У сучасних системах права вбивство розглядається як один з найтяжчих злочинів і передбачає су-ровое покарання, аж до смертної кари. Кримінальний Кодекс Укаїни визначає вбивство як "умисне заподіяння смерті іншій людині».
Життя - найважливіше, невід'ємне і недоторканне право і благо людини. У ст. 6 Міжнародного пакту про грома-Данський і політичні права зафіксовано: «Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя ».
Вивчення кримінальної мотивації, що розуміється як про-процес формування мотиву злочину і його реалізації, име-ет велике значення для прогнозування злочинного поведе-ня. Знаючи типові криміногенні відхилення, якими пре-Ступне поведінка відрізняється від правомірного, і, зіставляючи їх з реальною мотивацією поведінки конкретних осіб, можна прогнозувати поведінку цих осіб в імовірнісному плані.
Нарешті, на знання мотиваційних закономірностей пре-ступного поведінки спирається і розробка профілактичних заходів, вибір найбільш оптимальних засобів впливу на лич-ність і умови її існування з метою попередження про-тівоправного поведінки.
Однак дізнатися реальний мотив, яким керувався злочинець, в процесі розслідування злочину іноді б-кість дуже складно, через це питання мотивації злочинної поведінки практично не фіксується в процесуальних доку-ментів справи.
Практика свідчить, що пояснення мотивів Престо-полонених, особливо насильницьких, буває поверхневим і не сприяє вирішенню проблем боротьби зі злочинністю. Наибо-леї характерним є приписування конкретних форм поведінки тих чи інших мотивів, виведення мотивів лише з зовнішньої оцінки злочинних дій, встановлених стерео-типів. Так, якщо злочин скоєно в ситуації типового любовного трикутника, то його мотивом визнається ревнощі.
Нерідко мотивом злочину визнається те, чим пояснити його-вується його сам суб'єкт. Однак тут абсолютно не враховується те, що: по-перше, злочинець прагне применшити свою вину, приховати частину поганих вчинків, свої справжні спонукання; по-друге, не можна вважати пояснюється мотив ре-ально виникли спонуканням, яке штовхнуло на вчинення злочину (не можна забувати про існування неусвідомленої мотивації).
Таким чином йти на поводу у злочинця повністю «довіряючи» йому, буде помилково. Нерідко ревнощі, як мотив вчинення злочину, вважається працівниками правоохраніт-них органів пом'якшувальною обставиною, а особа, яка керується їм - гідно поблажливості.
У літературі зустрічаються різні визначення ревнощів. Звісно ж найбільш повним і змістовним визна-поділ Б. С. Волкова, який трактує ревнощі як боязнь по-втрачати любов, дружбу, розташування або інше благо і пов'язаний-ве з нею прагнення будь-що-будь утримати це благо, одному користуватися увагою , розташуванням іншої особи.
Психологи розрізняють два типи ревнивців:
1) тирани - егоїстичні, деспотичні, і вкрай запальний-ші. Ревнощі цих людей може бути спрямована на що завгодно: професійні інтереси чоловіка, його друзів і навіть дітей. Вид такого прояву ревнощів можна охарактеризувати як ревнощі-агресія, яка найчастіше веде до скоєння пре-надходжень, так як виражається у використанні силових методів для з'ясування відносин. Тиранам властива також Деспі-тичная ревнощі; від ревнощів-агресії її відрізняє помірне застосування силових методів; вона більшою мірою проявляє-ся в постійних, нескінченних скандалах і причіпок;
2) страждальці - це люди з тривожно-недовірливим характе-ром, невпевнені в собі, схильні до перебільшення небезпек і неприємностей. Зазвичай мають бурхливою фантазією і ви-страівают логічні побудови на порожньому місці. Їх ревнощі проявляється, може бути і в більш м'яких формах, проте посто-Янная демонстрація її виявляється таким же нестерпним отрутою для сімейного щастя подружжя.
При цьому чоловічий та жіночий ревнощі розрізняються між собою. Чоловік ревнує до своїх попередників, а жінка до тих, хто прийде після неї. Чоловічі ревнощі більш активна і люта, хоча проявляється вона не так легко і швидко, як дружин- кевкаючи, але якщо вона з'явилася, то наслідки її виявляються на-багато драматичніше. Так, відомо, що чоловіки роблять пре-дження на грунті ревнощів в три рази частіше, ніж жінки. Жінки-ська ревнощі частіше несе елемент пасивності і приреченості.
Нерозуміння справжнього змісту мотивів злочинної поведінки, їх неточне відображення в психіці може пояснюватися і емоційним станом в даний момент або період часу, що передує вчиненню злочину. Так, со-вершению злочинних дій з мотивів ревнощів в блешні-стве своєму супроводжує гнів, тривога, хвилювання, т. Е. Фізіологи-чна і психологічна напруженість або стан стресу. Емоції можуть ускладнювати або зменшувати усвідомлення особою побу-дження своїх вчинків. Особливо яскраво це проявляється при вчиненні злочину з мотивів ревнощів в стані аффек-та, коли рішення про вчинення злочину приймається миттєво на емоціях. Таких ситуації дуже багато, з початку суб'єкт під впливом обставин, що склалися діє і лише потім намагається зрозуміти і пояснити вчинене, моті-вати причини своїх дій. Так злочинець може не усвідомлювати справжніх мотивів своєї поведінки і в силу дію-вия захисних психологічних механізмів, які зі свідомості витісняють небажану інформацію про підстави та Побужжя-дениях злочину, якщо вона носить тяжкий, псіхотравмі- рующий для суб'єкта характер. У свідомості ж людини виробок-ються раціональні підстави його поведінки, вчинків надається благородний вид. Так, багато злочинів з числа тих, які зазвичай ставляться до досконалим з мотивів Ревне-сти, можуть бути обумовлені часто неусвідомлюваним почуттям власної неповноцінності, ущемлення або визнанням за пред-покладатися суперником будь-яких переваг.
Неусвідомлюване відчуття своєї неповноцінності, ущемити-лінощів, а не почуття ревнощів штовхає, на думку Ю. М. Ан- Тоня і Е. Г. Самовічева, героя п'єси А. Н. Островського «Біс-пріданніца» Карандишева на злочин. «Він вбиває Ларису не просто тому, що вона пішла до іншого, а тому, що цим вона продемонструвала йому його нікчемність як чоловіки і дрібного чиновника, вважаючи за краще йому блискучого Паратова».
Ілюзорне уявлення про мотив суспільно небезпечного діяння виникає і тоді, коли суб'єкт, позбавлений можливості досягти початкову мету, здійснює агресивні дії, зганяючи своє роздратування і образу на випадкових об'єктах: по-сторонніх особах, майно і т. П. Ці афективні вчинки можуть відбуватися по незначного приводу (зробив зауваження і т. п.), проте особа, яка вчинила ці дії, може щиро вважати, що саме цей привід зумовив мотив злочину.
Ніколи не слід забувати, що ревнощі, як мотив пре-дження, виражається в прагненні зберегти особистісне зна-чімое благо для себе за допомогою протиправного діяння. Суб'єктивне значення тут має те, що злочинець удовле-яка творить свої потреби, що сприяє зникненню його страхів.