомих, які геть в тому ряду торгують, взагалі дід кушнірів був. У них навіть збереглися старовинні залізні лекала. Так що виходить, що вони торгують шапками вже в третьому поколінні!
Після таких розмов я починаю розуміти, що працювати тут ніхто не соромиться. І при вигляді знайомих під прилавок ніхто не ховається. Але для цього потрібно кілька років досвіду роботи і свідомість того, що ти заробляєш реальні гроші. У мене, як у «засланого козачка», такого усвідомлення не було, так що, побачивши першого ж знайомого (з яким ми два дні тому познайомилися в «Рок-Сіті»), я з жахом відвернулася і прикрилася «Комсомолкою» (яку тут , до речі, читає кожен другий). Не допомогло.
- Анжела, це ти, чи що? Так ти ТУТ працюєш? Навіщо тоді брехала, що журналістка.
Пояснювати я нічого не стала. А взяла в руки хутряну кепку за дві з половиною тисячі, одягла її на знайомого і сказала:
Хлопець пішов. Мабуть, щоб мене «добити», доля послала в мою палатку двох дам, які, дивлячись на товар, почали голосити:
- Ну і жах! І хто це купить? Просто кошмар!
Мабуть, мені давно не хамили, тому що від несподіванки я мало не розплакалася.
- Та ти що, засмутилася, чи що? - стала втішати мене сусідка, коли дами пішли. - Тут за день такого наслухаєшся. А відповідати тим же не можна. Ми ж теж книжки з психології читаємо, знаємо психотипи людей. При такій конкуренції покупцеві можна тільки лестити і посміхатися.
Після цього сусідка перерахувала мені три чоловічих психотипу (які вона виділила сама!): Чоловік, який купить те, що хоче дружина (пощедрее), чоловік, який купить те, що хоче він (попріжімістее), і той, який буде довго мучити дружину і продавця, але все одно нічого не купить (повний жмот!).
- А бувають і виняткові випадки, - продовжує свою розповідь сусідка. - Одна жінка ходила до мене РІК - все вибирала шапку. Відвідувала мою палатку регулярно три рази на тиждень. Поки мірила, всю особисте життя мені розповіла. Коли вона цю шапку все-таки купила, я мало не напилася від радості!
- Ну дивися, якщо з шапкою що не так - згладжені тебе, помреш.
Від несподіванки я повпускали дрібниця на підлогу.
- Може, ви у мене купувати не будете? - зам'ялася я. - Он у сусідньому наметі хороші.
- Ні вже, я візьму, - сказала жінка і, загорнувши виріб в пакет, пішла.
Звичайно, це була психологічна захист споживача, який боїться, що його обдурять. Як пізніше з'ясувалося, лякають зазвичай не тільки пристрітом, а й братками, родичами, які обіймають високі посади, і ще чим гірше.
Поки я переварювала останню інформацію, навколо багато хто вже почав складати товар. Робочий ранок добігало кінця. Приїхав мій господар.
- О-о! Цілу шапку продала? Для першого разу непогано, отримаєш двісті п'ятдесят рублів!
Помітивши, що я зажурилася, господар помітив:
- І все це - за двісті рублів в день, ... - понуро помічаю я.
- Ну, сьогодні двісті, а завтра тисяча двісті. - відповідає господар. - Але взагалі-то, на барахолці починати свою «кар'єру» вже пізно. Всі місця під сонцем зайняті. І більше п'ятірки в місяць ти тут не заробиш.
Що й потрібно було довести.
Почім хутряні шапки в цьому сезоні? (В руб.)
Скільки коштує місце на барахолці?
Оренда одного торгового місця обійдеться не менше 12 тисяч рублів на місяць. Якщо ж мова йде про кіоску або контейнері, ціна буде вище - від 15 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Що потрібно, щоб торгувати на ринку?
Для того щоб продавати продукти харчування, потрібно санітарна книжка. В інших випадках ніяких спеціальних довідок не потрібно.
За кілька років торгівлі на барахолці можна заробити цілий букет професійних хвороб: від довгого стояння на ногах - варикозне розширення вен, від сидіння в одній позі - остеохондроз, в зимовий період можна застудитися.