Сибір - економічний і культурний розвиток.
У го-пологах виникали і розвивалися ремесла (з'являлися ремеслен-ники: кожум'яки, ковалі, Мильники і ін.), Росла торгівля (хлібом, сіллю, худобою, сукнами, полотном, металевими виробами і т. Д.). Міста були не тільки адміністративними та еко-номічного, але і культурними центрами. Тут зосереджуючи-лись і оброблялися для Москви різноманітні відомості по изу-ню природи і населення Сибіру, перебували цінні архіви, ко-торие, на жаль, часто гинули від постійних в сибірських містах пожеж. Тут складалися креслення і розпису, велися сибірські літописи, проводили свої досліди рудознатци і т. Д. Тут з'явилися і перші великі сибірські вчені, такі, як Семен Ремезов - географ і історик, і ін. Міста ці, будучи осередком російської культури, зіграли важливу роль в її поширенні в Сі-бири.
Для XVIII і початку XIX ст. характерно не стільки заселення Сибіру новим прийшлим українським елементом, скільки перерозподіл українського населення всередині Сибіру, зокрема в зв'язку з освоєнням території вгору за течією Іртиша в казахських степах, в Минусинской улоговині і Гірському Алтаї. XVIII і перша половина XIX ст. характерні, крім триваючого освоєння Сибіру і розвитку сільського господарства, освоєнням гірничорудних багатств, розвитком місцевої гірської промисло-вості в двох великих центрах: на Алтаї і в Східному Забайкаллі (нер чинський гірничопромисловий район). Алтайські гірські заводи були засновані А. Н. Демидовим. Вони виплавляли головним чином срібло, а також свинець і мідь. У 1747 р ці заводи були взяті спеціальним указом в відомство кабінету його величності. У період найвищого рас-кольору (1799-1806 рр.) Видобуток тільки одного срібла на цих заводах становила до 20 т в рік. При Сузунському меде- і сереброплавільние заводі (заснованому в 1764 р) був монетний двір, де карбувалася сибірська монета. У період створення та роботи алтайських гірничорудних заводів досягає великого розвитку в Сибіру російська технічна думка. Саме тут відбуваються видатні технічні винаходи, в окремих випадках випередили науково-технічної думку західно-європейських держав (знамениті винаходи І. Ползунова, П. Фро-лову і ін.).
У першій половині XIX ст. набуває велике економічне зна-чення видобуток і вивіз золота з Сибіру. Золотопромисловість полу-чила значного розвитку.
Освоєння гірничорудних багатств Сибіру в зазначений період від-ходило в важких умовах кріпосницької царскойУкаіни і було пов'язано з концентрацією українського населення в ряді окремих районів Сибіру. український народ наполегливою працею і наполегливістю відкрив і раз-працював великі багатства, що криються в надрах Сибіру, але цінна про-дукція цієї праці, його результати присвоювалися експлуататорськими класами.
Розвиток економічного життя в Сибіру слід розглядати, зрозуміло, в тісному зв'язку з пристроєм і освоєнням шляхів сполучення, особливо сухопутних.
Прокладалися нові тракти, уздовж яких створювалися нові поселення. Головний тракт перерізав Сибір із заходу на схід, від Тю-мени до Нерчинска, зв'язавши її західну і східну частини. З цим трак-те були з'єднані шляху в південну Сибір і окремі ділянки Півночі (наприклад, Якутія). Для безперебійного повідомлення по трактах сюди переселяли державних селян, візників, але більша частина насе-лення в прітрактових зоні селилася добровільно, залучена воз-тю заробітку. Жваве вантажний і пасажирський рух по тракту в усі пори року вдень і вночі вимагало значного ко-лічества населення для обслуговування тракту. Досить сказати, що під перевезення одних тільки товарів, які йшли через Кяхту, в першій половині XIX ст. було зайнято на ділянці протяжністю в 900 км до 35 тис. коней. Уже в першій чверті XVIII ст. по сибірських трактах значилося близько 7 тис. візників, хоча в цей час тракт ще не був в достатній мірі освоєний. Загальна кількість населення, обслуговую-ного тракт, в цей час досягає приблизно 100 тис. Чоловік, переважна частина його була росіянкою.
Інтенсивно йшло освоєння Сибіру і через розвиток торгівлі. У XVIII ст. торгівля в Сибіру зосереджується в руках торгових українських компа-ний, яких налічувалося близько 40.1 Крім розвиненою торгівлі з Кі-таем через Кяхту, велике економічне значення мала знаменита Ірбітська ярмарок, що виникла на р Ніці, в маленькому селищі Ір- бите, поблизу кордону Сибіру з європейської частьюУкаіни, заснований-ном ще в 1632 р до середини XIX в. на Ірбітський ярмарок привозь-лось товарів на суму понад 30 млн. руб. Звідси сибірські товари (хутро, овчини, сало, масло, шкіряну сировину та ін.) Йшли на Нижче-міський ярмарок, в Москву, Харків та інші міста, а товари з-за Уралу (вироблені шкіри, текстильні вироби та ін.) - в Сибір. Таким чином, економічні зв'язки Сибіру з центральною частиною дер-жави зародилися і зміцніли ще в дореформений період. У далекій-шем ці зв'язки розширювалися і розвивалися.
