Після серій новорічних свят настрій був тупо-приземлене. Саме час затопити лазню: прибрати зайві жирові відкладення і разом з ними, можливо, піде забрудненість душі.
Чоловік помився першим, попередивши мене, що годувати худобу буде не як зазвичай в обідній час, а пізніше. Тільки я зібралася йти в лазню, прийшов сусід.
- Чи не ваш порося бігає по вулиці? - питає.
- Ні, у нас двері в сараях закриті, мороз адже! - відповідаю.
Підійшла мати з подружкою і теж стали розповідати про бігає порося по вулиці.
- Треба його загнати до нас у двір, поки господарі знайдуться, - сказала мати.
- Не треба, це порося Івана, я йому скажу, - переконливо уклала тітка Шура- подруга матері.
Із задоволенням напарившись, відчувши легкість в голові і втому в тілі, я лягла відпочити. Наполегливий дзвінок підняв мене. На порозі стояла односельчанка, з якої я ще не встигла добре познайомитися, так як наша сім'я влаштувалася в цьому селі не так давно.
- Ви порося не загнати до себе у двір, він кажуть, біля вашого будинку бігав? - запитала вона.
- Ні, ми подумали це сусідів і тітка Шура пішла їм сказати.
- Це наш. Сарай був подпёрт вилами, як він відкрив? Піду шукати.
Прокинувся чоловік і пішов годувати худобу. Не встигла я прилягти, знову дзвінок. Знову прийшла господиня поросяти.
- Ходімо подивимося, може він у вас десь в сіннику або сараї ...
Обійшли кругом будинку, заглянули в сінник, в курник, де чоловік годував курей, порося ніде не було.
- Ходімо, подивимося в сараї, - сказала вона.
- А чого дивитися, бачите двері сараю на гачку.
І все-таки я відкрила сарай.
Добре, що ніхто, крім цієї жінки, не бачив мого обличчя.
- Як він сюди потрапив? - з переляком і подивом вигукнула я.
Підійшов чоловік і, не довго думаючи, сказав:
- Чого тут гадати, він почув рохкання наших поросят і заліз через вікно по гною.
Але господиня поросяти якось дивно подивилася на нас і мовчки погнала порося додому. З хвилину ми з чоловіком стояли в заціпенінні.
-Чому ти пішов годувати спочатку курей, адже завжди починав з поросят? - запитала я.
- Не знаю.
Цілий вечір ми обговорювали неприємний випадок. Що подумає про нас ця жінка, та й односельці? Мати лаяла себе, чому послухала подругу і не загнала порося. Чоловік побачив для себе знак, що не можна залишати на ніч відкрите вікно, можуть вкрасти маленьких поросят. У мене просто пухла голова, як могло бути стільки збігів в один день?
Чомусь саме в цей день ми влаштували банний день?
Чому чоловік після сну пішов годувати спочатку курей?
Чому порося прибіг саме до нас? Цих "чому" набиралося близько десяти і вони мучили мене два дні.
Я була впевнена, відповідь не такий простий.
На третій день, набираючи воду в колодязі, до мене підійшов молодий чоловік-сусід. На його просте запитання?
-Як життя? Я поскаржилася. що свиня нам підклала свиню.
- Чув, чув ... І ви засмутилися? - посміхнувшись, запитав він.
- Так адже неприємно, що можуть подумати люди?
- Люди можуть всяке подумати, - знову з усмішкою сказав він і пішов додому.
«Люди можуть всяке подумати ...», - повторила я і завмерла від здогадки.
Перед новим роком цей молодий чоловік скаржився мені на сусідок-пліткарки, які натякали його дружині про невірність чоловіка. Я тоді переконувала його, що головне його совість чиста і нічого звертати увагу на плітки.
- А, якби вас звинуватили в тому, чого ви не робили? - запитав він.
- Це мене б не зачепило, - самовпевнено відповіла я.