Пес Рудий - злісна африканська дворняга коричневого кольору
- з'явився в Центрі на другий день після приїзду Антона Сергее-
віча. Власов підібрав його, побитого Гвінейці за воротами Цент-
ра, нагодував і не прогнав. За це Рудий охороняв будинок Власових і
люто ненавидів гвінейців. В ті часи на території Центру ще
тривала будівництво: будували лабораторний корпус, житловий будинок і
причал. Робочі будівельники були гвінейці. Так Рудий взяв моду:
підійде потихеньку до гвінейцеві ззаду і - цап його за м'яке міс-
то. Тут, звичайно, крик, укушений вистачає палицю і за Рудим, а
Рудий стрімголов мчить до кабінету Власова і укладається там під
столом у директорських ніг і звідти зустрічає порушеної гві-
Нейц таким собі спокійним і глузливим "Р-р-р". Втім кусав він
не всіх гвінейців, а як мені здається, тільки своїх кривдників.
Тому й не скаржилися вони на Рудого, але палицю тримали при собі.
Рудий був дуже музичної собакою. Ми намагалися якось
урізноманітнити наше життя. Життя в радянській колонії за кордоном
обмежувалася зазвичай воротами колонії. У місто по одному? ні в
жодному разі. У кіно сходити? Ну що ви, в посольстві подивіться.
Нудота в загальному. Тому у себе в Центрі розважалися, як міг-
Чи. Влаштовували музичні вечори, концерти. Добре співала романси
Олена Олександрівна Пастухова. У ній звичайно ж пропав талант
великої співачки. Її дивно красивий і чистий голос можна б-
ло слухати годинами, але патологічна сором'язливість заважала їй
виступати на сцені. Її мама весь час докоряла їй за те, що да-
ж в міський транспорт вона входить останньої. Але серед своїх
друзів вона співала з задоволенням і це приносило нам велику ра-
дость.
Одного разу всім почулося, ніби Олена Олександрівна по-
ет на два голоси або може їй хтось підспівує? Хтось подпева-
ет. Слів не розібрати, але мелодію тримає правильно.
У дверях стояв пес Рудий. Підібгавши вуха і витягнувши голову до
Олені Олександрівні, він самозабутньо підвивав мелодію ро-
манса: "Пара гнідих, запряжених зорею". З тих пір Рудий став
штатним співаком. На будь-якому концерті він гордо сидів біля ніг Олени
Олександрівни і підспівував їй.
Лаври Олени Олександрівни не давали спокою Ганнусі, дружині шо-
фера Аліка Муратова. Анечка - міцна енергійна блондинка, ка-
ких дуже люблять кавказці. Вирішуючи свої нехитрі проблеми, вона
керувалася тільки одним принципом: "А скільки того життя
залишилося ". Може комусь цей принцип здається філософським воп-
росом, але в її пухких губках він був універсальною відповіддю на
всі без винятку питання. А якщо вже вона вирішувала щось підпри-
нять для того, щоб скрасити свої небагаті дні, то
змінити її рішення не міг ніхто.
У далекій юності Анечка брала участь в колгоспній самодея-
ності і вважала, що співає краще за всіх.
Одного разу після міцного сп'яніння вона вискочила на сцену,
наказала Аліку підіграти їй на гітарі і грянула пронизливим
голосом, як склом по залізу, відчайдушно фальшивлячи і пускаючи пету-
хов, той же романс про пару гнідих. Рудий, який переситився музикою
і їжею, що дісталася йому в нагороду за спів, добродушно дрімав до
цього під столом. Після перших же Анечкин нот він стрепенувся,
шерсть на загривку встала дибки і він запобігливо загарчав.
Але Ганну вже не могла зупиниться, вона чула тільки себе.
Тоді Рудий злобно загавкав, вискочив із залу, підібгавши хвіст і
більше на концерти не був. Видно ми, слухали Ганну без
гавкоту, втратили в його собачих очах будь-яку повагу.
