Я люблю тебе!
День як завжди почався не з тієї ноги. За одне тільки ранок Канда встиг спіткнутися об свій муген, вдаритися ліктем об двері шафи. Ще й окропом вмитися встиг. Тепер же він плентався в їдальню похмуріше ніж зазвичай. А поява в поле зору представника зернобобових остаточно добило нашого героя. Але ж і це ще не все, ця сива голова встигла потрапити в ЮУ.
-Мояші, дивись куди преш. - прошипів на одному диханні Канда.
-Алла я, Баканда! Це ти осліп і не бачиш куди йдеш. Ах так, забув. У тебе ж мізки кіт наплакав.
Єхидною посмішкою Аллен закінчив свою тираду.
-Ти зараз домовишся, Стручок. У бобових взагалі мізків немає. Ти мене просто бесішь.
Канда штовхнув Уолкера і пішов до вікна, де стояв Джеррі. В очах Аллена застигли сльози образи. Кожен раз Канда припирати, злиться, лається. А адже Уолкер теж відчував свою провину. Завівся з півоберта, нагрубив і навіть не вибачився. Але він ще встигне, обов'язково встигне, а поки залишається тільки чекати.
Весь наступний день хлопці майже не перетиналися. Канда весь час був в тренувальному залі, а Аллен допомагав Лаві розбирати стопки книг. За черговий стопкою книг, Лаві зауважив, що з його другом, щось не так.
-Алла, що трапилося? Ти ходиш весь похмурий. Щось серйозне?
-Та не переживай ти так, -Алла весело посміхнувся одному. - Просто втомився трохи. Сам поміркуй, ми стільки книг вже перебрали.
Лави над чимось задумався, але не став перечити. Якщо захоче, сам розповість.
-Ти правий. Якщо ти втомився, йди відпочинь. Я тут ще трохи посиджу.
Аллен кивнув і, попрощавшись з Лаві, вийшов з бібліотеки. Вирішивши скоротити, він пішов через темну частину ЧО. Уолкер як завжди йшов, опустивши голову. Йому вже не приносили радість сварки з канд. Як же йому налагодити з ним стосунки? Але далі розвинути думку йому не дав чоловік, який врізався в нього.
-Мелочь, знову ти? -Канда посміхнувся.
-Вибач. Я тебе не помітив. Я піду.
Аллен хотів уже піти, але сильна рука його ворога не дала йому це зробити.
-Тч. Стручок, що ні так? Де звичайні образи з твого боку?
Уолкер відсмикнув руку і подивився ЮУ в очі. В його погляді Канда не міг зрозуміти емоцій.
-Я втомився. Мені набридло. Кожен день одне й теж. Я більше не хочу сваритися, так що, будь ласка, дай я пройду до себе в кімнату.
-Тч. Уолкер, ти ж не тільки через це. Скажи, що саме не так.
Хлопчисько здригнувся, коли почув своє прізвище. Йому вже було все одно. Скаже і немає проблем. Втече і запрётся в кімнаті.
-Та тому що я люблю тебе! Задоволений? Тепер я можу йти?
Канда розширив очі. Любить? Свого вічного ворога? А що ж він? Чи любить він у відповідь або ж ні? Але ж чомусь хочеться постійно бачити стручка, чіплятися, аби він звернув на Канду увагу. Так що ж виходить?
-Тч. У цьому весь ти, Дрібний. Давно?
-хіба з першої зустрічі. -Алла важко зітхнув і опустив погляд в підлогу.
Канда ж зробив крок до Уолкеру і, піднявши його обличчя за підборіддя, поцілував. У цьому поцілунки він хотів показати всю любов, ніжність на яку він тільки міг бути здатний. Відсторонившись від Аллена, Канда глянув на нього, посміхнувся. І поки Аллен не прийшов в себе, пішов в сторону своєї кімнати.
-Що це було. Запитав себе Аллен, торкнувшись губ. - Невже він теж любить?
Але Уолкер вирішив не замислюватися на цей рахунок. Все можна вирішити завтра. А зараз краще піти спати. Адже Канда поцілував його. А це вже була слабка надія на відповідні почуття з іншого боку.
З такими думками Уолкер дійшов до своєї кімнати і ліг спати.
Текст великий тому він розбитий на сторінки.