1. Визнач ?? ення рельєфу.
2. Основні форми рельєфу
3. Способи зображення рельєфу на планах і картах. Спосіб горизонталей.
1. Земна поверхня не є площиною. Навіть ділянки рівнинній місцевості невеликій площі можна вважати площинами. Різного роду піднесення і поглиблення великі і малі вкрай важливо враховувати при будів-ництві майданчиків і будівель, доріг і каналів, мостів і гребель, при проекти-ровании ділянок для поливу, механізованої обробки тощо.
Значення рельєфу земної поверхні для сільського господарства і народ-ного господарства в цілому величезне. Рельєф впливає на ґрунтоутворення, а звідси і на характер сільськогосподарського використання території.
Рельєф місцевості не є чимось постійним, незмінним. Під впливав-ням сил, що діють всередині Землі, коливань температури, дії води, вітру, рослин, діяльності людини рельєф з плином часу змінюється, в зв'язку з цим ті чи інші заходи, спрямовані на раціональне вико-вання земельної території, пов'язані з вкрай важливо стю періодичного изу-чення рельєфу і відображення його на картах, планах і профілях, за якими проектуються ці заходи. Вивчення рельєфу земної поверхні і способів його відображення на планах і картах має велике значення для вирішення широкого кола завдань, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і експлуа-тацией інженерних споруд і здійсненням різних земле-устроительной заходів, спрямованих на раціональне викорис-тання земель.
2. З нд ?? ех різноманітних нерівностей земної поверхні можна виділити так звані основні форми рельєфу. До них відносяться гора, улоговина, хребет, лощина та сідловина.
Горою називають височина конічної форми. Гора висотою менше 200 м над навколишньою місцевістю прийнято називати пагорбом. Найвищу точку гори називають вершиною, від якої у НД ?? е боку місцевість знижується, перевищення мають негативний знак. Бічні поверхні гори називаються скатами, які в нижній частині закінчуються підошвою. Загострена верхня частина гори прийнято називати піком, а плоска - плато. Улоговиною називають поглиблення конічної або чашеобразной форми. Найнижчу точку улоговини називають дном, від неї у НД ?? е боку місцевість підвищується, перевищення точок мають позитивний знак. Бічні поверх-ності улоговини також називають скатами, які у верхній частині заканчи-ються бровкою, або краєм. Невеликі улоговини з крутими схилами називаються вають воронками.
Хребет являє собою піднесення удлин ?? енной форми - складку земної поверхні. Лінію уздовж хребта͵ проходить за найвищими точкам, називають вододілом, а боки - скатами. У разі якщо подивитися вниз по вододілу, то перевищення точок в даному напрямку, а також вправо і вліво мають негативний знак, а тому - позитивний.
Лощина - поглиблення удлин ?? енной форми. Лінію уздовж лощини, прохо-дящую за найнижчими точкам, називають водотоком або тальвегом, а боки - скатами, які закінчуються бровками. У разі якщо подивитися вниз по водотоку, то перевищення в даному напрямку буде негативним, а вправо, вліво і назад - позитивним.
Широкі лощини з пологими схилами називають долинами, а з крутими, кам'янистими - ущелинами. Лощини у вигляді глибоких вимоїн в долинах, обра-зующей дією текучих вод, називаються ярами. З плином часу
обриви яру заростають травою, деревною рослинністю і утворюються балки.
Сідловина має форму сідла, представляє поєднання двох хребтів зі схо-дящіміся вододілами в точці і двох лощин з розбіжними від цієї точки водотоками.
Різновидами базових форм рельєфу є тераси, коли крутий скат переривається пологої майданчиком; гребені - гострі частини хребта по водо-розділу; перевали (сідловини) - знижені частини хребта у вододілів і ін.
Для зображення рельєфу місцевості в характерних точках - на верші-нах, на дні, на вододілах, водотоках, на брівках, підошвах, на сідловині і на точках перегинів скатів - визначають позначки.
3. Для зображення рельєфу місцевості на планах і картах застосовують умовні позначення, які давали б уявлення про форми рельєфу земної поверхні, крутизні схилів, відмітках точок і перевищення. Є окремі норми-яття кілька способів зображення і позначення рельєфу, з яких одні задовольняють нд ?? їм тільки що зазначеним требо-ваниям, інші не задовольняють їм повністю.