Іншу примітну собаку, що мешкала в Центрі, звали
Сонька. Це була біла з чорними плямами на боках сучка неиз-
відомою породи. На час її появи в Центрі спорудили
дитячий басейн. Архітектор припускав, що співробітники Центру
приїдуть до Гвінеї з дітьми, і дітям, природно, десь треба ку-
паться. Чи не в океані ж. Але дітей в Центрі не було - зайва моро-
ка для дирекції - вози їх кожен день в школу в Посольство.
Басейн все таки наповнили один раз водою, але тут же в ньому рас
плодилися комарі, а це ой-ой як неприємно. Особливо в Гвінеї,
де водяться і малярійні комарі. Загалом басейн був без дітей і
без води. Це була просто бетонна яма глибиною в півтора мет-
ра. І ось одного разу в цю яму впала голодна бродячий собака.
Мабуть вона тільки що народила щенят. Вона була настільки з-
МОЖД і знесилена, що насилу стояла на ногах, а якщо її
примушували ходити, то вона ледве-ледве переставляла ноги й хиталася під
всі сторони, як ніби на неї дув сильний вітер. Її худі соски
висіли як батоги і, здавалося, волочилися по землі.
Собаку, а це була Сонька, з басейну витягли. Сердоболь-
ная жінки її нагодували і виставили геть за ворота Центру.
На наступний день вранці Сонька знову впала в басейн. своїм
собачим розумом вона зрозуміла: якщо впасти в цю яму, то обов'язково
нагодують. Ну що ж робити? Знову її витягли на поверхню
землі, нагодували і залишили в Центрі. Більше в ту яму Сонька НЕ
падала.
Сонька була заступницею. Одного разу вона почула частий гавкіт з
повізгіваніем і зрозуміла, що Рудий ганяє кота. Вона й сама не лю-
била цих пазуристих тварюк і тут же побігла, щоб допомогти Риже-
му в такому святому ділі. Але побачила не кота або кішку, а безза-
захисного білого пухнастого кошеня з блакитними очима. він
заціпенів від жаху, шерсть на ньому стояла дибки, широко розкриті
очі приречено стежили за смертельним ворогом. кошеня беззвучно
раззевал свій маленький ротик - голосові зв'язки звело переляком і
він не міг навіть нявкати. Це було, звичайно, котяче поріддя, але
для Соньки це кодло було перш за все потрапили в біду детени-
шем.
А Рудий увійшов в раж, він стрибав навколо кошеня, то прібліжа-
Ясь до нього впритул, то відскакуючи назад, припадав передніми ла-
пами до землі і весело гавкав, тріумфуючи перемогу над заклятим вра
гом.
Сонька моментально оцінила ситуацію і тут же встряла між
кошеням і Рудим. Рудий гаркнув на неї зло, але Сонька помахала
хвостом і якось відразу остудила його мисливський запал. кошеня
скористався несподіваною допомогою, підскочив як пружинка
вгору, звідки сили взялися, в повітрі розвернувся до ворогів
хвостом і в частку секунди видерся на пальму. рудий кинувся
за кошеням, але дістати його вже не зміг. Він забігав колами вок-
руг пальми, знову часто загавкав і продовжував гавкати до тих пір, по-
ка з найближчого котеджу не вийшов механік Вася Чакін. Лай Риже-
го заважав йому спати: після трьох годин дня в найспекотніший час
життя в колонії завмирала, все занурювалися в сон. Заважати сну у
час сієсти вважалося великою безтактністю, а тут Рудий разла-
ився.
Вася розгледів на пальмі кошеня, сходив за сходами і
зняв нещасного з дерева. Далося йому це не легко. кошеня су-
дорожньо чіплявся за кору і його довелося буквально віддирати від
стовбура. Потім він так само судорожно вчепився в Васино плече. внизу
ще гавкав Рудий і, поки спускалися по сходах вниз на землю, ко
тенок висів на своїх пазурах, встромлений через Васину сорочку в
його тіло. Вася терпів. Ступивши на землю, він насилу відірвав лап-
ки кошеня від себе. Рудий радісно стрибав поруч, чекаючи, що Ва-
ся віддасть свою здобич йому, але Вася шугонув його і відніс кошеня в
свою кімнату. Тут він розвів сухе молоко і напоїв бідолаху,
потім уважно розглянув його, розглядаючи підлогу. Пол був женс-
кий, і він назвав кошеня Наташкой.
