1.3 Історія розвитку республіканської форми правління.
Республіка як форма правління склалася ще в Стародавньому світі, прикладом тому можуть служити рабовласницькі республіки Еллади, Древній Рим періоду республіки і т.д. Рабовласницька аристократична республіка існувала в Римі в період з VI по I ст. до н.е. Органами державної влади формально вважалися народні збори, правомочні приймати рішення, що мають юридичну силу. Однак ці збори не мали право законодавчої ініціативи, а могли лише приймати або відхиляти пропозиції магістратів (посадових осіб, які обираються з класу рабовласників). Афінська демократична республіка відрізнялася тим, що в формуванні її вищих державних органів (таких як Народні збори і Рада п'ятисот) брали участь не тільки представники панівного класу рабовласників, але і вільні громадяни. Крім цього, в Афінах склалися також демократичні принципи заміщення посад: виборність, підзвітність, змінюваність. Порядок формування та діяльності державних органів, безсумнівно, свідчить про демократизм Афінського держави, однак це був вельми обмежений, вузькокласові демократизм, адже від участі в суспільно - політичному житті він повністю виключав жінок, громадян до 20 річного віку, колишніх рабів-вільновідпущеників і ін.
В епоху феодалізму республіканська форма правління виникала в середньовічних містах, що мають право на самовизначення (Венеція, Генуя, Любек). Вищими органами влади в цих торгово-промислових республіках були міські ради, до складу яких входили в основному представники міської знаті (духовенство, купці, заможні ремісники, поміщики - феодали). Вони мали найважливіші важелі влади і управління, відали усіма справами - військовими, торговельними, ремісничими та ін. Прикладом середньовічного міста-республіки на Русі є Новгород, мав віче-зібрання всіх вільних громадян, на яких обговорювалися і вирішувалися багато питань організації внутрішнього життя і діяльності всього міста. Але вирішальне слово в управлінні державними справами незмінно належало радам феодальної аристократії.
До XIV- XVIII століть інститути демократії були ще не розвинені, а відносини, що склалися в республіках тих часів (рабовласницькі) і пов'язані з ними наукові уявлення і знання не створювали передумов для виникнення гуманізму і пов'язаних з ним, сучасних принципів демократичної держави. Тому розквіт республіки пов'язаний не з рабовласницькою чи феодальною державою, а з державою, де відбулися зміни, характерні для епохи Відродження, появи ідей гуманізму, «свободи, рівності, братерства». Так, Монтеск'є у своїй праці «Про дух законів» в XVIII столітті вперше розробив ідею поділу влади, яка є найважливішою складовою республіканської форми правління.
Республіканська форма правління встановилася у Франції з прийняттям Конституції 1875 року. Швейцарія і мініатюрне держава Сан-Марино мають цю форму правління з самого початку. Більшість же сучасних європейських республік знайшли її після військових і революційних потрясінь XX століття, пов'язаних перш за все з двома світовими війнами. В Америці успішна збройна національно-визвольна боротьба колишніх колоній проти монархічних метрополій також, як правило, породжувала республіканську форму правління. Так само і в Африці і в Азії розпад колоніальної системи в середині XX століття призвів, за поодинокими винятками, до утворення республік.
Незважаючи на те. що республіка вважається найбільш демократичною формою правління, в історії існували збочені її форми, які характеризуються нелегітимністю влади. Так, Гітлер в Німеччині в 1933 році, Ж. Мобуту в Заїрі (тоді - Конго) в 1960 році, "чорні полковники" в Греції в 1967 році, А. Піночет в Чилі в 1973 році - всі вони здійснили державний переворот, поставивши під чолі держави одноосібного диктатора (він може називатися як завгодно - президентом, координати-ром, вождем, генеральним секретарем центрального комітету партії і т.д.) або групу диктаторів (хунту). Форма правління офіційно може проголошуватися або залишатися республікан-ської, але її демократична суть перекручується. Це відбувається із-дит і в тому випадку, коли законно обране або призначена посадова особа (президент, прем'єр-міністр і т.п.) захвати-кість які не належать йому за конституцією повноваження, відмовляється залишити свою посаду після закінчення терміну повноважень - словом, коли узурпує владу.
В даний час в усьому світі республіканська форма правління стає все більш характерною, прийнятною формою правління в сучасній світовій цивілізації.
Глава 2. Види республік.
2.1 Президентська республіка.
Республіки в залежності від співвідношення законодавчої та вико-навчої влади, від того, яке місце і роль в них займають і грають президент, уряд і парламент, традиційно подразде-ляють на президентські і парламентарні (парламентські) респуб-лики. Характер взаимоот-ношений органів виконавчої і законодавчої (представник-ної) влади у цих республіканських форм правління істотно розрізняються. Головна відмінність між ними полягає в юридичній відповідальності уряду, порядок його формування та порядку виборів глави держави. Найбільш характерні риси президентської республіки:
президент є одночасно і главою держави і главою виконавчої влади.
