Ефективне народний засіб для лікування гінекологічних захворювань: міоми, фіброміоми, мастопатії і ін.
Лікування безпліддя проводиться після встановлення його форми, виключення або підтвердження поєднаних причин, а також впевненості в благополучному здоров'я чоловіка.
При визначенні безпліддя ендокринного генезу лікування призначається з урахуванням причини і характеру порушень. Важливе значення при виборі тактики лікування мають тривалість захворювання і наявність супутньої патології.
Виходячи з цього, можна виділити ряд етапів в терапії безпліддя ендокринного генезу. На першому етапі необхідно усунути обмінні порушення (ожиріння), провести терапію екстрагенітальних захворювань, корекцію можливих порушень щитовидної залози і надниркових залоз. Це може сприяти нормалізації менструальної функції і настання вагітності. На другому етапі здійснюється диференційована терапія.
Лікування гіпофункції яєчників. як причини безпліддя, здійснюється з урахуванням ступеня вираженості патології. Проводяться загальнозміцнюючі заходи, фізіотерапевтичні процедури з використанням природних і преформованих факторів, спрямовані на поліпшення кровообігу органів малого таза.
Потім за показаннями призначаються естрогенні з'єднання або відразу циклічна гормонотерапія (естрогени з прогестероном). Для виклику овуляції застосовують кломифена цитрат і гонадотропні гормони. В процесі проведення гормональної терапії перед стимуляцією овуляції слід переконатися в повноцінності маткових труб і виключити шийного фактор (якщо раніше це не було зроблено). Недоцільно використовувати синтетичні прогестини. Кломифена цитрат призначається на 5-9-й день циклу в дозі від 50 мг до 150-200 мг / сут. Доза регулюється ефективністю попереднього курсу прийому кломіфену.
Недостатність лютеїнової фази менструального циклу є поліетіологічним захворюванням і піддається лікуванню після встановлення і по можливості усунення основної причини (гіперандрогенемії, гіпофункція яєчників і тд.). Призначається прогестерон у другу фазу циклу протягом 8 -10 днів після запровадження останньої дози за 3-4 дні до передбачуваної менструації.
Вважається недоцільним використання норстероидов (норколут і ін.), Оскільки вони володіють лютеолітіческім ефектом. Через 2-3 місяці від початку лікування прогестероном можливе за показаннями використовувати кломифена цитрат і гонадотропні препарати. Відзначається позитивний вплив при цій патології блокаторів простагландіногенеза (напроссін, аспірин, індо-метацин), а також люліберіна (по 10-20 мкг підшкірно або внутрішньовенно кожні 2-3 год дві ночі в тиждень напротязі 2-ї фази циклу). Лікування безпліддя, обумовленого гіперандрогенеміей яєчникового генезу (склерополікістоз яєчників), проводиться консервативними і хірургічними методами.
Виявлення гіперпролакжінеміі при безплідді є підставою для проведення лікування парлоделом за схемами відповідно до форми патології. При тривалому перебігу хвороби і розвилася аменорее після 2-3-місячного застосування препарату можливе проведення циклічної гормональної терапії (естрогени з гестагенами) з подальшою стимуляцією овуляції.
При лікуванні безпліддя в зв'язку з гіперандрогенеміей наднирковозалозної генезу (варіанти АГС) показано застосування глюкокортикоїдів (гідрокортизон, дексаметазон), а потім через 2-3 місяці циклічної терапії - статевими гормонами.
Заключним етапом буде використання кломіфену і гонадо-тропних гормонів для сгімуляціі овуляції.
При ендокринної патології пухлинного генезу (наднирники, гіпофіз) лікування безпліддя проводиться після попереднього оперативного втручання.
Недостатньо вивченим є безпліддя, обумовлене синдромом лттеіннзаціі неовуліровавшего фолікула. Ця патологія пов'язується з гіперандрогенеміей, гіперпролак-Тінем, стресом і запальними процесами. Терапія передбачає усунення передбачуваної причини, так як спеціальної терапії через невстановленої етіології немає.
Для оцінки ефективності лікування всіх видів безпліддя ендокринного генезу показано ретельне обстеження. Використовуються ті ж методи, що і для діагностики цієї патології. Особливу увагу звертають на процеси дозрівання фолікулів (овуляцію) і трансформації ендометрія. Дані літератури і наші спостереження свідчать про те, що відновлення генеративної функції при безплідді ендокринного генезу досягається в межах 30-60% (в залежності від форми патології), хоча відновлення менструальної функції з овуляцією спостерігається частіше (до 70-90%). У жінок з ендокринними формами безплідності після лікування кломіфену цитратом нерідко (до 10%) спостерігається багатоплідна вагітність. Всі вони відносяться до групи ризику по патологічному перебігу вагітності та пологів (невиношування, гестози, аномалії родових сил, кровотечі, ВВР у плодів і новонароджених і т.д.).
Лікування безпліддя трубного і перитонеального генезу може бути консервативним і хірургічним. Консервативне лікування при функціональної неполноценностіматочнихтрубмо-жет проводитися при відсутності анатомічних змін, ендокринних захворювань і патології у чоловіка, коли встановлюється ідіопатична форма безпліддя (без певних причин). При цьому використовуються деякі лікарські засоби (спазмолітики, седативні препарати, транквілізатори, інгібітори простаглан-динов), проводяться циклічна гормональна терапія естрогенами і гестагенами, психотерапія, фізіотерапевтичні процедури (ультразвук, ампліпульстерапія, УЗД, водолікування). Подібна терапія є також заключним етапом після протизапального лікування при безплідді перитонеального генезу.