У зв'язку з розвитком капіталізму вУкаіни в освоєнні Сибіру насту-пив новий період. Після реформи 1861 р Сибір, як і ряд інших окраінУкаіни, стає великим аграрним придатком центральній частині держави. Гірничорудна промисловість Сибіру, заснована на даровому праці закріпачених селян і займала чільне місце в економіці української держави, після скасування кріпосного праці стала швидко чахнути п занепадати. Перекласти всю цю промисловість на найману працю відомство царського Кабінету не могло, з огляду на те що це відразу робило її нерентабельною. Тому царський Кабінет пішов на ліквідацію гірничорудної промисловості і став вишукувати інші доходи, зокрема від оренди величезного земельного фонду, яким він мав у своєму розпорядженні. українським капіталістам було досить просторо для діяль-ності в європейській частіУкаіни, що володіє великими природними багатствами. Розвиток сибірської промисловості через дальності рас-стояння і труднощі повідомлення, особливо до побудови Сибірської залоз-ної дороги, їх не цікавило, за винятком розробки золотих копалень, яка велася досить хижацьким способом. українські капіталісти були більш зацікавлені в тому, щоб перетворити Сибір в ринок збуту товарів.
Про стан промисловості в Сибіру в розглядається час можна судити за такими матеріалами. Згідно з даними 1908 р промисло-ні підприємства Сибіру становили лише 2.5% по відношенню до колі-кість підприємств європейської частіУкаіни, а кількість робочих тільки 1% (понад 20 тис. Робітників). Це були дрібні підприємства з ма-лим кількістю робітників, з відсталою технікою, розраховані головним чином на переробку сільськогосподарської сировини (парові млини, винокурні та маслоробні заводи і т. П.). Більш значною за обсягом виробництва була найстарша для Сибіру золотодобувна про-промисловість, продукція якої до кінця XIX в. становила 75.1% всієї видобутку золота вУкаіни. Зосереджена вона була в Тернополі (Ленські копальні), Амурської і Забайкальської областях, частково і на північному Алтаї. Найбільш великими за кількістю зайнятих робітників були Ленські копальні, де незадовго до світової 1914 р працювало 14.5 тис. Робочих. Після проведення Сибірської залізниці виникла на базі Куз-нецке, Минусинского, Сучанского і деяких інших родовищ невелика кам'яновугільна промисловість, яка обслуговувала потреби дороги. Навіть в 1913 р 77% продукції цієї промисловості йшли на потреби залізниці. Обидві зазначені галузі сибірської про-мисловості характеризувалися вельми відсталою технікою і вкрай важкими умовами праці та побуту робітників. Що стосується металурги-чеський промисловості, то її, можна сказати, в Сибіру не було. Сибір-ська промисловість, в якій значне місце займало золото, по відношенню до промишленностіУкаіни становила незначну частку - 1.3%. Такий стан з промисловістю прирікало Сибір на аграрний шлях розвитку, створювало залежність її від капіталістичних центрів євро-пейських частіУкаіни.
Для розвитку сільського господарства пореформений період виявився більш сприятливим. У Сибіру досить швидко розвивається торгове землеробство. Розвиток його перебувало в тісному зв'язку з розвитком промисловості в європейській частині, так як ставши ринком для збуту промислових виробів української промисловості, Сибір стала постачальником хліба для промислових районів центральної частини держави. Розвиток торгового землеробства було пов'язано з припливом сюди нових великих контингентів селянства. Велика кількість вільних земель продовжувало залучати переселенців з європейської частини. Скасування кріпосного права відкрила шлях українським селянам в Сибір, хоча залишки кріпацтва ще досить довго гальмували можли-ність переселення. Потребуючи в робочій силі, поміщики прагнули примі-шать переселенню селян. Тільки після селянських заворушень 1905 р щоб запобігти небезпеці революційних виступів, царський пра-ництво стало сприяти переселенню селян до Сибіру. В Сибір переселилося в пореформений період кілька мільйонів селян. Переселенський потік посилився особливо з відкриттям Сибірської залоз-ної дороги, але більш за все після 1905 р Головна частина переселився селянства осіла на території Західної та південній Сибіру, де знахо-дився значний фонд земель, в тому числі і кабінетних, придатних для землеробства.
Тепер царський уряд не тільки не піклується про огорожі прав на земельні угіддя місцевих сибірських племен і народностей, а, навпаки, прагне вилучити від них якомога більше земель, під ви-будинок землеустрою. Вилучені таким шляхом землі, що входили до відомства царського Кабінету, перетворювалися останнім в дохідну статтю шляхом здачі в оренду переселенцям. Кабінет мав в Сибіру 47 млн десятин.
