Змучений заснув майже в три ночі. Тільки став провалюватися в солодкий сон,
як з нього, що тягне ніжною знемоги, висмикнув настирливо сверблячих дзвінок у двері.
Ну, хто там ще? Невдоволено поморщився, але сонний і млявий пішов відкривати.
На порозі стояв брудний, в фуфайці, який видають в зоні, але з зірваним на
грудей номером, що був у укладанні і посміхався натужно.
- Ну ти чого? Три години ночі!
- Пусти, я вчора звільнився.
- Приходь вранці. Я тебе не знаю.
І зачинив двері. І провалився в сон. Але на світанку був розбуджений внутрішнім
поштовхом і викриттям.
- Адже ти ж знаєш, звідки він. І що йти більше нікуди. А це Я його привів до
тобі в будинок.
- Прости, Господи, якщо від Тебе, приведи його вранці знову.
Вранці знову дзвінок у двері і той же чоловік на порозі. Але незадоволений.
- Я до тебе приходив, ти не пустив, що ти за віруючий.
- Прости, брат, проходь. Прости, заснув тільки під ранок, втомився. Ти ж з дороги. Роздягайся.
Давай в душ, я поки поїсти приготую, одяг я тобі дам переодягнутися,
від покійного бати залишилося багато. Свою тут, в кутку залиш.
Поки він мився, приготував поїсти, заварив міцний чай, підібрав одяг.
Їв він статечно, хоч і видно було що голодний. Але гордий. Після їжі трохи
відтанув, поговорили.
- Ти прости, брат. Одяг є, навіть куртка є, а ось із взуттям, вибач ... У мене 42,
а у тебе?
- Сорок четвертий. Та ти не переживай, я і в цих піду.
І раптом мене знову викрив Господь:
- Лукавиш. Є у тебе взуття. На антресолях.
І адже точно. Років зо два тому, коли зовсім туго було з грошима, а взуття
прийшла в непридатність, пішов на базар купити черевики. Придивився дещо, по
грошам. Але розмір великий. А то, що на мій розмір - ну ніяк не до вподоби
було. І так крутив і так. І вирішив, ладно, візьму, з вовняним носком, взимку,
нормально буде. Але, як поклав коробку на антресолі, так жодного разу і не взув
черевики.
Дістав. Приміряв мій гість - як раз в пору довелося.
- Ну і носи на здоров'я.
- Так як же, вони ж зовсім нові. Чи не візьму.
- Бери, брат. Від серця даю. Бери.
Губи у нього затремтіли, почав сповзати вздовж стінки.
- Ти чого? Тобі погано?
На очах великі сльози.
- Прости мене. Прости, Господи. Я ж до тебе йшов, щоб обікрасти тебе.
Що-небудь вкрасти і якось перекантуватися ... А ти мені все це просто так дав,
від серця? І нагодував, і помив, і одягнув .... Прости мене. Я адже у Господі чув
у в'язниці, але ніяк не приймав Його. Чи не вірив, що буває так. Значить, є
Господь. Є?
- Звичайно є. Йди з Богом. Нехай Господь благословить тебе Господь.