Ах, ти, лишенько-біда, я сам не свій весь,
все ходжу-блукаю по гаях і лісах,
все шукаю свою втрачену Совість,
тільки, де її шукати, не знаю сам.
Шановна Совість, де Ви ховаєтеся?
Втратити Вас, растрясти по світу рано мені.
Шановна Совість, Ви дуріли.
Це що ж за гра така дивна?
Посеред чужого щастя і удачі
в галасливому місті, можливо, заплутали,
як загублена дитина, громко плачет.
Ви не бачили випадково. Ось так жалість.
Шановна Совість, були прикрощі,
але зрада ця ваша гірше всіх втрат.
Шановна Совість, Ви безсовісні,
але прощати я навчився цей гріх тепер.
Може, десь сидить-сумує на камушке
і мріє, щоб швидше я знайшов її,
може, хтось прибрав її до рук вже?
Чи не заздрю йому: вона важка.
Ви відгукніться з полів або лісів звісткою,
може, Ви мене залишили з відчаю,
що за брехню платив я Вами, тобто Совістю,
Ви і згинули, розтанули, відчалили.
Я анітрохи б про це не журився,
стало легше мені без совісті дихати,
але всередині так порожньо-порожньо, і причина вся
в тому, що Совість - це, здається, Душа.
Шановна Совість, все зміниться,
стану з Вами я вважатися, навіть няньчитися.
Шановна Совість, Ви зрадниця,
шановна Совість, Ви шахрайка.
Шановна Совість, є сумнів:
може, ви мене не кинули поки ще.
Якщо я в такому небаченому сум'ятті,
значить Ви ще зі мною і ми товариші.