Місяців через п'ять кошеня перетворився в білу гра-
ціозную чистьоху з широкими блакитними очима - кішку Наташку.
Дуже скоро Рудий визнав її як невід'ємну власність вве-
ренной йому території і перестав докучати їй безглуздим гавкотом, тим
більше, що Вася Чакін рази два зрозуміло викликав у нього правила
поведінки палицею. Рудий на Васю зла не приховував: тварини, якщо їм
щось втовкмачують відразу ж після скоєного ними, розуміють
думка вчителя і не ображаються, якщо навіть таке навчання робиться
з допомогою палиці. Але якщо ви упустили момент і будете втовкмачувати
їм ту ж думку і тим же способом трохи пізніше, вони вважатимуть вас ха-
мом.
Кішка Наташка дуже любила ласку і Вася Чакін безбожно
цим користувався. Щоранку вона заглядала до нього в гараж, він
кликав її і ніжно гладив. витираючи свої забруднені мазутом
руки об її розкішну шубку. Після такої ласки Наташка була
забезпечена роботою на цілий день - їй треба було вилизати свою
шерсть до первозданної білизни. Своєю працею вона завжди занима-
лась на великому теплом камені з чорного базальту на березі океа-
на. Тут же зазвичай грілася і Сонька. Ці дві особи добре між
собою ладили, іноді Сонька навіть вилизувала Наташка спину.
У Гвінеї досить високі припливи. Двічі в день океан
настає на берег, заливаючи його триметровим шаром води, і дваж-
ди в день відступає від берега, оголюючи і представляючи чужому погляду
прибережну смугу свого дна - літораль. У відлив на літоралі ос
тають калюжі, неглибокі озера, в яких рятуються від губітель-
ного повітря і спеки краби, маленькі рибки, морські зірки і
молюски.
Кішка Наташка була пристрасним рибалкою. Під час відливу вона
припиняла своє звичайне заняття - умивання і виходила на рибал-
ку. Вона оглядала маленькі калюжки і якщо помічала рибку, то
уважно за нею стежила, але ловити не поспішала. Видно їй меша-
ла природна боязнь води: і рибку хочеться і в воду - страшно.
Нарешті уловлювала момент, коли безтурботна рибка зайде в саму
дрібну частину калюжки - кішці по коліно - і кидається на неї, як
на мишку. Без видобутку Наташка з літоралі не йшла.
Крім Наташки на літоралі промишляли і люди - гвінейська
жінки. Вони збирали молюсків, крабів, водорості, ловили сет-
ками рибу. У них, звичайно, видобуток була побільше, ніж у Наташки,
але теж поганенько багато. Тому вони ходили по літоралі довго,
поки не проженуть їх наступаючі приливні хвилі. Треба сказати,
що момент настання приливної хвилі дуже небезпечний, в цей час
утворюються такі сильні прибережні течії, як в гірській річці.
Я проти такого перебігу вплав НЕ вигрібав.
Одного разу Сонька як зазвичай гріла свій натруджений живіт на
улюбленому камені. Раптом щось її стурбувало. Вона насторожила вуха
і уважно дивилася на жінку з дитиною за спиною, бро-
дившейся по літоралі далі інших жінок. В ту ж секунду жінку
накрила хвиля. Пов'язка, що утримувала дитину на її спині, развя-
залась і дитинча підхопила течія. Мати, поки борсалася в
воді, видно не відчувала втрату дитини, а помітила - було вже
пізно: малюка несло в океан.
Вражаюче, але Сонька відчула біду раніше, ніж вона проі-
зошло. Собака стрибнула з каменю, пробіглася по березі, щоб
попередити протягом, і стрибнула в воду. Допливла до дитини, схваті-
ла його зубами за сорочечку, добре хоч сорочка була, і достатньо
вила його на берег. Малюк, до речі, навіть води не нахлебался, Видно
був такий маленький, що ще зберігав природні навички плавання.
Сонька закінчила своє життя сумно. Вона стала останньою
жертвою місцевого Диявола.
