На другий день Кумехов був прийнятий Берія, але Уянаева в його вагон не пропустили.
Кумехов повертався додому приголомшений. Його всю доро-гу від Орджонікідзе до Нальчика не покидала думка: «Невже Сталін дав згоду на переселення балкарців?» Першим бажанням після повернення додому було зателефонувати в Москву, доз-воніться до Калініну або Молотову, якщо вдасться до Сталіна, не допустити трагедії цілого народу, переконати, що це нелюдський-но.
Назва книги, звичайно, гарне, що вселяє довіру. Але чомусь відразу після прочитання саме цього уривка і віз-ника найголовніше питання: «А чи так все це було ?!» Знати правду про депортацію і геноцид цілого ряду народів сьогодні важливо не тільки представникам цих народів, а й усьому наше- му співтовариству, так як це невід'ємна частина його історії, а крім того, завжди треба пам'ятати, що всі ми живемо на єдиній і єдиною Землі. Більш того, правда і тільки правда, нехай часом і гірка, але неприкрита і доступна для всіх, може раз і назавжди розставити все на свої місця і припинити всяко-го роду брудні публіцистичні і навіть історичні «відкритому-ку», час від часу і за спецзамовленням «Здійснюються» в цій галузі.
Тому, щоб бути послідовними і об'єктивними в своїх судженнях, спираючись тільки на документальні ма-ли з історії депортації балкарського народу, ми спробуємо публічно відповісти на нами ж поставлене запитання, а чи так все це було, як це описано в книзі?
Наявні у нас документи свідчать про те:
Що стосується місця і дати згаданої Д.Шабаевим зустрічі, складу її учасників, теми і тону розмови, що відбулася, то так!
Більш того і справедливості заради, задамося ще одним елементарним питанням: «А чи міг Д. В. Шабаев - один з високо-копоставленних урядовців КБАССР, який працював під безпосереднім початком затятих послідовників Б.Калмикова і живого ще 3. Кумехова, якого, до того ж, він добре знав особисто, без побоювання для себе сказати всю відому йому правду?
Члену Державного комітету оборони СРСР
і Народному комісару внутрішніх справ Союзу РСР
Всього балкарців - 40909 осіб.
У 1929 році було збройне повстання в Ельбруського районі, в 1930 році так зване Чегемское повстання (в Чегемском районі). Крім того, в горах Балкарії весь час ховалися бандити, періодично об'єднувалися в бандпов-Станчеськи групи, залишки яких існують і до теперішній-го часу.
У 1941-1942 рр. органами НКВС завдано оперативний удар по ворожих елементів Балкарії, обактівівшім свою діяч-ність і готувалися до надання допомоги німцям при підході їх до Кавказу.
У цей період був розкритий і ліквідовано ряд к-р організа-цій і груп.
Найбільш значними з них є:
а) к-р бандповстанческая група, розкрита в Ельбруського районі по агентурної справи «зміїне кубло».
Організація ставила завданням надання збройної допо-щі німцям в момент наближення їх до Балкарії. Встановила і підтримала зв'язок з бандповстанческімі формуваннями Карачая.
У справі заарештувало 28 осіб.
б) к-р бандповстанческая організація, розроблених за агентурними справі «пораженцями» по Чегемського району. Учас-ники організації готували поразку частин Червоної Армії в зіткненні з німцями, шляхом збройного виступу в тилу.
У справі заарештовано 25 осіб.
в) к-р буржуазно-націоналістична організація з числа керівного складу балкарських районів, які готувалися до пре-дательской діяльності.
Заарештовано 12 осіб, в числі яких: б. голова Чегемского райвиконкому АППА Хасан, б. голова Пре-зідіума Верховної Ради КБАССР Мока Азрет і ін.
г) к-р повстанська організація з числа балкарців, рабо-тавшіх на великому оборонного значення підприємстві «Тирниаузстрой», розробляються по агделу «КОМБІНАТ».
Організація була пов'язана з бандповстанческімі група-ми Карачая і ставила собі за мету спільне збройний виступ в тилу Червоної Армії в момент підходу німецьких військ до Кавказу.
У справі заарештовано 11 осіб.
Втікачі з фронту дезертири з 115 Нацкавдівізіі з-під Ростова до 700 осіб, з яких більша частина йде за рахунок балкарців, зі зброєю пішли в гори, склавши ядро бандитських груп.
Незважаючи на всі вжиті заходи, що утворилися бандгрупи не були повністю ліквідовані.
У Черекському районі в одному із зіткнень вбито неяк-до бійців і командирів і роззброєна частина в 80 чоловік.
