Президія Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації у складі:
головуючого - Голови Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації Іванова А.А .;
членів Президії: Амосова С.М. Бациев В.В. Витрянского В.В. Ісайчева В.Н. Козлової О.А. Першутова А.Г. Сарбаш С.В. Харчикова Н.П. Юхнея М.Ф. -
У засіданні взяли участь представники:
від заявника - товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт» (позивача) - Даніліна Т.А. Красков В.Ю .;
від асоціації «Санаторно-курортне об'єднання« Курорти Підмосков'я »(відповідача) - Мелехина Н.В .;
Заслухавши та обговоривши доповідь судді Харчикова Н.П. а також пояснення представників беруть участь у справі, Президія встановив наступне.
У заяві, поданій до Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, про перегляд ухвали суду касаційної інстанції в порядку нагляду товариство «Контракти» просить скасувати цей судовий акт, посилаючись на порушення однаковості в тлумаченні та застосуванні арбітражними судами норм права, рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції - залишити без зміни.
У відгуках на заяву комплекс, профспілка і асоціація просять залишити оспорюване постанову суду касаційної інстанції без зміни.
У відгуку на заяву банк підтримує правову позицію товариства «Контракти».
Перевіривши обгрунтованість доводів, викладених в заяві, відгуках на нього і виступах присутніх у засіданні представників беруть участь у справі, Президія вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Виконання зобов'язань позичальника забезпечувалося договорами поруки, підписаними банком з профспілкою і асоціацією.
Неповернення позичальником частини кредиту в обумовлений термін послужив підставою для пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту.
З огляду на невиконання названого вимоги банк звернувся до арбітражного суду з цим позовом.
Особами, які беруть участь у справі, це визначення не оскаржувалося.
Скасовуючи судові акти судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив на наявність в пункті 8.7 згаданого кредитного договору умови про можливість поступки прав вимоги без згоди позичальника тільки Nova Ljubljanska banka d.d. Ljubljana, а в інших випадках - за згодою позичальника.
Однак судом касаційної інстанції не враховано наступне.
Доводи поручителя (асоціації), викладені в касаційній скарзі, про необґрунтовану заміні позивача (банку) на правонаступника (товариство «Контракти») підлягали відхиленню, оскільки процесуальне правонаступництво здійснено окремим судовим актом, що набрало законної сили.
Ці доводи не могли бути підставою для скасування прийнятих по суті спору рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції, так як, виходячи з положень статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо переоцінки судового акта, який не оскаржується в касаційному порядку.
Згідно зі статтею 168 Цивільного кодексу Російської Федерації угода, яка відповідає вимогам закону або інших правових актів, є за загальним правилом нікчемною, якщо тільки закон не встановлює, що вона оспоріма, тобто закон передбачає спеціальні норми з регулювання особливих наслідків для окремих груп недійсних угод.
Стосовно до статті 174 Цивільного кодексу Російської Федерації, в силу якої якщо повноваження особи на здійснення угоди обмежені договором або повноваження органу юридичної особи - її установчими документами в порівнянні з тим, як вони визначені в дорученні, у законі або як вони можуть вважатися очевидними з обстановки , в якій відбувається угода, і при її здійсненні така особа або орган вийшли за межі цих обмежень, угода може бути визнана судом недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, лише у випадках, коли буде доведено, що інша сторона в угоді знала або свідомо повинна знати про зазначені обмеження.
Визнання договору поступки прав вимоги, укладеного без згоди боржника, недійсним з підстав статті 168 або відповідно до статті 174 Цивільного кодексу Російської Федерації залежить від того, чи передбачена обов'язок отримати згоду боржника на укладення договору уступки прав вимоги законом і іншими правовими актами або умовами основного зобов'язання , за яким здійснюється передача прав.
Якщо на такий обов'язок вказують окремі норми закону або інших правових актів, то договір поступки прав вимоги є нікчемним відповідно до статті 168 Цивільного кодексу Російської Федерації.
При закріпленні обов'язку отримання згоди боржника в умовах конкретного зобов'язання недійсність договору поступки прав вимоги повинна встановлюватися відповідно до правил статті 174 Цивільного кодексу Російської Федерації.
При названих обставин оспорювана постанова суду касаційної інстанції порушує однаковість у тлумаченні та застосуванні арбітражними судами норм права і підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини 1 статті 304 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації.
Що набрали законної сили судові акти арбітражних судів у справах зі схожими фактичними обставинами, прийняті на підставі норми права в тлумаченні, розходиться із які в цьому постанові тлумаченням, можуть бути переглянуті на підставі пункту 5 частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації, якщо для цього немає інших перешкод.
З огляду на викладене та керуючись статтею 303, пунктом 5 частини 1 статті 305, статтею 306 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації, Президія Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації ухвалив: