Прошу тебе, будь ласка, скажи,
Навіщо душа плаче, то співає.
Те потопає в похмурій тиші,
Те рветься раптом в нестримний політ.
Те немов птах рветься до хмар,
Кружляючи з захопленням над морським простором.
Кидаючись в низ до бурхливим хвилях,
Так сміливо, немов зі стихією сперечаючись.
То раптом в ночі при яскравому місячному світлі,
Діамантовим розсипом з подругами виблискуючи.
З хвилюванням кружляють тихо душі ці,
Про всі тривоги немов забуваючи.
Я знаю, спостерігали ми не раз,
Як зірочка кружляла над землею.
І відбиваючись в блиску наших очей,
Кидалася в низ поспішаючи до себе додому.
І душі наші, солодко тремтіли,
З'єднуючись з зірочкою-душею.
І ми свої бажання шепотіли,
Вона, з'єднувала нас з мрією.
Скажи, навіщо душа до душі прагне?
Що пов'язує міцно їх один з одним?
Так міцно, що не можуть віддалитися,
Боячись раптом втратити свою подругу.
І від чого в момент дотиків,
Душа в істомний млості завмирає.
Мріє, чекає хвилюючих миттєвостей,
А якщо не зустрінеться, так від чого страждає?
Скажи, навіщо раптом зустрівшись з рідною,
Душа прагне з нею з'єднатися.
Але почуття є лише у неї однієї,
А та, рідна, в поспіху піти.
Навіщо той жах, біль і страх втрат?
Навіщо вогонь, що так спалює душі?
навіщо душа, раптом закриває двері,
Безжально спокій поспішає порушити.
Прошу тебе, будь ласка, скажи.
Ні ці ль почуття, ми кличемо любов.
Що часто в душах немов міражі,
Але ми, вперто чекаємо їх знову і знову.