Суб'єктами кримінальної правовідносини є:
1) держава в особі її компетентних органів;
2) особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, яке заборонено кримінальним законом.
У разі вчинення злочинного діяння у держави в особі відповідних органів виникає не тільки право, а й обов'язок притягнути до кримінальної відповідальності особа, яка вчинила таке діяння. У особи, яка вчинила злочинне діяння, виникає обов'язок понести кримінальну відповідальність за скоєне і право на об'єктивне встановлення його провини, на застосування справедливої міри кримінальної відповідальності.
Під об'єктом правовідносини в теорії права розуміється то реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки [80]. Подібне, по суті, поняття об'єктів правовідносин дано в іншій роботі. Вони визначаються як різноманітні блага, на досягнення, використання або охорону яких спрямовані інтереси сторін правовідносини і заради чого реалізуються їх суб'єктивні права і обов'язки [81].
Застосувавши дані визначення об'єкта правовідносини до кримінальної правовідносин і з огляду на його специфіку, можна зробити висновок, що об'єктом кримінального правовідносини є права і інтереси кожної зі сторін правовідносини. Для держави об'єктом кримінального правовідносини є, наприклад, досягнення цілей кримінальної відповідальності, яка застосовується до осіб, які вчинили злочини, або досягнення цілей примусових заходів безпеки і лікування тощо Для особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, об'єктом кримінального правовідносини є інтереси цієї особи, які проявляються в правильній юридичній оцінці його поведінки, об'єктивному і справедливому застосуванні до нього норм кримінального закону.
Співвідношення кримінальної правовідносини і кримінальної відповідальності
Осмислення суті кримінальної правовідносини дозволяє відмежувати його від кримінальної відповідальності. Таке відмежування можна провести за такими моментами:
2) кримінальна правовідносини виникають з моменту застосування норми кримінального закону до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Кримінальна відповідальність (нереалізована) виникає з моменту вчинення злочину, а реалізована - з моменту вступу обвинувального вироку в законну силу.
Цілі кримінальної відповідальності
Реалізація кримінальної відповідальності, застосування заходів кримінально-правового характеру до осіб, які вчинили злочини, в будь-якій державі переслідують певні цілі, які зумовлюють побудову кримінально-правових санкцій, системи покарань та інших заходів кримінальної відповідальності, застосування заохочувальних заходів і в цілому характер кримінальної політики держави. Від того, які будуть поставлені цілі перед кримінальною відповідальністю, залежать підходи держави до боротьби зі злочинністю, вибір ступеня строгості заходів, що застосовуються по відношенню до злочинців.
Цілі кримінальної відповідальності - це ті кінцеві результати, яких прагне досягти держава при її реалізації. Згідно ч. 2 ст. 44 КК до таких цілей відносяться:
1) виправлення особи, яка вчинила злочин;
2) попередження вчинення засудженим нових злочинів (спеціальне попередження);
3) запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальне попередження).
Виправлення особи, яка вчинила злочин
Поняття мети виправлення визначено в ч. 2 ст. 7 ДВК, згідно з якою виправлення засуджених - це формування у них готовності вести правослухняної спосіб життя. Для того щоб обличчя стало законослухняним, необхідно усунути з його свідомості негативні погляди, зжити шкідливі звички, негативні риси характеру, що стимулюють порушення ним кримінально-правових заборон. Така мета досягається комплексом виховних заходів, що застосовуються до засуджених осіб, в тому числі проведенням виховної роботи в процесі виконання покарання чи іншої міри кримінальної відповідальності, залученням засудженого до суспільно корисної праці, загальноосвітнього та професійного навчання, а також за допомогою застосування заходів громадського впливу.
Спеціальне попередження як мета кримінальної відповідальності - це попередження вчинення засудженим нових злочинів. Вона може бути досягнута за допомогою таких засобів:
1) виправлення засудженого;
2) ізоляції його від суспільства;
3) позбавлення можливості здійснювати нові злочини за допомогою позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) загрозою підвищеною відповідальністю при повторному скоєнні злочину.
