СТАТТІ 1861 року Про СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ. ВІДСТАВКА
"Влада" і "народ", "бюрократія" і "земство" - були для Салтикова лише абстрактними поняттями: самому йому довелося на початку шістдесятих років взяти участь, як дійової особи, в суперечці між дворянської земщиною і бюрократією, осо-бенно загострився при проведенні в життя питання про звільнення селян. До лав служивого бюрократії Салтиков по-упав відразу ж після виходу зі школи, продовжуючи цю службу і в вятской посиланням, і після повернення з неї: в 1856 - 1857 рр. він служив в Петербурзі чиновником особливих доручень при міністрі внутрішніх справ, працюючи в ці ж роки над "Губернськими очер-ками". Нариси ці зіграли деяку роль в подальшому слу-жебном підвищенні Салтикова. Починалася "епоха великих реформ", уряду потрібні були "чесні чиновники", щоб "викорінити зловживання"; тоді ще думали, що вся біда в злоупо-споживання, а не в системі. Зберігся розповідь про те, як Сал-тиков був представлений братові государя, великому князю Констан-тину Миколайовичу, який очолював "ліберальну партію" при дворі. Викривач провінційного бюрократизму, Салтиков був визнаний придатним людиною, щоб не тільки сатирично опи-Сива цей бюрократизм, але і проводити ліберальну урядову політику в провінції. Так в початку 1858 року Сал-тиков потрапив на пост рязанського віце-губернатора [Див. щоденник Мельникова-Печерского в зібранні його творів (СПб. 1897 г.), т. I, стор. 187].
Тут не місце докладно розповідати про роботу губернських комітетів і редакційних комісій; досить вказати, що бли-жайшіе три-чотири роки до маніфесту про звільнення селян пройшли під знаком гострої боротьби між губернськими дворянськими комітетами, які представляли собою голос "земства", і петер-бургское редакційною комісією, що складалася майже виключно з "бюрократії". Душею цієї комісії був, як відомо, Н. А. Мілютін - брат того самого В. А. Мілютіна, якому Салтиков присвятив колись першу свою повість "Протиріччя". Н. А. Мілютін, що бачив реакційний настрій дворянських гу-бернськіх комітетів, був переконаним прихильником диктаторських бюрократичних заходів для проведення селянської реформи - і був в цьому абсолютно має рацію, тому що лише такими заходами вдалося провести цю реформу навіть в тому куцому вигляді, в якому вона з'явилася на світ в знаменитому Положенні 1861 року. У всьому цьому і позначилася парадоксальна сторона заходів, пов'язаних зі знищенням кріпосного права. З одного боку, яка проводила ліберальну реформу бюрократія боролася з дворянами-крепост-никами, маючи на своєму боці лише вкрай незначітелиюе число представників дворянської інтелігенції; з іншого боку, дво-рянства, як представник "земського" елемента, бачачи невдачу своїх спроб боротьби з ліберальними бюрократичними заходи-ми, стало пред'являт' найбільш ліберальні вимоги в іншій області суттєвої життя, вимагаючи обмеження прав адміні-страції і проголошуючи вимога свободи слова та друку, вве-дення незалежного суду і взагалі всіх тих ліберальних реформ, які в малому ступені і були здійснені до кінця епохи шістдесятих років. Найбільш яскраві представники ретроградного дворянства все ж вимагали для себе самоврядування, гласності та обмеження прав бюрократії, але вимагали це тільки для тото, щоб покласти палиці в колеса руху селянської реформи. Таке своєрідне становище визначало собою взаємини "бюрократії" і "земства" в епоху 1858 - 1861 рр.
За всі ці два роки на шпальтах "Рязанських Губернских Ведо-мостей" з'являлося щось і характерне, що заслуговує внима-ня для окремого екскурсу, який може бути коли-небудь ще буде написаний.