Захоплена зенітна гармата.
Зруйновано Ріка, лікарні, школи та ін.
У районах Балкарії пішла в банди частина керівних робіт-ників району і сільських організацій. У Черекському районі одну з бандгрупп очолив голова райвиконкому.
Прихід фашистсько-німецьких військ в Балкарії большінс-твом населення зустрінутий доброзичливо.
У Нальчику німці створили національний легіон, в складі якого був утворений балкарський ескадрон.
Бандитів, які повернулися з гір, німці озброїли і призначають-чилі на керівні посади в селищах і райцентрах.
У Черекському районі німці дозволили бандитам мати свій штаб і використовували їх для охорони ущелин від проникнення радянських партизанів і частин Червоної Армії, брали з собою в розвідку і в якості провідників.
Прибулі з німцями білоемігранти, балкарські князі ШОКМАНОВ-ШАПОШНИКОВ і Келеметов, будучи німецькими розвідниками, створили штаб по керівництву бандповстанческімі і зрадницькими групами в районах Балкарії.
Штаб, очолюваний ШОКМАНОВИМ-Шапошникова і КЕЛЕМЕТОВИМ, керував зрадницької діяльністю балкарців, які працювали в створених німцями установах. В період тимчасової окупації з Балкарії була виділена і направлена в Керуючий делегація, яка уклала договір про з'єднання Балкарії з Керуючий.
Відступаючи під ударами Червоної Армії з Кавказу, німці та їх розвідоргани дали завдання керівникам бандповстанческіх і зрадницьких груп: не допускати в Балкарії відновлення Радянської влади, шляхом збройного опору задер-жати просування частин Червоної Армії, тримати оборону до весни 1943 року, обіцяючи до цього часу повернутися на Кавказ.
З цією метою німцями були створені в балкарських районах бази озброєння і продовольства. Бандповстанци і к-р еле-менти були забезпечені зброєю та боєприпасами.
Виконуючи завдання німців, штаб бандповстанческой органі-зації Черекського району на чолі з керівником ЗАНКІШІ-ЕВИМ (б. Голова с. Ради, який відбув покарання 10 років ВТТ) і начальником штабу ТАБАКСОЕВИМ організував обо-рону Черекського району від настання частин Червоної Армії і протягом місяці охороняв входи і виходи з ущелини. Біль-шинство чоловічого населення Черекського району брало участь в збройному виступі.
Аналогічне становище було в сіл. Булунгу і Думала Чегемского району.
Ліквідуючи бандповстанческіе організації в Балкарії, органами НКВД і НКГБ в Черекському районі вилучено 324 людини - учасників організації та їх пособників.
У тому числі членів і кандидатів ВКП (б) - 35 осіб; соці-ально-чужого елементу - 51 чоловік і зрадницького елемента, органами НКВД-НКГБ очищаючи райони Балкарії від бандповс-танческого в 1941 році вилучено:
по Черекського району - 400 осіб;
по Чегемського району -105 осіб;
Про що ж в цілому свідчить вищенаведений доку-мент.
Але, на жаль, сотні безвинно заарештованих ними людей, багато з яких загинули, - це реальність, як і те, що сьогодні з усіх цих сотень т.зв. балкарських «бандповстанцев» і «буржуазних націоналістів" не реабілітованими залишилися всього лише кілька людей!
Крім того, Кумехов, Бзіава і Філатов абсолютно точно знали те, що до моменту підписання ними цієї «довідки» сви-ше 28% від усієї чисельності балкарського народу (понад 16 тис. Осіб) зі зброєю в руках воює на фронтах ВВВ, в той час як з усією іншою (небалкарской) частини населення респуб-лики на фронтах виявилося всього лише близько 12%! (Цей показу-тель рівня мобілізації в КБАССР небалкарцев досяг 14,1% тільки до кінця війни!).
І, нарешті, вони, як і Берія, не могли не знати і того убивчого для них факту, що саме карачаївці і балкарці не мали в складі німецьких військ своїх відділень-льних етнічних підрозділів!
По-друге, і найголовніше, неминучість появи цього документа була зумовлена давно і тим, що хижацькі інтереси верховних катів до цього регіону і ряду їх місцевих підручних збігалися майже повністю, по крайней мере на пер-вом етапі переділу Кавказу, а нагрянула війна дозволила реалізувати їх в найкоротші терміни і самим варварським шляхом, через тотальну депортацію народів.
