А цей афоризм багато що пояснює в радянському періоді нашої історії, в світогляді радянської еліти, відомої під ім'ям номенклатури. Для початку хочеться згадати, що ні Молотов, ні Сталін, ні Хрущов, ні багато інших вожді були вегетаріанцями. Можна привести меню закритих закладів харчування та порівняти їх з меню звичайних заводів, лікарень, вищих навчальних закладів радянського часу. Діяли закриті системи розподілу, про які широка публіка здогадувалася, але отримала конкретне уявлення лише в умовах перебудови. Одним з перших проти системи невиправданих привілеїв, проти закритої системи постачання номенклатури виступив Андрій Дмитрович Сахаров (1921-1989). В умовах перебудови цю тему в боротьбі за владу використовував Б. Н. Єльцин. Але після затвердження Б. М. Єльцина у владі ця система була не тільки відновлена, але і помітно розширена.
У словах В. М. Молотова чітко висловилася ієрархія цілей, які ставило перед собою сталінське керівництво. Головне - «аби імперіалізм здох». Для досягнення цієї мети було не шкода витратити будь-які ресурси, направити необхідні кошти. Навряд чи хто-небудь коли-небудь збереться порівняти кошти, які в СРСР витрачалися на створення нових систем зброї або на створення нової сільськогосподарської техніки. Так, до 1982 року, коли обговорювалася Продовольча програма СРСР, вся сільськогосподарська техніка ділилася приблизно на три групи. Перша третина - це имевшаяся в наявності сільськогосподарська техніка, в більшості своїй низької якості. Друга третина - розробляються зразки. Остання третина - техніка, в якій сільське господарство дуже потребувало, але розробка необхідних пристосувань і знарядь ще й не починалася. У словах Молотова проявилося ставлення до власного народу, який може і так перебитися, на хлібі, картоплі, за рахунок підсобного господарства. Тому що вождям ніколи думати про м'ясо. І це держава називалася соціалістичним.
Можна з великою часткою впевненості сказати, що кожен російський людина, народжена до 1970 року, пам'ятає ті соціалістичні часи з постійними "з'їздами", порожніми прилавками і "стаханівськими планами". У цій 70-річній "гонці" до соціалізму і світлого майбутнього все свято вірили, що в Росії немає того від чого бувають діти, а осередки суспільства з'являються завдяки допомозі робочого колективу. Минуло понад 40 років і начебто соціалізму немає, не потрібно виконувати державний план, але видно настільки глибоко сидить в нас жадоба грошей, отримана після комуністичної посухи, що вся країна тільки й займається видобутком грошових знаків, геть забуваючи про сім'ю, здоров'я, про людські відносинах, завдяки яким з'являються діти.
Єдиний плюс, в тому, що завдяки цій гонці наша країна не відстає від технічного прогресу.