Тут доречно навести і відгук про Салтикова тверського жан-дармского підполковника Симановського в секретній папері на ім'я начальника корпусу жандармів. Доставляючи своєму начальнику "відомості про деякі особах, які служать в Тверській губернії", жандармський підполковник Симановский в цьому папері від 2 ян-варя 1861 повідомляв:
"Віце-губернатор Солтиком. Обізнаний, діяльний, біс-корислива, вимогливий щодо співробітників, вимогливий щодо підлеглих; цими якостями придбав особливу довіру і увагу начальника губернії; таким же увагою зустрінутий був і від осіб місцевого вишуканого товариства, скільки по значущості займаного їм місця, стільки і по літературній його популярності. Вимогливість його і особливо пильний нагляд за правильною діяльністю і службової моральністю чи-чиновниками висловилися значно більшим проти колишніх років числом осіб, відданих в 1860 під кримінальний суд. Рішення цих справ має показати, чи всі винні заслуговували таку сувору проти них міру; враження же, вироблене цими розпорядженнями на службовців в повітах, вельми натурально, не на користь р Солтикова. Він щиро бажає знищення кріпосного права і діяльно переслідує зловживання оного, про що свідчить значна кількість наслідків, що були у минулому році, про ж-стоком зверненні поміщиків з кріпаками людьми з важливих і маловажним приводів, усунення деяких з них від у равлена-ня маєтком і виклик їх на проживання в губернське місто "[" Повне зібрання творів і листів "А. І. Герцена", т. X, стор. 373].
Ця діяльність, так неупереджено характеризувати жан-дармскім штаб офіцером, пояснює ту ненависть до Салтикова, яку мали до нього і рязанські, і тверские кріпосники-дво-ряне. Так наприклад, кн. Д. Д. Оболенський в своїх "начерки зі спогадів" повідомляє слух, що Салтиков за свою діяч-ність отримав образа дією від якогось поміщика [ "Русский Архів" 1895 т. 1, стор. 64]. Слух цей, пущений кріпосниками, був спростований (див. "Рус-ський Архів" 1895 т. I, стор. 371), але він характерний для тієї ненависті, яку живили до Салтикова ці кріпосники і в Ря-зані, і в Твері.
Крім цієї справи відомо нам і ще одне, тісно пов'язане з підготовкою реформою по селянському справі і зі спробами місцевих рязанських поміщиків різними махінаціями обійти прибл-таження звільнення селян. Це справа фабрикантів братів Хлудовим так запам'яталося Салтикова, що рівно тридцять років по тому він в "дрібниці життя" розповів про нього, як про типовий справі епохи початку емансипації. "Це було вже в 1859 році, і я служив тоді в одній з найближчих до Москви губерній, - розповів-зивает там Салтиков. - У той же час в одному з повітових міст процвітав і мав величезну фабрику купець Замурзаний. Він дуже спритно скористався панікою , яке стало власником поміщицької середою, і пропонував охочим дуже вигідну угоду. Угода полягала в тому, що селянам і дворовим людям, таємно від них, давалася "вільна", і потім, теж без їх відома, від імені кожного, в якост-стве вже вільновідпущені , полягав довгостроковий контракт з хитромудрим фабрикантом. Все е про за дешеву плату легко обо-нувати місцевий повітовий суд, незважаючи на те, що в числі зам-балівшіх себе були і грамотні (згідно із законом, повітовий суд зобов'язаний був вручити вільну кожному відпускає особисто, у присутності суду, і опитати, чи бажає він бути вільним). і вільна, і контракти прямо віддані були в руки фабриканта; закабалення ж вважали, що над ними проробляються залишки старих поряд-ков, і що поміщик просто віддав їх в роботу, як це робилося і раніше. Для поміщиків ця операція була безсумнівно вигідна. По-перше, Замурзаний сплачував хорошу ціну за одні селянські тіла; по-друге, залишався задарма селянський земельний наділ, який в тих місцях має значну цінність. Для Чума-ЗОГО вигода полягала в тому, що він на довгий час забезпечував себе дешевою робочою силою. Що стосується до поневолювали, то їм залишалося на спадок надія, що негода наздоганяє їх. в останній раз! Одначе справа розкрилося раніше, ніж на це розраховували. "(" Дрібниці життя ", Введення, 1886 г.).
