способу життя. Витлумачить-вання і закріплення в європейській культурі терміну «філософія» пов'язано з ім'ям Платона. Спочатку поняття «філософія» вживалося в ширшому значенні. По суті справи, цей термін означав сукупність теоретичних знань, накопичених челове-кість. При цьому слід зазначити, що іменувалися філософії-їй знання стародавніх охоплювали не тільки практичні спостереження і висновки, зачатки наук, а й роздуми людей про світ і про себе, про сенс і мету людського існування. Цінність мудрості Усмат-Ріва в тому, що вона дозволяла виносити практичні рішення,
служила керівництвом людської поведінки і способу життя.
Як бачимо, виникнення філософії означало поява особливої духовної установки - пошуку гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з їх віруваннями, ідеалами, надіями.
Філософія успадкувала від міфології і релігії їх миро-воззренческій характер, їх світоглядні схеми, тобто всю сукупність питань про походження світу в цілому, про його ладі-ванні, про походження людини і його положенні в світі і т. Д. Вона успадкувала також весь обсяг позитивного знання, яке на про-тяженіі тисячоліть накопичило людство. Однак рішення мі-ровоззренческіх проблем в зароджується філософії відбувається із-діло під іншим кутом зору, а саме з позицій раціональної оціню-ки, з позицій розуму. Тому можна сказати, що філософія - це теоретично сформульоване світогляд. Філософія - це світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ в цілому, місце в ньому людини, з'ясування різних форм ставлення-ня людини до світу, людини до людини. Таким чином, відносячи філософію до світоглядних форм людської культури, ми підкреслюємо одну з істотних її особливостей. Филосо-фія - це теоретичний рівень світогляд. Отже, світогляд у філософії виступає у формі знання і носить сис-тематизував, упорядкований характер. І цей момент суще-ного зближує філософію і науку. Як зазначає німецький фі-лософ Л. Фейєрбах, початок філософії становить початок науки по-загально. Це підтверджується історією. Філософія - мати науки. Перші натуралісти були одночасно і філософами. З наукою філософію зближує прагнення спертися на тео-ські методи дослідження, використовувати логічний інструменту-рий для обгрунтування своїх положень, виробити достовірні, об-щезначімие принципи і положення.
Історія свідчить, що теоретична форма обгрунтувати вання дійсності, область знання формується саме в рамках філософії. Точніше, саме таке ставлення до дійсними-ності на ранніх етапах розвитку цивілізації називалося филосо-фией. Але в міру того, як накопичувався емпіричний матеріал і удосконалювалися методи наукового дослідження, відбувалася диференціація форм теоретичного освоєння дійсності. Іноді цей процес описують як відокремлення від філософії конкретних наук. Нам видається, що слово «відокремлення» не зовсім точно характеризує суть цього процесу, оскільки в цей момент відбувалося не тільки становлення нових форм теоретічес-кого освоєння знання - конкретних наук, але й набуття філософією-їй свого нового вигляду, зміна предмета, методу і функцій фі-лософіі.
У європейській культурі цей процес проходив в два основних етапи, які мають між собою деяку опосередковану зв'язок. Перший етап пов'язаний з диференціацією теоретичної форми освоєння дійсності в давньогрецькій культурі. Цей період був найбільш чітко зафіксований в системі Аристотеля. Старовинні-грецький філософ і вчений виділяв: логіку - науку про пра-ном мисленні, психологію - науку про душу, фізику - науку про при-роді, метафізику (власне філософію) - вчення про первопрічі-нах, найзагальніших засадах буття. При цьому він називав філософію «пані наук». І Аристотель не перебільшував, так як він просто констатував існувало в його час глибоке розходження за ступенем теоретичної зрілості між філософією та іншими науками.