він самостійно формує уряд, який несе перед ним відповідальність за свою діяльність.
президент має право відправити уряд у відставку, а також звільнити з посади окремих міністрів.
президент обирається населенням, без участі парламенту. і відповідальності перед парламентом не несе.
Президент, будучи найсильнішою фігурою в державному механізмі, наділяється й іншими важливими повноваженнями: як правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандувачем, оголошує надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їх підписування, нерідко головує в уряді, призначає членів Верховного суду.
Сполучені Штати Америки - класична президентська республіка. У конституції США, в статті IV стверджується: "Сполучені Штати гарантують кожному штату в цьому союзі республіканську форму правління". Республіканська форма правління в США реалізувалася у вигляді президентської республіки: президент - глава держави і уряду; уряд не несе відповідальності перед Конгресом; президент не володіє правом розпуску палат Конгресу. За основу побудови системи державної влади був узятий принцип поділу влади, який в американських умовах трансформувався в так звану систему стримувань і противаг. У конституції було проведено організаційний поділ між трьома гілками влади - конгресом, президентом і верховним судом, кожному з яких була надана можливість діяти самостійно в конституційних рамках. Встановлені відносини між названими органами мають на меті запобігти посиленню одного з них за рахунок іншого і перешкодити одній з частин цієї системи діяти в напрямку, протилежному напрямкам інших органів. Фактичні відносини між трьома основними органами влади - конгресом, президентом (він іменується не Президентом республіки, а президентом США) і верховним судом постійно змінюються, але сам принцип поділу влади залишається непорушним. Всі встановлені повноваження законодавчої влади належать Конгресу Сполучених Штатів, який складається з Сенату і Палати представників. Конгрес має найважливіші державні повноваження: встановлювати і стягувати податки, мита, податі і акцизні збори однаково на всій території США, регулювати вартість валюти, оголошувати війну, регулювати порядок придбання громадянства США, засновувати федеральні суди 11.
Визначивши зазначені повноваження, конституція записала, що "конгрес має право. видавати всі закони, які будуть необхідні і доречні "для реалізації перелічених повноважень. Це конституційне положення дозволяє конгресу розширити компетенцію. Однак Конституція встановила для конгресу ряд заборон: не обкладати податком або митом товари, які із Університету штату, не видавати гроші з казначейства інакше як на основі закону.
В законотворчості палати американського Конгресу рівноправні: всі закони приймаються за згодою обох палат. До складу уряду входять усі глави центральних відомств із загальнонаціональною територіальної юрисдикцією. Кожна палата Конгресу має свою внутрішню розгалужену систему допоміжних органів, які покликані сприяти виконанню конституційних повноважень: голови палат, комітети, партійні фракції, адміністративно-технічні служби. Вирішальна роль в законодавчій діяльності Конгресу належить постійним комітетам палат. Але конституція говорить не про законодавчої влади взагалі, а лише про повноваження законодавчої влади, зазначених в самій конституції. Отже, Конгрес має обмежені законодавчими повноваженнями. Це обумовлено тим, що в США є ще 50 законодавчих зборів штатів, які законодательствуют відповідно до своїх повноважень. 12
Розглянувши основні принципи функціонування президентської форми правління на прикладі США, можна говорити про те, що президентська республіка як одна з форм державного правління має ряд переваг: по-перше, вона в принципі створює особливо сприятливі умови і передумови для реалізації принципу поділу влади. По-друге, всенародно обраний президент уособлює єдність країни, виступає символом єдності нації і т.д. По-третє, ця форма дозволяє зосередити вищу управлінську владу в одних руках, що особливо важливо в умовах швидкого вирішення серйозних общенац-нальних проблем і необхідності концентрації сил на перехідних, кризових та інших особливих етапах розвитку країни. По-четверте, президентська форма правління виключає або серйозно послаблює її залежність від різних і мінливих партійно-фракційних пристрастей, сильно проявляються в парламентській діяльності. Разом з тим не можна не враховувати, що в рамках президентської республіки зростає небезпека протистояння законодавчої і вико-чої гілок влади, особливо коли, як це нерідко буває на практиці, обраний народом президент представляє одну партію, а більшість депутатів парламенту належать до іншої партії або блоку партій. Президентська республіка є досить гнучкою формою правління, тому вона отримала достатнього поширення. Більшість держав, що становлять Організацію Об'єднаних Націй мають президентські системи правління. 13