У цьому місці Салтиков розповів про дійсний проісше-наслідком часів своєї адміністративної служби: описуваний їм провінційне місто - Єгорьєвськ, Рязанської губ. а купець Чума-зий є псевдонімом фабрикантів Хлудовим. Ряд джерел з історії рязанського землеволодіння на початку шістдесятих років абсолютно точно розкриває, про яку справу говорив Салтиков в цьому своєму уривку кінця вісімдесятих років. Ось, наприклад, короткий виклад цієї справи по основним архівних джерел (Справа канцелярія Рязанського губернатора, No 45):
Але справа розкрилося, і розкрив його саме Салтиков, коли дізналися в кінці кінців про цю хитрою механіці ошукані селяни "нагрянули цілим натовпом в губернське місто, - розповів-зивает Салтиков, - зі скаргами на те, що напередодні звільнення їх зробили вільними крім їх бажання ". Але і ця справа закінчилася вже після від'їзду Салтикова з Рязані: "чим закінчилося це справа, я не знаю, - робить висновок Салтиков, так як незабаром я залишив названу губернію". Однак ще будучи в Рязані, Салтиков використовував цю справу, взявши з нього матеріал для невеликої одно-актное комедії "З'їзд", забороненої в той час цензором і напе-чату через три роки під назвою "Угода". Про цю річ ще буде мова в наступному розділі.
Так закінчилася службова діяльність Салтикова на посту віце-губернатора; нам залишається познайомитися з його публіцист-чеський діяльністю 1861 року, щоб укласти цим розповідь про провінційної службі Салтикова і його основних суспільних поглядах цього часу, дуже яскраво відбилися і в його літера-турне творах цих років.
Коли Салтиков був ще в Петербурзі чиновником особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ, він написав в 1857 році чудову записку "Інформація про пристрій градских і земських по-ліцій", докладно вивчену К. Арсеньєв і викладену в його "Матеріалах". У записці цієї Салтиков був проти адміні-ністратівно централізації, порівнюючи бюрократичну централізацію з єзуїтським орденом. "І там, і тут, - писав тоді Салтиков, - царює загальна недовіра і пастирів до пастви, і пастирів між собою. І там, і тут все до такої міри штучно, що не знаєш, чого більше дивуватися: терпінню чи людей, які придумали примарну машину, яка не має ні-яких коренів в природі людської, або довговічності цієї машини, яка, незважаючи на всю свою протиприродність, продовжує і до днесь існувати і користуватися правами громадянськості ". Представники бюрократії, окремі агенти уряду, часто-густо є ворогами уряду, щогодини підриваючи довіру до нього народу. Надзвичайно цікаво, що у вигляді прикладу Салтиков призводить положення слідчої частини, відмінною рисою якої вважає необуз-даний свавілля слідчого. Салтиков згадував при цьому свої власні недавні подвиги, як слідчого у справі про розкол. Загальний висновок записки - визнання бюрократизму основним злом російської державного життя.
1.Про відповідальності світових посередників.
2. До селянської справи.
3. Кілька слів про істоту недоразуме-ний по селянському справі.
4. Відповідь р Ржевського.
5. Де справжні інтереси дворянства?
6. (Друга відповідь Ржевського).
Залишився ненадрукованим в рукописах Салтикова.
Так закінчилася адміністративна діяльність Салтикова на посту віце-губернатора, про яку він міг згодом вспомі-нать не червоніючи. Він кинув службу, бажаючи повністю віддатися літі-ратурной і саме журнальної діяльності, спробувавши створити свій власний журнал; про долю цього дозволеного прави-будівництві підприємства ще доведеться сказати нижче. Поки ж нам необхідно повернутися до розглянутим чотирьох років діяльності Салтикова (1858-1862 рр.) І познайомитися вже не з його адміністративною роботою цих років, а з продовженням його художньої діяльності, так блискуче початої "Губернськими нарисами". Тут же на закінчення можна до речі згадати про те, що до кінця розглянутого нами часу, в 1861 - 1862 рр. Салтиков придбав під Москвою на ім'я дружини невеличкий маєток Вітенево (в 680 десятин), в якому спробував господарювати, примі-ня "вільний працю" і нові методи обробки землі. Ця обставина представляє і значний літературний інтерес тому, що згодом яскраво було описано в двох циклах Салти-кова - "Добромисних промовах" і "Притулок Монрепо". Але це вже твори сімдесятих років; тепер же нам треба вер-нуться до творів Салтикова, безпосередньо прилягає і за часом і за темами до його "Губернським нарисів".