Якось протягом одного тижня на будівництві відбулися три
нещасні випадки: спочатку хлопчик, син шофера, хотів застрибнути
на підніжку рухається самоскида, але промахнувся і влучив голо
виття під заднє колесо; на наступний день зі строп підйомного
крана впала бетонна плита і вбила двох робочих, які готували
до підйому наступну плиту. В кінці тижня встановили ліфт в ла-
бораторно корпусі, робочі захотіли його випробувати і набилися в
кабіну понад усяку міру. Незрозуміло чому, але трос, який піднімав
кабіну вгору, обірвався, всі пасажири загинули.
У понеділок наступного тижня гвінейські робітники оголосили
страйк. Вони заявили, що на будівництві завівся Диявол і вони не
працюватимуть доти, поки він і не буде вигнаний. Наші
виконроби, самі перелякані цими подіями і вже готові відповідати
за порушення правил техніки безпеки, тільки зраділи
можливості звалити гріхи на Диявола. І ось у понеділок вече-
ром з бюджету будівництва виділили гроші, купили угодовану корову
з міцними рогами і привели її в Центр: місцевий Диявол приймав
жертву коровами. Рудий на неї трохи порожниста, але видно перед-
відчуваючи її сумну долю, скоро залишив її в спокої. корова
мукала до ранку, прив'язана до дерева.
Вранці в Центр приїхали співробітники посольства, гвінейських
профспілок, привезли шамана, розвели багаття, встановили над
багаттям триногу з великим котлом і зібрали навколо всіх гві-
Нейского робітників і радянських співробітників Центру. Явка була орга
котельної. Всі зібралися і стали виганяти Диявола. голосно гриміли
тамтами, шаман танцював, співав, говорив скоромовкою, кидав в
багаття трави. Потім до корови підійшов боєць і через секунду вона
вже лежала в пилу догори ратицями. Її розрубали на шматки і
кинули в котел. Поки м'ясо варилося, керівники профспілок
розповіли про свою класову ненависть до імперіалізму і колоніа-
лизма, співробітники радянського посольства запевнили гвінейських
братів у щирій любові, дружбі і в солідарності в їх справед-
лівой боротьбі з ворогами. Думаю, що будь-який Диявол здох би від таких
промов. Було урочисто і весело, гвінейці очікували ситний обід.
Нарешті, все було сказано і настав найголовніший момент: м'ясо
витягли з котла і всім присутнім дали по шматку. ми ці
шматки не стали їсти і віддали їх собакам.
Як не дивно, але з тих пір Диявол заспокоївся і нещасних
випадків більше не було. Ось тільки Сонька занедужала. рудий поїв
трохи і втік у своїх справах, а Сонька накинулася на угоще-
ня з жадібністю. Вона їла і їла це свіже смачне м'ясо. з'їла
все, що дали їй, все, що залишив Рудий. З'їла все до останньої
крихти. Адже і не голодувала вона: про неї зворушливо піклувався ар-
хітектор Щусін, щоранку він варив вівсянку і ділив її на три
частини: Соньку, колезі Ранчін і собі. Чи то згадала Сонька
своє минуле голодну життя, то чи не вистачало їй тваринного білка
- вона недавно ощенилася і годувала цуценят, то чи Диявол вимагав,
щоб все принесене йому в жертву м'ясо було з'їдено зараз же і
без залишку, і Сонька виручала тепер всіх. Я вірю в розум-
ність тваринних інстинктів і переконаний, що собака зі здоровою пси
хікой не може зробити без причини самогубний вчинок.
Не знаю чому, але Сонька об'їлася. Бока її роздулися як ніби
вона знову носила щенят, жедудок, видно, не справлявся з не-
посильної роботою і її стало рвати. Архітектор Щусін намагався
дати їй ліки, та вона й сама їла якусь траву, але нічого
не допомогло і Сонька померла. Шкода було цю добру і розумну собач-
ку. Її поховали на клумбі і встановили на могилі той самий
чорний камінь, на якому вона любила грітися.
Одного Сонькіну цуценя, такий же масті, як мама: білого з
чорними плямами, ми залишили. Він підріс і став гавкати на кішку
Наташку. Напевно, він з нею грав, але вона, на всякий випадок, по-
дряпала йому ніс.