Могли відмовитися від настільки привабливої перспективи людина, яка ще в 1942 році в ім'я власного порятунку і оправ-данія перед Сталіним підставив під етнічно спрямоване знищення військами НКВС понад 700 балкарців - мирних жителів Черекського ущелини (в абсолютній більшості ста-Риков, дітей та жінок) , на яких він переклав всю ответс-твенность за власну боягузтво, втеча з республіки і її здачі ворогові? Напевно ні.
Більш того, судячи з дати підпису на документі, він був заго-кування заздалегідь (і швидше за все, за попереднім замовленням того ж Берії), і на зустріч в Орджонікідзе (Владикавказі) Кумехов поїхав не в «невіданні», як це намагаються преподнес- ти народу наші штатні демагоги, а цілком підготовлений і добре знаючи, про що піде мова і чим все це закінчиться для балкарців.
Тобто всі багаторічні офіційні байки про «глибоко засмучений-щем керівництві КБАССР і невтішне Кумехове» з приводу депортації балкарського народу - це або повна некомпетентний-ність їх рознощиків, або груба і відверто цинічна брехня.
Всього для виселення балкарців прямувало величезна кількість військ - 21 тисяча солдатів і офіцерів, не рахуючи 244-го полку конвойних військ НКВС, під охороною якого еше-лони з балкарцями повинні були направлятися в Казахстан і Киргизію. (Це приблизно по два солдата на трьох виселенців. Ред.)
У кабінеті першого секретаря ВКП (б) Зубер Кумехова знахо-дилися члени бюро обласного комітету партії, заступник народного комісара внутрішніх справ СРСР генерал І. Сєров, нарком державної безпеки Кабардино-Балкарської АРСР С. Філатов, народний комісар внутрішніх справ КБАССР К. Бзіава, кілька генералів.
Обстановка була похмурою. Ніхто із запрошених секрету-рей райкомів не знав причину екстреного виклику в обком пар-тії. Побачивши в кабінеті Кумехова військових з генеральськими пого-нами, всі вони відчули, що ця зустріч нічого доброго не віщує.
У кабінеті запанувала тиша. Секретарі райкомів були збентежені. Наймолодший з них, двадцятисемирічний Жанакаіт Заліханов, відчув, як до обличчя приливає кров, хотів встати і крикнути: «За що?» Але цього він не зробив. «Раз-вирішите питання?» - видавив він з себе. Генерал Сєров кивнув. Заліханов піднявся і голосно запитав: «А як бути з коммуніс-тами?».
Генерал Сєров глянув на Кумехова, вважаючи, що на цей пи-рос відповість перший секретар обкому партії, але той сидів, чи не ворухнувшись. Тоді генерал повернувся до Заліханову і спо-койно сказав: «Є російське прислів'я: коли ліс рубають, тріски летять. Ви і є тріски свого народу. - Він піднявся зі свого місця. - Якщо немає більше запитань, всі вільні ».
Питань не було.
Примітка ред. А в цей час на всій території ураз спорожнілій, Балкарії під керівництвом діючих орга-нів державної влади республіки йшов неприкритий грабунок всього рухомого і нерухомого майна ДЕПОРТ-рованного балкарського народу. Ось як ці дні описує Д.В.Шабаев:
«. Ще не охололи рейки, по яких товарні склади зві-зили балкарців на заслання, як місцеві комісії кинулися в будинку спецпереселенців.
Предмети домашнього вжитку і начиння спецпереселенців, а також майно ліквідованих колгоспів комісії з раз-рішенням Народного комісаріату фінансів мали право реа-лізовивать установам і приватним особам.
Місцеві та районні комісії фактично займалися неза-кінної конфіскацією майна виселених балкарців. Але конфіскацію в будь-якій цивілізованій країні виробляють толь-ко за рішенням судових органів. А за вироком якого суду був засуджений балкарський народ, а його майно конфісковивая-лось? Не було ні суду, ні вироку. Про конфіскації нічого не говорилося і в Указі Калініна.
Майно всіх виселених і колгоспів продавалося за дешевими цінами і розкуповувалося нарозхват. У Кабардинській АРСР це майно придбала 121 організація.
Народний комісаріат фінансів придбав один шифону-ер, дві швейні машинки, п'ять ліжок, дві перини та інші речі. Можна подумати, що без перин і ліжок Наркомфин не зміг би впоратися з покладеними на нього завданнями.
Кабардинський обком партії придбав майно жителів двох селищ: Гундель і Чалмаса. З Гундель для співро-ників обласного комітету ВКП (б) вивезли 23 ліжка, 40 сту-Льєвен, 2 котла, 2 скрині, багато різного посуду, а з Чалмаса - 4 дзеркала, 2 сепаратора, 10 ліжок, бак для води, пили, 4 швейні машинки, ванні, ковальський міх і інше майно, всього на суму 20719 рублів. Те, що співробітникам обкому пар-тії потрібні були стільці і посуд, можна зрозуміти, але для чого їм знадобився ковальський міх, зрозуміти важко.