В результаті переселення до Сибіру великої кількості українських селян з різних внутрішніх губернійУкаіни в послереформенное час Сибір стала одним з провідних центрів українського торгового зем-леделія і товарного тваринництва, що тісно зв'язало її не тільки з загальноукраїнським, але і з міжнародним ринками. українські селяни щорічно засівали в Сибіру мільйони десятин різними зерновими, серед яких переважала пшениця. Із сотень мільйонів пудів хліба, які країна отримувала з Сибіру, десятки мільйонів пудів йшли на експорт. На основі українського селянського тваринництва в Сі-бири зросла маслоделие, продукція якого обчислювалася Міллі-нами пудів високоякісного масла. Ще до проведення залізниці з Сибіру щорічно вивозилося до 500 тис. Пудів (1894 г.) топленого масла. З проникненням сепаратора (1894 г.) і відкриттям залізничного сполучення виробництво і вивіз олії різко віз-росли. У 1896 р в Сибіру було всього лише 16 приватних і 4 коопе-ратівних маслоробних заводу. Більшу частину масла селяни де-лали домашнім способом і перетоплювали. До 1900 р діяло вже понад 1000 заводів (з них лише 30 були кооперативними), а в 1913 р їх налічувалося понад 4 тис. З яких приватних було 2185 і кооперативних 1917 заводів. З переходом на заводський спосіб стало вироблятися вершкове масло. Незважаючи на те, що заводи ці були дрібні, погано обладнані, що містилися, як правило, в абияк пристосованих селянських будівлях, суще-ствовать на ручній праці, масло, що виробляється на них, було високої якості і йшло головним чином на експорт. На ручної силі працювало 84 ° / 0 маслоробних заводів. Лише 6 заводів працювало на паровий силі, 4 заводи-на водяній і близько 200 заводів - на кон-ської. До 1913 р Сибір давала на експорт понад 4.5 млн пудів масла в рік, перегнавши в розмірах експорту Австралії і Голландії і наблизившись в цьому відношенні до Данії. Селянське маслоде-лиє знаходилося цілком в руках капіталістів, незважаючи на те, що в Сибіру на початку XX ст. набула широкого поширення масло-слушна кооперація. Об'єднання численних сибірських маслоробних артілей, в яких головну роль грали місцеві кулаки, виявилося в залежності від іноземного, зокрема данського, капи-тала, який взяв участь у фінансуванні буржуазного Сибір-ського союзу маслоробних артілей і отримував більшу частину доходів від збуту масла . Західна і середня Сибір були покриті мережею агентств і складів іноземних торгових фірм, розташованих уздовж лінії залізниці та водних шляхів. Ці фірми до створення Союзу Сибірських маслоробний артілей 1907 р були монополі-стами із закупівлі масла. Серед них найбільшими були датські фірми: «Сибірська Компанія», «Лунд і Петерсон», «Датське експорт-ве товариство» і ін. Іноземні фірми не тільки скуповували де-шево сибірське масло, а й торгували сепараторами, част-чими машинами та ін.
Трудове російське селянство зуміло в порівняно короткий час досягти великих успіхів у розвитку сільського господарства Сибіру, незважаючи на несприятливі умови, породжувані політикою прави-тва царскойУкаіни. Масові переселення українських селян в епоху розвитку капіталізму вУкаіни зіграли прогресивну роль в економі-зації освоєнні Сибіру, хоча самим переселенцям часто доводилося жити в тяжких умовах. Сибір була втягнута в капіталістичний розвиток країни. Політика царизму, продиктована інтересами рус-ських поміщиків і капіталістів, зрозуміло, гальмувала розвиток Сибіру. Політика ця була спрямована до штучного затримання розвитку продуктивних сил Сибіру, перешкоджала розвитку місцевої про- мисловості. Сибіру відводилася роль споживача промислових виробів і постачальника сільськогосподарської продукції. Але і в цьому від-носінні українські поміщики і капіталісти - експортери хліба про-водили політику, що затримує зростання землеробства, вони, наприклад, стре-мілісь не допустити на внутрішній загальноукраїнський і зовнішній ринок дешевий сибірський хліб. Вони змусили царський уряд ввести для провезення сибірського хліба особливий тариф, який отримав в літературі назву «челябінського перелому», який вельми підвищував вартість вивозиться хліба і, звичайно, гальмував цей вивезення, а також погіршував становище селян-хліборобів, бо торговці знижували покупні ціни на хліб , прагнучи перекласти на селянські плечі тягар горезвісного Луганського тарифу. Однак і в цих умовах неможливе можна заперечувати відомий прогрес в економіці, культурі та побуті українського населення Сибіру в розглянутий період. З'явилася найбільша залізнична магістраль, було налагоджено регулярні-ве пароплавне повідомлення по річках, що прямим чином вплинуло на розвиток товарного землеробства і тваринництва. З'явилася і невеликі-Шая місцева промисловість, головним чином по первинній обробці сільськогосподарської продукції (борошномельна, маслоробна, винокурень-ва). Спостерігається зростання міст, з'являється велика кількість нових сільських населених пунктів, збільшується кількість населення в ста-яких. Приплив декількох мільйонів українського селянства посилив пліт-ність населення Сибіру, але ще довгий час вона залишається мало заселеній.