- Тримай, друже! - На долоню лягла пачка сигарет. - А ти, Хмара, справжній пошуковик! І ти, Матюха, теж молодець! Я б ніколи не додумався ... - Гальяно раптом схлипнув, додав схвильовано: - Вибачте, мужики, нерви стали ні к чорту.
- Чи не в тебе одного. - Матвій закурив, озирнувся. - У кого-небудь є припущення, де ми?
- Хмара? - почувся голос Дена. - Ти можеш вивести нас до чудовим гару?
- Навіщо? - Темрява заворушився, застогнала, перетворюючись в масивну фігуру Хмари. - Суворов пішов не туди.
- А Ксанка пішла туди! - Ден ступив до Хмарі.
- Я не можу, - той замотав головою. - Я не можу туди знову. Це згубне місце. Як же ти не розумієш ?!
- Я розумію, але Ксанка пішла до гару!
- Сьогодні найтемніша ніч! - Хмара зірвався на крик. - Сьогодні небезпечно навіть в лісі, а на гару смертельно небезпечно! Це такі сили ... ми для них пушинки ... - Він зі свистом втягнув у себе повітря. Матвію здалося, що у Степко знову почався приступ задухи. - Я не відведу вас до гару, - сказав він, віддихавшись. - Я покажу напрямок. Добре?
- Добре. - Ден кивнув. - А сам залишишся тут?
- Ні. Напевно ні…
- Ксанка може загрожувати не тільки гар, - сказав Матвій після недовгих роздумів. - Напевно Суворов знає, що вона з нами, що вона теж ходить в ліс. А ми вже мали щастя переконатися, як він надходить з непотрібними свідками.
- І що ти пропонуєш? - запитав Гальяно, жадібно затягуючись сигаретою.
- Я пропоную розділитися. - Йому самому не подобався цей план, але іншого способу швидко знайти Ксанка він не знав. - Ми з Хмарою підемо на галявину, де бачили блукаючий вогонь, а ти з Деном - на гар.
- Я піду один. - В голосі Дена чулося нетерпіння. - Ідіть втрьох.
- Ні. - Гальяно загасив сигарету. - Матюха прав: нам потрібно розділитися. І саме я повинен піти з тобою. Ти сам розповідав, що гар на тебе якось по-особливому діє, а мені хоч би що. Якщо раптом ти відключити, я буду на підхваті.
- Я не відключуся, - сказав Ден, але в голосі його не прозвучало впевненості.
- Береженого і Бог береже! - Гальяно не думав здаватися. - Хмара, куди нам треба йти?
- Туди! - Хмара махнув рукою вправо. - Гар там.
- А нам? - спитав Матвій.
- А нам прямо. Я думаю, тут недалеко.
- Ні, просто знаю.
- Ще невідомо, де небезпечніше: на гару або з цим упирем Суворовим, - хмикнув Гальяно.
- Ми впораємося, - сказав Матвій і майже повірив в свої слова.
- Я і один можу. - Хмара розглядав свої широкі долоні, голос у нього був рішучий.
- До речі, - Гальяно підняв угору вказівний палець, - щось не видно ніякого вогню, ні блукаючого, ні стаціонарного. Майже місяць світив, а тут на тобі!
- Сама темна ніч, - Хмара знизав плечима.
- Набридло вже. - Гальяно закурив ще одну сигарету. - Те гар, то блукаючий вогонь, то зелені чоловічки ...
- Підемо, - Ден торкнув його за плече. - Треба поспішати.
- А зустрічаємося де? - запитав Гальяно. - Я в цій темряві назад дорогу точно не знайду.
- А не факт, що по темряві впораємося. Ви там дивіться, мужики, обережніше! - Матвій знизав Дену руку, поплескав по плечу Гальяно.
- І ви не нариватися. Якщо Ксанкі з цим упирем не опиниться, на рожен не лізьте. А краще взагалі на очі йому не показуйтесь.
Вони ще трохи постояли в мовчанні, а потім розійшлися в різні боки.
Було темно і тихо. Від цього ліс здавався мертвим або зачарованим. Уперед вони просувалися майже на дотик: Хмара йшов попереду, Матвій слідом.
- Ти впевнений, що ми рухаємося в правильному напрямку? - в який уже раз запитав Матвій.
- Упевнений, - в який уже раз відповів Хмара.
Він знав, що галявина зовсім близько, відчував особливим своїм чуттям. Він навіть майже не боявся, хіба що зовсім небагато. Ця ніч подарувала йому безстрашність.
На галявину вони вийшли через пару хвилин. Тут виявилося світліше, ніж в лісі, не дивлячись на те що небо і раніше було чорним-чорно. Можливо, їх очі просто звикли до темряви.
- Нікого? - Матвій дістав з-за пазухи ліхтарик, торкнувся руки Хмари.
- Чи не включай поки, - сказав він пошепки, до різі в очах вдивляючись в чорну стіну підліску.
- Мені здається, його там немає. - Матвій теж говорив пошепки.
- Зараз перевіримо. - Хмара зробив глибокий вдих, рішуче попрямував до підліску.
Ця дивна ніч подарувала йому не тільки безстрашність, але ще і майже звірячу спритність. Він йшов по м'якому килиму з торішнього листя безшумно і впевнено, як тигр. У всякому разі, так йому хотілося думати. І з кожним кроком росла впевненість, що їм з Матвієм немає потреби ховатися, що там, куди вони йдуть, немає нічого небезпечного.
Він не помилився. Останнім часом він помилявся все рідше і рідше.
- Включи ліхтарик, Матвій.
Через мить темряву розпоров тьмяний промінь світла.
- Батарейки сідають, - пробурмотів Матвій, струшуючи ліхтарик. - Ну що там?
Хмара мовчав, він спостерігав за ковзаючим по пухкій землі плямою світла.
- Він копав тут. Бачиш?
- Бачу. - Матвій кивнув. - Чи не кволо, я тобі скажу, він тут попрацював! Цікаво, знайшов те, що шукав?
- Дай-но! - Хмара забрав ліхтарик, сів навпочіпки, торкнувся трохи вологою, свежевскопанной землі.
- Що там? - Матвій присів поруч.
- Не знаю, не розумію поки ...
- Так, може, підемо? Якщо тут і було щось, то Суворов його вже давно викопав. Викопав і забрав.
Викопав і забрав ...
Темрява навалилася з усіх боків, густа, що не дозволяє дихати на повні груди. Ліхтарик випав з рук, майже повністю провалившись в пухку землю. Хмару занудило. У ніс шібануло запах крові ...