Федоранич Сергій, юрист, м Братськ.
Розписка позичальника визнається письмовим доказом, що підтверджує укладення договору позики та який засвідчує передання позикодавцем грошової суми. Але як бути, якщо розписка підтверджує те, чого насправді не було? Як захистити свої інтереси і оскаржити договір позики?
За договором позики одна сторона передає у власність другій гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості.
У законі зазначено, що договір позики - реальний, тобто вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей позичальникові (ч. 1 ст. 807 ЦК України). Також в законі прямо передбачено, що письмова форма договору позики повинна бути дотримана в двох випадках.
2. Якщо позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми (ч. 1 ст. 808 ЦК України).
Крім того, законом закріплено, що істотною умовою договору позики виступає тільки його предмет: грошова сума або інші речі, визначені родовими ознаками. Виходячи зі змісту закону, оплатне (тобто нарахування відсотків) і термін повернення суми позики - факультативні умови, вони можуть бути встановлені позикодавцем в односторонньому порядку у вигляді письмової вимоги сплати відсотків і повернення основної суми боргу в обумовлений термін. Якщо в договорі прямо прописано, що він безвідсотковий, то вимога обмежується лише поверненням основної суми боргу і встановленням терміну для його виконання (в законі сказано про 30 днів з моменту пред'явлення вимоги - ч. 1 ст. 810 ЦК України).
Таким чином, угода сторін для цілей його судового визнання договором позики, укладеним в простій письмовій формі, має містити такі елементи:
- інформацію про виконання зобов'язання з передачі позикодавцем позичальникові предмета договору.
Виходить, що розписка позичальника, названа в законі документом, що підтверджує договір позики і його умови, що засвідчує передачу позикодавцем позичальникові грошової суми, може бути єдиним письмовим підтвердженням факту передачі грошей і укладення договору. Це має велике значення, оскільки в ст. 60 ЦПК України та в ч. 2 ст. 812 ГК України підкреслено, що доведення факту укладення договору позики на суму понад 1 тис. Рублів може здійснюватися тільки за допомогою подання письмових доказів: договору позики, розписок або інших документів.
Однак нерідко трапляється так, що на руках у позикодавця є розписка позичальника, але гроші передані не були. Що робити в цій ситуації?
А чи були гроші?
Відповідно до ст. 807 - 808 ГК України в розписці міститься вся необхідна для підтвердження зобов'язання по поверненню боргу інформація, але в суді відповідач заявив, що від Б. грошей не отримував, про що свідчить розписка - в ній не сказано, що А. отримав гроші, а Б . їх передала. Фраза "зобов'язуюсь виплатити" ставилася до інших відносин, не з приводу позики, а позики як такого не було. А. подав зустрічний позов про визнання договору позики неукладеним і про відшкодування судових витрат. Суд в задоволенні позову Б. відмовив, зустрічний позов А. задовольнив, стягнув з позивача судові витрати відповідача в розмірі 5,5 тис. Рублів.
Отже, без пред'явлення додаткових письмових доказів договір позики був оскаржений і визнаний судом неукладеним.
У той же час нерідко в розписці уточнюється, що гроші були передані і позичальник зобов'язується повернути передану йому суму. Але насправді грошей він не отримував, а розписку написав під примусом.
У лихі 90-е пишно розквітали судові процеси, порушені на підставі нотаріально завірених розписок на астрономічні суми, пристави-виконавці були перевантажені роботою, а позичальники "вішалися", бо не могли довести факт примусу - в судовій практиці просто не існувало стійких схем доведення . Тепер же вони є, ключове джерело подібних схем - ст. 812 ГК України "Оскарження договору позики", що припускає два варіанти недійсності договору:
1) неукладеним договір по його безгрошової повністю (гроші при укладенні договору не були передані);
2) неукладеним договір по його безгрошової частково (гроші передані в меншій кількості, ніж вказано в договорі позики).
І все ж в судовій практиці все частіше зустрічається фраза "в протиріччя здоровому глузду", а суд мотивує, що підписання зобов'язального документа при неотриманні попередньо грошей виглядає досить підозріло і сумнівно. Але підозри зникають, якщо позичальникові вдається довести факт примусу до написання розписки. Причому в силу ч. 2 ст. 812 ГК України даний факт позичальник має право підтверджувати не тільки письмовими доказами, а й показаннями свідків.
Всі обставини справи, які не стосуються примусу до написання розписки, позичальником повинні бути підтверджені виключно письмово: висновком графологічної експертизи, переддоговірної листуванням, поданням виявлених в доказах позикодавця логічних помилок і протиріч закону і т.д. Але факт примусу, якщо він мав місце, доводиться зовсім іншим способом.
У законі чітко визначено обставини, які можуть бути доведені позичальником за допомогою показань свідків. Таких обставин у ч. 2 ст. 812 ГК України п'ять: обман, насильство, загроза, зловмисне угоду представника позичальника з позикодавцем і збіг важких обставин.
Поліція в допомогу
Перш ніж заявляти про примус, настійно рекомендую ознайомитися зі ст. 306 КК України "Завідомо неправдивий донос". Склад названого злочину формальний, тобто є закінченим з моменту надходження відповідної заяви в правоохоронні органи. З огляду на, що в силу ч. 4 ст. 20 КПК України обвинувачення подібного роду вважаються публічними, припинити їх примиренням сторін або відкликанням заяви не вийде. Таким чином, для заявника існує ризик притягнення до кримінальної відповідальності.
Найчастіше діяння з примусу до написання розписки кваліфікують за ст. 163 ( "Вимагання") або ст. 159 ( "Шахрайство") КК РФ.
В якості обтяжуючих обставин можуть враховуватися: попередня змова, застосування насильства, значної шкоди громадянинові, організована злочинна група, великі і особливо великі розміри. Нерідко до однієї з цих статей додається ще й ст. 127 КК України "Незаконне позбавлення волі" або більш важкий склад ст. 126 КК України "Викрадення людини".
Подача заяви в поліцію не є фактом, який доводить перераховані діяння в цивільному процесі. Аргументом, здатним вплинути на внутрішнє переконання судді, може стати лише порушену кримінальну справу (яке порушать в кращому випадку через 10 діб з моменту отримання заяви з урахуванням правил підслідності та територіальності). Вагомим же аргументом служить обвинувальний вирок суду, тому позичальникові вкрай важливо, щоб справа в цивільному суді "тяганина" якомога довше, а в кримінальному - максимально вклалося в терміни. В іншому випадку відстрочки виконання рішення по цивільній справі доведеться добиватися в апеляційному або касаційному порядку, в порядку нагляду, а при винесенні рішення по кримінальній справі - розглядати справу знову згідно ст. 392 ЦПК РФ.
Всі обставини, які представлені позикодавцем і підтверджені доказами, повинні бути оскаржені позичальником шляхом провокування сумнівів в правоті позикодавця. Кожну обставину необхідно трактувати на свою користь, будь розбіжність гіпертрофувати, і навіть не прийняте судом, але озвучене в ході процесу заяву про вчинення злочину внесе певну смуту.
Сміливо подавайте зустрічні позови про визнання договору позики неукладеним, заперечуйте його по безгрошової і доводьте з допомогою свідків факт примусу до написання розписок - закон дозволяє. Якщо кримінальну справу порушать, клопотання про долучення до матеріалів справи постанови про порушення кримінальної справи і матеріалів справи (зокрема, протоколів опитування і допиту) та про відкладення судового процесу на підставі ст. 169 ЦПК РФ. Чим більше сумнівного буде в справі, тим імовірніше, що суд стане на сторону відповідача.