Самостійність суду визначається конституційним принци-пом поділу державної влади на законодавчу, вико-полнительную і судову (ст. 10 Конституції РФ, гл. 7 Конституції РФ «Судова влада»).
Самостійність суду визначають принципи правосуддя і організації судової системи РФ.
Самостійність суду вимагає реалізації судової влади незалежними суддями, присяжними і народними засідателями.
Ці гарантії знайшли своє закріплення в ряді законів, прийнятих ними рі-тих в останні роки. У них визначені важливі положення, що забезпечують самостійність суду та незалежність суддів. це:
формування корпусу судна, присяжних і народних заседате-лей (ст. 13 Закону про судову систему, ст. 3-6 Закону про статус суддів, ст. 80-85 Закону про судоустрій);
недоторканність суддів, присяжних і народних заседате-лей (ст. 122 Конституції України, ст. 16 Закону про статус суддів, ст. 5 Закону про судову систему);
Судді, присяжні, народні засідателі розглядають і раз-вирішують кримінальні справи, керуючись Конституцією РФ, кримінально-процесуальним, кримінальним законом і іншими Федераль-ними законами. Будь-яке втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя переслідується по закону. Ніхто не має права чинити тиск на суддів, присяжних, народних засідан-вою і вказувати, як має бути дозволено конкретну кримінальну справу. Втручання в якій би то не було формі в діяльність суду з метою перешкоджання здійсненню правосуддя караються в кримінальному порядку (ст. 294 КК).
Як зазначено вище, незалежність судді, присяжного, народ-ного засідателя забезпечується «передбаченої законом проце-дурепою здійснення правосуддя». Це означає, що сама проце-дура здійснення правосуддя повинна забезпечувати суддям сво-Бодня від чиїхось впливів, думок, в тому числі і сформованих в ході попереднього розслідування, розгляд і разреше-ня справи, в тому числі і вираз свого переконання у справі при нараді суддів ( «таємниця дорадчої кімнати»).
Гарантією від незаконного впливу на присяжного ЗАСЄДА-теля є заборона учасникам процесу, а також свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам протягом усього розгляду справи судом присяжних спілкуватися, крім установ-ленного порядку, з присяжним засідателем, які беруть участь в рас-смотрении цієї справи ( ст. 445 КПК).
Присяжний засідатель може бути усунений головуванням-ють від подальшої участі в справі в разі, коли у нього виникнуть підстави вважати, що цей присяжного засідателя втратив об'єктивність, необхідну для вирішення справи відповідно до закону, в результаті наданого на нього незакон-ного впливу. Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення по суті розглянутих або перебувають у провадженні справ, а також представляти їх кому б то не було для ознайомлення, інакше як у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом (ст. 10 Закону «Про статус суддів в Російській Феде-рації »).
Підзаконні та незалежність суддів - дві сторони однієї і тієї ж медалі. Незалежність суддів можлива за умови підпорядкування їх тільки закону, а подзаконность можлива за умови огородження суддів від впливів зовнішніх і внутрішніх факторів. Незалежність без підпорядкування закону може породити свавілля.
У всіх судових стадіях процесу суддя вирішує всі питання на підставі закону, за власною совістю, за своїм внутрішнім переконанням, в результаті дослідження всіх обставин справи в їх сукупності і власної оцінки доказів (ст. 71 КПК). У судовому розгляді суд не зв'язаний висновками, викладеними в обвинувальному висновку, як не пов'язаний думка-ем сторін при вирішенні питань, що виникають в ході рассмотре-ня справи і при вирішенні справи по суті. Суд (суддя) може не визнати доведеним все обвинувачення особи або його частину і відповідно до свого переконанням змінити обвинувачення або оправ-дати підсудного (ст. 254, 309 КПК).
У суді присяжних у випадках, коли обвинувачений повністю визнає себе винним, при наявності визначених у законі умов, суддя може обмежити судове слідство або оголосити судове слідство закінченим. Однак таке рішення судді не залежить тільки від думки і поведінки сторін, а можливо тільки тоді, коли зроблене визнання «не викликає у судді сумнівів» (ст. 446 КПК).
Принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону визначає також взаємини судів різних інстанцій. Касаційна і наглядова інстанції, скасовуючи вирок і направ-ляя справу на новий судовий розгляд, не має права вирішувати наперед висновки суддів і пов'язувати своїм рішенням їх незалежність і
самостійність (ч. 2 ст. 352, ч. 7 ст. 380 КПК). При повторному розгляді справи суд першої інстанції незалежний у висновках від вищестоящого суду і самостійний не тільки в частині оцінки доказів і встановлення фактів, а й щодо застосований-ня кримінального закону і призначення покарання. Інша додало б рішенням вищого суду, що відбиває тлумачення кримінально-го закону, силу нормативного акта.
Суд приймає рішення відповідно до правових положе-нями, що мають найбільшу юридичну силу (ч. 3 ст. 5 Закону «Про судову систему РФ»). Суди загальної юрисдикції мають безумовним правом не застосовувати закони, які вони вважають, що не відповідають Конституції РФ і керівництво-тися при вирішенні конкретної справи (правового питання) непо-безпосередніх діючими нормами Конституції РФ.
Разом з тим в ім'я конституційного принципу рівності громадян перед законом і судом, суд, який знайшов неконстіту-ціонность закону, який підлягає застосуванню або був при-черезтрансформаційних, зобов'язаний звернутися до Конституційного Суду із запитом про перевірку конституційності цього закону. Самі суди загальної юрисдикції не має права визнавати закон не відповідає Конституції РФ і тому що втрачає юридичну силу. *
Незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону проявляє себе не тільки зовні, але і всередині самої судової колегії, посилюючи в ній колегіальне початок. Кожен суддя, присяжний, народний засідатель вільно висловлюють свою думку з усіх обговорюваних питань і при незгоду з прийнятим рішенням можуть викласти свою окрему думку, яка долучається до справи.
Суддя при вирішенні справи повинен бути вільний від влас-них вражень, раніше виражених переконань по рассматрива-емому справі, тому суддя, який брав участь в розгляді справи в одній судовій інстанції, не має права брати участь в розгляді тієї ж справи в іншій судовій інстанції, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції після скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановленого з його участю (ч. 1 ст. 60 КПК).
Виконання приписів цього принципу вимагає від суддів високих професійних і морально-психологічних якостей, мужності і твердості характеру, загостреного почуття справедливості, усвідомлення своєї незалежності, щоб протистояти будь-якому посяганню на неї і виконати свій обов'язок так, як велить закон і голос совісті