Лікування безпліддя трубного і перитонеального генезу з анатомічними змінами передбачає купірування запального процесу, відновлення прохідності труб і їх функціональної повноцінності.
Спочатку проводиться протизапальна терапія з використанням антибактеріальних засобів (антибіотиків, антисептиків і ін.), Вітамінів, фізіотерапевтичних процедур, продигиозана. Вибір антибактеріальних засобів залежить від результатів бактеріологічних і бактеріоскопічес-ких досліджень, що визначають чутливість флори статевого тракту до препаратів. Найчастіше застосовують антибіотики широкого спектру дії (комбінацію двох препаратів по два курси тривалістю 7-10 днів). Така терапія повинна проводитися періодично протягом 6 10 місяців.
При призначенні інтенсивних курсів антибактеріальної терапії важливо попередити дисбактеріоз, кандидоз введенням нистатина і ферментів. Одночасно призначається інтенсивне фізіотерапевтичне лікування в амбулаторних, стаціонарних та санаторно-курортних умовах. У більшості випадків при наявності передаються статевим шляхом ефективними можуть бути бальнеогрязелікування, гідромасажі гінекологічний масаж. Відновлення та оцінка прохідності і функціонального стану маткових труб є заключним етапом. Тривалий час провідним методом при цьому вважалася гідротубація.
Для її проведення використовувалися різні суміші (ферменти, глюкокортикоїди, антисептики).
Гідротубація поєднується з антибактеріальною терапією і фізіотерапевтичними процедурами. Однак останнім часом ставлення до цієї процедури змінилося. Пов'язано це з частими ускладненнями - приєднанням інфекції і пошкодженнями маткових труб і широким впровадженням лапароскопії з діагностичною і лікувальною метою.
Сучасні методи діагностики дозволяють швидко вирішувати питання про прове-ження хірургічного лікування. Вважається, що при наявності мішечкуваті утворень в трубах (гіпо-, Гідросальпінкс) навіть відновлення прохідності їх в процесі лікування не сприятиме реабілітації генеративної функції, а тому доцільно своєчасне хірургічне лікування. У той же час факт можливого запліднення в пробірці не виключає можливості настання вагітності навіть при функціональну неповноцінність труб і при різних їх ушкодженнях.
Хірургічне лікування трубного і перитонеального безпліддя почало використовуватися в 60-70-ті роки XX ст. з розвитком мікрохірургічної техніки. При вирішенні питання про хірургічне лікування безпліддя після необхідного обстеження повинна бути впевненість в можливості усунення його причини. Показником успіху такого лікування є його кінцевий результат - народження доношеної дитини. Це залежить від багатьох факторів, головні з яких: визначення чітких показань до оперативного лікування; хірургічна методика; наступна реабілітаційна терапія.
При трубному і перитонеальному безплідді мікрохірургічних лікуванню підлягають жінки з різними видами патології. спайки, що залучають до процесу труби і яєчники, обумовлені перенесеними запаленнями, операціями; грубі спайки, що закупорюють маткову трубу; варіанти тазового ендометріозу з порушенням прохідності або функціональної активності труб. До операцій на трубах з метою лікування безпліддя відносяться наступні: сальпінголізіс, фімбріолізіс і фімбріопласгіка, сальпінгопластіка або саль-пінгостомія, анастомоз труби, імплантація труби в матку.
Лікування безпліддя при ендаметріозе може бути консервативним (гормональним), хірургічним і комбінованим. Така тактика визначається поліфакторних (ендокринні порушення, спайкові процеси) генезу безпліддя при ендометріозі. Хірургічне лікування безпліддя при ендометріозі в останні роки вважається найбільш ефективним і єдиним, здатним ліквідувати осередки ендометріозу. Воно виконується шляхом лапароскопії або л апаротоміі. Хірургічне втручання при ендометріозі з метою лікування безпліддя повинно бути консервативним, органосохраняющим на відміну від радикальних операцій, які виконуються в більш старшому віці.
Використовується і комбіноване лікування безпліддя при ендометріозі гормональне і хірургічне. При цьому гормональна терапія (тими ж препаратами) може проводитися до або після хірургічного втручання. Вважається, що більш ефективне поєднання, при якому хірургічному лікуванню передує гормональне. Пріумеренних і легких формах ендометріозу лікування безпліддя можна починати з гормональної терапії, і потім, при відсутності позитивних результатів, переходити на комбіновану.
Важкі форми ендометріозу є показанням до хірургічного втручання, частіше радикальному (вже не органозберігаючого). Хірургічне лікування безпліддя проводиться також при ІЦН, пухлинних захворюваннях, аномаліях розвитку і положення статевих органів, при окремих видах ендокринної патології (склерокистоз, макропролактіноми і ін.).
Лікування імунологічного безпліддя недостатньо ефективно. Використовуються з цією метою глюкокортикостероїди, циклічна гормональна терапія естрогенами, антигістамінні засоби, анаболічні гормони. Рекомендується використання презерватива протягом 5-7 місяців з метою ліквідації надходження в організм жінки антигенів і зменшення сенсибілізації. Найбільші успіхи потяг імунологічного безпліддя досягнуті при внутрішньоматкової інсемінації спермою чоловіка.