Таким чином, після того як сформувалися оригінали ні галузі наукового знання - математика, фізика, біологія, хі-мія і т. Д. - філософія втратила функцію бути єдиною формою теоретичного освоєння дійсності. Але в цих усло-віях більш чітко виявилася специфіка філософії як форми універсального теоретичного пізнання. Філософія - це форма пізнання найбільш загальних, а точніше, загальних підстав буття.
Філософське узагальнення має набагато ширший потен-циал, ніж будь-яке інше конкретне узагальнення. Науки, за своєю сущ-ності, повинні виходити з повсякденного життєвого досвіду і спе-ціальних експериментів. Досвід же має свої межі. А фило--софскіе думки притаманне розгляд світу за межами людського ського досвіду. Ніякої досвід не дозволяє осягнути світ як цілісну, безмежну в просторі і неминущу в часі, нескінченно перевершує людські сили, що не залежить від індиві-да і людства в цілому об'єктивну реальність, з якою люди повинні постійно рахуватися. Цілісне розуміння світу дає миро-воззренческую опору конкретним науковим дослідженням, позво-ляет їм рухатися вперед, правильно ставити і вирішувати свої пробле-ми. Отже, універсалізм - характерна ознака філософського способу освоєння дійсності. Протягом всієї історії культури філософія претендувала на вироблення універсального знання або універсальних принципів духовно-моральної жит-ні. І це знайшло своє відображення в таких образах філософії, як «мати наук», «наука наук», «цариця наук».
Іншою важливою особливістю філософського способу освоєння дійсності є субстанціоналізм (від латинського слова «субстанція», тобто сутність, що лежить в основі). Субстанція - це гранична підстава, що дозволяє зводити чуттєве багато-образие речей і мінливість їх властивостей до чогось постійного, щодо сталого і самостійно існуючого. Суб-станціоналізм проявляється в прагненні філософів пояснити те, що відбувається, внутрішній устрій і розвиток миру не генетич-скі, а через єдине стійке початок. Пізніше, розглядаючи раз-особисті філософські вчення, ми завжди будемо фіксувати такий початок. Зараз же слід підкреслити, що універсалізм і суб-станціоналізм - це не два різних, а єдиний характерний приз-нак філософії, бо граничні узагальнення в філософії завжди тягнуться до виявлення субстанції всіх речей. З того моменту, коли почалися такого роду узагальнення, ми можемо говорити, що по-з'явилася філософія.
Універсалізм і субстанціоналізм характеризують особ-ність філософії як теоретичної форми освоєння дійсними-ності. Але це зовсім не означає, що філософія, на відміну від міфо-логії і релігії, з самого початку оперує складним логічним ап-Параті. Подальше наше знайомство з історією філософії переконує, що філософи часто використовують образи і символи, отже, знаходяться під глибоким впливом міфологічного і релігійного світогляду. Специфіка філософії на самих ранніх етапах її розвитку проявляється не в особливих засобах Вира-вання своїх ідей, а в особливій установці, в особливому стилі мислення, ко-торий, крім універсалізму і субстанціоналізм, проявляється в сумніві з приводу усталених поглядів, звичок, звичаїв, традицій. Таким чином, однією з характерних рис філософського раз-мислення є сумнів. Саме з сумніви і почалася фило-софія. Великі мислителі давнини Фалес, Анаксимандр, Демокрит, Парменід і інші задалися питанням: що таке буття? А це відразу ж необхідно передбачає відповідь на питання: що означає «бути»? Для звичайного, життєво-практичного світогляду така проблема просто не існує. Воно сприймає буття як належне: «Живу собі, і все живе, існує і ніяких проблем». Почати ж міркувати над тим, що в повсякденному житті здається само собою зрозумілим, - значить поставити під сумнів правомірність і достатності повсякденного, «життєвого» підходу до явищ. А це, в свою чергу, означає сумнів у загальноприйнятому і традиційними-онном типі знання і поведінки.
Іспльзуемая література А. А. Радугин Філософія Велика радянська енциклопедія