Ідеальним засобом досягнення мети спеціального попередження є виправлення засудженого. Іншими словами, за допомогою досягнення мети виправлення злочинця оптимально забезпечується і мета спеціального попередження. Якщо у особи сформувалася готовність до правослухняної поведінки, то цілком очевидно, що воно не буде надалі скоювати злочини.
Спеціальне попередження забезпечується в певній мірі за допомогою ізоляції особи, яка вчинила злочин, від суспільства і приміщенням його в спеціальну установу з встановленим в ньому режимом. Однак факт скоєння засудженими нових злочинів в місцях позбавлення волі свідчить про те, що за допомогою ізоляції особи від суспільства неможливо забезпечити оптимального досягнення мети спеціального попередження навіть в період перебування засудженого в місцях позбавлення волі. У випадках же відбуття покарання і повернення з місць позбавлення волі особа може знову повернутися на злочинний шлях і, більш того, стати ще небезпечніше.
Засобом досягнення мети спеціального попередження є і загроза підвищеної відповідальності за повторне вчинення злочину. В цілому ряді статей Особливої частини КК повторність розглядається як кваліфікуюча ознака складу злочину, з яким зв'язуються суворіші санкції. Повторність є і обставиною, що обтяжує відповідальність, яке враховується при призначенні покарання. Більш суворий підхід встановлений законом щодо осіб, які вчинили новий умисний злочин, за наявності незнятої і непогашеної судимості за раніше скоєні умисні злочини (рецидив злочинів). Вчинення особою злочину при наявності небезпечного і особливо небезпечного рецидиву, ознаки якого визначені в ст. 43 КК, тягне більш сувору відповідальність і особливо несприятливі наслідки для засудженого. У ч. 2 ст. 65 КК встановлено мінімальні межі покарання при небезпечному і особливо небезпечний рецидив, нижче яких суд не може призначити найбільш суворе покарання, передбачене в санкції статті КК за скоєний злочин. Для таких осіб встановлюються більш суворі умови відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Після звільнення з місць позбавлення волі за особою, що допустили особливо небезпечний рецидив, встановлюється превентивний нагляд (ст. 80 КК). Вчинення особою, що допустили особливо небезпечний рецидив, тягне для засудженого інші негативні наслідки.
Проте, і загроза підвищеною відповідальністю при повторному скоєнні злочинів далеко не завжди виконує свою роль як засіб досягнення спеціального попередження, про що свідчать вищенаведені дані.
Мета загального попередження - це попередження вчинення злочинів іншими особами. Досягнення цієї мети покликані забезпечити такі кошти:
1) загроза покаранням за вчинення злочину;
2) виховання громадян у дусі законослухняної поведінки.
Встановлення законом кримінально-правових заборон і покарань за їх порушення попереджає всіх громадян про те, що ці заборони порушувати не можна. В іншому випадку особа буде визнано злочинцем і покарано відповідно до КК. Отже, передбачені в законі норми із заборонами і санкціями попереджають всіх громадян потенційною можливістю їх застосування, тобто діє загроза покаранням. Така загроза-попередження підкріплюється вже випадками реального призначення покарання за скоєні злочини. У цьому випадку громадяни переконуються, що покарання невідворотне, воно не тільки передбачено законом, а й реально застосовується, як тільки порушується кримінально-правову заборону, тобто відбувається злочин. Але для цього необхідна інформованість громадян як про встановлені кримінальним законом заборони і покарання за їх порушення, так і про практику реального застосування покарань за скоєні злочини. Забезпечення такої інформованості надає виховний вплив на громадян, формує у них переконаність у необхідності законослухняної поведінки.
Засіб ж виховання правом повинно поширюватися на всіх громадян шляхом інформування їх про кримінально-правових заборон, про що вводяться в кримінальне законодавство нових норм, про практику застосування заходів кримінальної відповідальності за скоєні злочини, про розкриття злочинів і викриття винних. Тому, безумовно, не втрачає своєї актуальності правове виховання громадян, яке забезпечується в тому числі і засобами масової інформації.