Весь худобу, прийнятий від спецпереселенців, був переданий на пересмикування в колгоспи: з Ельбруського району в Баксанский, з Чегемского - в Зольскій, Кубинський і Прохладненскій, з Черекського - в Урванського, з Хуламо-Безенгіевского - в Нальчикський, з Нагорного - в Нагорний та з Лескенского - в Лескенскій.
За укладеною звітності районних комісій з біля-службовців приймання 19573 голів великої рогатої худоби прийнято: Наркоммясомолпромом - 16451 голова, Наркомсовхозов - 1239 голів, недостача -1936 голів.
Примітка ред. Тим часом ешелони смерті, забиті вщерть приреченими людьми, йшли на схід. Ось як це описано в книзі:
«. У 3-му управлінні НКДБ СРСР прийшли до висновку, що під час перевезення чеченців, інгушів і балкарців склади можна збіль-шити з 56 вагонів до 65, а в кожен вагон поміщати не 40 чоловік, як це робили раніше, коли перевозили карачаївців і калмиків, а 45.
Ця «доцільність» коштувала чимало життів чеченців, інгушів і балкарців. Їх перевозили в тих же вагонах, в яких перевозили карачаївців і калмиків.
У це важко, напевно, повірити сьогодні, але факти - річ уперта.
Але як би там не було, здавалося, що депортацією балкарців завершена сталінська програма тотального і насильно-го виселення низки північнокавказьких народів. Етно-гео-політи-чна ситуація на Північному Кавказі була приведена в повну відповідність з засекреченої тоді (але виданої ще до виття-ни в Ленінграді і Казані) картою, згідно з якою майже весь північний схил Кавказького хребта передавався Грузії, а частина Калмикії ставала її відганяючи пасовищами.
Але на цьому маховик репресій не зупинився. Як і всякий монстр, що вимагає все нових і нових жертв, він готовий був до пожирання чергових «ворогів народу».
А такі вже були намічені. Це були кримські татари і турки-месхетинці. Правда, щоб дістатися до кримських татар, спочатку треба було звільнити півострів від німців. Що ж стосується турків-месхетинців, то вони (втім, як і ті чеченці і інгуші, що знаходилися до моменту виселення на своїй батьківщині) і в бінокль не бачили німецьку армію, з якою «непремен-но мали співпрацювати, щоб стати ворогами народу» і потрапити під депортацію.
Звичайно, все це було страшно.
Страшно було і те, що після кожного «заклання» очередно-го «радянського народу» здійснювався якийсь урочистий ритуал його «освячення», чи то пак нагородження високими правітельс-ничих нагородами особливо відзначилися учасників усіх цих позасудових розправ.
Але навіть Сталін при всіх його кримінально-звірячих наклоннос-тях і абсолютному цинізмі не наважувався демонстративно на весь світ, тобто офіційно нагороджувати своїх підручних «за масове знищення мирного населення власної країни». Тому і була придумана абсолютно знеособлена, але всеосяжна формулювання «за успішне виконання спеціального завдання уряду. ». в рамках якої, не пояснюючи суті справи, можна було нагородити кого завгодно - від рядового розвід-чика-нелегала до геніального конструктора і військового стратега, від видатного дипломата до найманого вбивці. Так було і цього разу.
Буквально на наступний день після депортації балкарського-го народу з цієї самої формулюванні було нагороджено орді-нами і медалями понад 700 осіб (див. Газету «Правда» від 09.03.44 р). При цьому, природно, найвищі правитель недержавні нагороди дісталися за рангом найбільшим органі-заторів багатомільйонних політичних репресій і геноциду народів. Зокрема, Л. Берія був нагороджений орденом Суворов-ва I ступеня, а його помічники - Б.Кобулов, І. Сірка і С.Круглов орденами Кутузова I ступеня.
Звичайно ж, нагородження вищими полководницькими нагоро-дами країни катів власного народу було не тільки образою пам'яті видатних полководців Росії, але і образою всієї її історії, але навряд чи тоді це когось сму-щало.
Через півроку, свої «срібняки» отримали і «отли-чівшіеся» при депортації балкарського народу, про що сві-детельствует:
ВИРІЗКОЮ З ГАЗЕТИ «кабардинського ПРАВДА»
ОРДЕНОМ ЧЕРВОНОГО ПРАПОРА
1. Еріпсоев Тита Машевіч.