Читати книгу онлайн
... Церера - райське містечко для багатіїв. Сувора митна служба не пропускає на цю планету всяких членистоногих і мешкожаберних інородців з інших сузір'їв. Сполученням з цивілізованими світами заправляє могутня корпорація «Трансспейс», яка ганяє шикарні зоряні пороми з барами, басейнами і чарівними стюардесами. А та, яка пройшла зараз повз Алекса Полянські, здалася йому самої карколомної з усіх: волосся кольору міді, зелені очі, фігура просто космічна, - і при цьому стовідсоткова жива землянка, а не одна з тих синтетичних красунь, які працюють на поромах дешевих компаній .
Приємний хід думок порушило поява якогось товстуна, заслони стюардесу. Дивний тип: велике, немов роздуте водянкою, тіло в наглухо застебнутому пальто і абсолютно голий череп, прикрашений чорними окулярами. Алексу раптом здалося, що від товстуна віє холодом небезпеки, - це відчуття було йому добре знайоме.
Потворний товстун повільно йшов по салону, явно когось розшукуючи. Ні Полянські, ні сусід зліва - життєрадісний брюнет - його не зацікавили. Пасажир у вікна в цей час нахилився, пристроюючи біля ніг плоский металевий чемоданчик. Алекс насторожено розглядав зловісну фігуру, але потім змусив себе розслабитися: в кінці кінців, на цих поромах є своя служба безпеки, нехай вона піклується про тонких нервах розпещених клієнтів.
Смаглявий брюнет все так само неухильно посилював свій веселий настрій, регулярно прикладаючись до підозрілої фляжки. Перехопивши погляд Алекса, він компанійський усміхнувся:
- Що, солдатів, у відпустку?
- Мрець! - Алекс здригнувся від жахливого крику.
Він підняв очі і побачив товстого виродка, який виник як з-під землі. Біле мучнистое особа в темних окулярах нависло над шалено верескливі пасажиром з валізкою. Той притискав до грудей дорогоцінну ношу, заходячись в істеричному припадку. Повагавшись як би в нерішучості, товстун зник між рядами крісел, як ніби його й не було зовсім.
- Що, приятель, небіжчики ввижаються? - посміхнувся брюнет.- Це буває. Ковтни-ка краще, - сказав він, простягаючи фляжку. - Відразу побачиш голих фей і русалок.
Божевільний пасажир нічого не чув. Його тремтячі пальці вчепилися в рукав зорельотчика.
- Це доктор Маршан, - плутано прошепотів він. - Ті тварини вбили його, висмоктали кров, а тепер він прийшов за мною. Нічого не віддам! Мій кулька, все моє, даремно вони його послали ...
Алексу здалося, що він уже десь бачив цього божевільного в пошарпаному мундирі піонера-дослідника. Бліде обличчя оживляла шкіперська борідка, яку носили пірати теплих морів в стародавні часи. Екзотична зовнішність збивала з пантелику, заважала згадати. До того ж від нього явно пахло Оранг - вже Алекс нанюхався цієї гидоти на локус: там, на рудниках, мало не кожен другий жував оранговую жуйку.
Цікаво, чого він злякався? Що у нього в валізці? Якісь тварюки, кулька ... З піонерами-дослідниками таке буває: знайдуть чогось, мало не цілий грам орлеаніта, наприклад, та й звихнутися на радощах.
- Ви, я бачу, пілот-штурмовик. Допоможіть мені позбутися від Маршана, і я візьму вас в частку, - бурмотів «шкіпер», киваючи на свій таємничий чемоданчик. - Тут таке, що вам і не снилося, - захрипів він прямо Алексу в вухо.
У життєрадісного брюнета виявився на рідкість тонкий слух. При цих словах він навіть підстрибнув в кріслі, упустивши свою фляжку, і тут же вплутався в розмову: ...