Рельєф місцевості на плані можна уявити над-пісямі відміток характерних точок. При великому колі-честве цих написів по ним можна судити про форми рельєфу і про крутизну схилів, однак при цьому велика кількість написів робить план мають важко і не дає наочного уявлення про рельєф місцевості. Відмітки особливо ха-характерних точок підписують на планах і картах і в тому випадку, якщо рельєф зображується будь-яким з описи-ваемих нижче способів.
Наочне уявлення про форми рельєфу і кру-Тізніт скатів дає спосіб штрихів (гашюр), які на-носять паралельно скату за принципом: чим крутіше скат, тим товщі штрих Недолік цього способу в тому, ото за планом зі штрихами важко судити про перевищення між точками земної поверхні. Ця копітка робота і зараз цей спосіб немає застосовується.
Наочне уявлення про рельєф місцевості дає спосіб відмивання скатів, т. Е. Фарбування скатів коричневою фарбою - чим крутіше скат, тим темніше тон забарвлення, і спосіб кольорової пластики, застосовуваний для зображення рельєфу на географи-чеських картах. Метод кольоровий пластики передбачає фарбування карт розливними відтінками кількох кольорів виходячи з відміток точок місцевості - низовини зел ?? еним кольором, гори і передгір'я - коричневим і ін.
Найбільш поширений, як задовольняє нд ?? їм перерахованим вище вимогам, спосіб зображення рельєфу на планах і картах горизонталями (Ізогіпс).
Горизонталлю прийнято називати слід, що виходить від перетину земної поверхні рівної поверхнею, і, отже, горизонталь є лінія на земній поверхні (частіше нд ?? його уявна), що проходить через точки з
однаковими відмітками. З цієї причини, наприклад, межа води і суші біля озера, ставка є горизонталь.
При зображенні рельєфу місцевості горизонталями мислиться, що уро-ються поверхні, що розсікають земну поверхню, відстоять одна від одної на одному і тому ж відстані, званому висотою перетину рельєфу. Висота перетину рельєфу на планах і картах встановлюється виходячи з характеру рельєфу місцевості і масш-таба зйомки. Чим менше висота перетину рельєфу п, тим докладніше зображується рельєф. За існуючими інструкціями для топографії-чеських планів і карт різних масштабів прийняті определ ?? енние перетину рельєфу виходячи з типу рельєфу.
Відстань між двома суміжними горизонталями в плані називаючи-ється закладенням. За величинам закладення можна судити про крутизну схилів. Для полегшення читання рельєфу і определ ?? ення напрямки скатів перпендикулярно горизонталях ставляться бергштрихи (скат-штрі-хі). Кожна п'ята (іноді четверта) основна горизонталь проводить-ся потовщеною і підписується в розриві підставою цифр в сторону падіння ската (див. Рис. 19, б).
На топографічних картах горизонталями зображаються форми рельєфу, у яких кут нахилу ската не перевищує 45 ". При зображенні крутіших скатів користуються особливими умовними знаками. До числа додаткових знаків при зображенні рельєфу горизонталями відносяться також підписи відміток вершин, глибин і інших ви -сот, що характеризують рельєф.
Горизонталі, що зображують гору, представляють замкнуті криві і чим крутіше скат, тим ближче одна до одної проходять горизон-талі. У разі якщо гора має форму прямого конуса, то вона відіб'ється горизонталями у вигляді концентричних кіл, від-стоять на рівних відстанях. Котловина теж зображується замкненими крівимі.Чтоби відрізнити оригінал улоговини від зображення гори, від однієї або декількох горизонталей проводяться скатштріхі (бергштрихи) в бік зниження ската.
Хребет можна уявити як частина гори, а балку - як частина улоговини.
Щоб відрізнити зображені ження хребта від зображення лощини, проводять скатштріхі.
Відмітки горизонталей підписують або в розриві горизонталей, або на кінцях їх так, щоб нижня частина цифр розташовувалася нижче по схилу.
Відмітки горизонталей нд ?? егда кратні висоті перерізу. Наприклад, при висоті перетину 5 м не повинна бути горизонталі з відміткою 182 м. При виборі висоти перетину рельєфу враховують:
1. масштаб плану або карти (чим більше масштаб, тим менше висота перетину);
2) характер місцевості (для гірської місцевості висота перетину більше, ніж для рівнинної);
3) необхідну, точність і детальність, що визначаються господарсько-техні-тичними міркуваннями (чим точніше і детальніше потрібно зобразити рельєф, тим менше повинна бути висота перетину рельєфу).