Секуляризація означає «обмирщение»: то, що було надбанням віри і церкви, стає з часом від них незалежним, світським. В історії Європи це торкнулося спочатку церковної власності і влади духовенства, а пізніше, починаючи з епохи Просвітництва, цей процес поширився і на духовну сферу, науку, культуру, освіту.
Надалі секуляризація стала трактуватися ще ширше - як звільнення мирських справ від релігійного контролю. У XVII столітті починається секуляризація науки (Галілей, Декарт, Ньютон, Бекон, Гоббс, Локк). Теологія перестала вважатися «царицею наук». Світогляд стало допускати не тільки релігійне пояснення світу. У суспільній свідомості багато в чому зменшився вплив релігії як «путівника» людини при вирішенні життєво важливих для нього проблем.
У найзагальнішому плані під секуляризацією розуміється процес вивільнення з-під впливу релігії різних сторін і рівнів життєдіяльності суспільства і особистості, витіснення релігії з різних сфер суспільного життя світськими формами організації життєдіяльності людей.
Цей процес носить об'єктивний характер, він спостерігається у всьому світі, зачіпає практично всі релігії і може розглядатися як одна з закономірностей суспільно-історичного розвитку. У нашій країні і за кордоном йому присвячена велика література.
Але чи є процес секуляризації незворотнім? В даний час визнано, що секуляризація має велике значення і є характерною рисою сучасного суспільства. Однак трактування причин і наслідків секуляризації вельми різноманітна.
У вітчизняній і зарубіжній літературі є чимало в тій чи іншій мірі відрізняються один від одного визначень цього поняття, причому слід мати на увазі, що воно використовується не тільки в соціології, але і в історичних науках, правознавстві та ін. Знаходячи там свої, специфічні, відмінні від соціологічного смислове навантаження і обсяг змісту.
З іншого боку, секуляризація веде до уявлення про те, що немає нічого «святого», абсолютні цінності стають відносними і умовними, і це веде до кризи - втрати сенсу, аномії, дезорієнтації людини.
По-друге, секуляризація трактується як витіснення релігії наукою, раціональним мисленням, світської етикою. Ця точка зору є найпоширенішою в сучасному суспільстві. Відбувається процес «деміфологізації» і секуляризації свідомості, область надприродного істотно скорочується.
Життя зруйнувала ці надумані схеми. Роки перебудови і події останніх років суттєво змінили релігійну ситуацію в українському суспільстві. В процесі демократизації були усунені багато деформації недавнього минулого в рішенні релігійного питання. Релігійні організації отримали право юридичної особи, право володіння власністю, повну свободу пропаганди своїх віровчень. Держава повернуло церкви значну частину вилучених у неї храмів, монастирів, церковного начиння.
Істотно зріс суспільний престиж релігії і церкви. Змінився в їх користь настрій громадської думки. Підтримку і схвалення як державних органів, так і громадськості зустрічає діяльність релігійних організацій на ниві доброчинності та милосердя. Небувалий розмах в засобах масової інформації отримали публікація матеріалів про діяльність різних конфесій і власне релігійна пропаганда. Багато представників духовенства вперше були обрані народними депутатами до представницьких органів влади різних рівнів. Значно зросла кількість учасників богослужінь, різних релігійних свят і церемоній, причому серед них чимало людей нерелігійних. У суспільній свідомості набув масового характеру інтерес до релігії і церкви, їх місце і роль в історії і культурі народовУкаіни, різко зріс попит на релігійну літературу. У різних шарах суспільства спостерігається звернення до релігії людей, які раніше були невіруючими або навіть атеїстами. Широке поширення набувають нетрадиційні релігії і форми вірувань, містика, окультизм, всякого роду забобони.
Серйозно змінилася за відносно короткий термін релігійна ситуація вУкаіни ставить ряд питань, які потребують розгляду і відповіді.
Наскільки достовірні та обґрунтовані були висновки з результатів проводилися в попередні роки соціологічних досліджень, дозволяли вони передбачити таку різку зміну ставлення суспільства до релігії?
Які теоретичні положення вітчизняного релігієзнавства (соціології релігії) не витримали критики часом, а які продовжують зберігати наукову цінність?
Чим пояснюється така різка зміна ставлення суспільства до релігії, наскільки воно глибоко і стійко?
Який вплив цей процес надає на суспільне життя, які перспективи і прогнози його розвитку?
Але на повноту, достовірність і наукове значення результатів досліджень впливали не тільки недоліки вихідних методологічних посилок, але і вся ситуація, що складалася в суспільстві навколо релігії, церкви і віруючих в результаті проведеної політики. У практичній діяльності державних органів світоглядне протистояння марксизму і релігії часто переводилося в політичну площину, що породжувало непотрібну конфронтацію з віруючими, а в процесі досліджень ускладнювало встановлення довірчих відносин між дослідниками і респондентами.
Сучасна релігійна ситуація характеризується, по-перше, тим, що вивільнилися з-під впливу і свавілля все без винятку релігійні конфесії приступили до відновлення і широкого використання прав на справжнє і щире слідування свободу совісті.
По-друге, серед населення зріс інтерес до релігійних вірувань, хоча цей інтерес для багатьох продиктований швидше впливом моди, ніж проникненням в сутність релігійного вчення.
По-третє, інтерес до пробуджується релігійній свідомості плече в плече йде з відродженням народних звичаїв, традицій, святкувань та ритуалів.
І, нарешті, розвиток сучасного релігійної свідомості супроводжується пожвавленням містичних вірувань, окультизму та інших явищ, що межують з шарлатанством. У цьому сенсі суспільство повторює вже знайомі в історії періоди Смутного часу, коли різні види містики виходили на історичну арену.
Спостереження за долями релігії в современнойУкаіни і країнах СНД і Східної Європи дозволяють внести певні корективи в сформовані уявлення про цей процес. Перш за все, життя показало, що він не носить прямолінійного, незворотного, однозначно поступального характеру. Залежно від конкретних суспільно-історичних обставин можливо його уповільнення і навіть регресивний розвиток, що супроводжується посиленням впливу релігії в суспільстві, зростанням її суспільного престижу і релігійних настроїв в масах, сакралізації перш вивільнених або майже вільних від релігійних санкцій сфер суспільного життя, проявами клерикалізму.
Але нові явища в сучасному релігійному ситуації не відміняють, а, навпаки, загострюють проблему консолідації суспільства на платформі його поновлення, що передбачає співпрацю і єдність віруючих і невіруючих, нормальні державно-церковні відносини. З цією метою відновлюються гуманістичні принципи ставлення до релігії і церкви, які визначаються інтересами зміцнення єдності всього народу. Зокрема, стали реальністю участь церкви в суспільних процесах, її позитивний внесок у відстоювання справи світу.
На перший план в соціології релігії виходять сьогодні три кола питань. Один стосується ставлення до релігії, розуміння її ролі в історії і сучасному світі, тобто релігієзнавча проблематика, наукове пояснення релігійного феномену; інший - світоглядної проблематики, етики, культури, філософського вчення про людину. І нарешті, це широкий спектр морально-правових проблем, центральне місце серед яких займає діалог атеїстів і віруючих, використання їх спільних зусиль у справі збереження і примноження культурних цінностей.
Таким чином, зміна змісту соціології релігії, тони і характеру світоглядних пріоритетів, ідеологічної спрямованості сприяє оновленню, морального очищення, зростання духовного багатства особистості та суспільства.
8. Гараджа В.І. Соціологія релігії. С.192.