ПОНОВЛЕННЯ ТЕРМІНУ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ДОКУМЕНТА ДО ВИКОНАННЯ (ТЕРМІНУ ВИКОНАВЧОЇ давності)
I. Період часу, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання, прийнято називати терміном виконавчої давності. Інститут виконавчої давності спрямований на стабілізацію цивільного обороту, усунення невизначеності у відносинах між кредитором (стягувачем) і боржником, він виник як наслідок того, що боржник безмежно довго перебував би під загрозою застосування до нього примусових заходів. В рамках виконавчої давності стягувач має право задіяти механізм, що забезпечує примусове виконання підтвердженої судом обов'язки боржника, забезпечивши переклад санкціонованих судом правових приписів в реальне, правову поведінку. Таким чином, термін виконавчої давності потрібно віднести до терміну захисту цивільних прав. Пред'явлення виконавчого документа до виконання, навіть при наявності фактичної неможливості виконання його вимог в даний час, за загальним правилом перериває термін виконавчої давності. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 22 ФЗ "Про виконавче провадження" (далі - ФЗІП) після перерви протягом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
III. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 ФЗІП в разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю його виконання строк пред'явлення виконавчого документа до виконання обчислюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу. Вважаємо, що під неможливістю виконання слід розуміти наявність причин об'єктивного характеру, що перешкоджають виконанню вимог виконавчого документа, що не залежать від волі учасників виконавчого провадження.
Здається, в цих випадках за стягувачем зберігається право знову пред'явити виконавчий документ до виконання, але в межах строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, який не повинен підлягати відновленню, а повинен обчислюватися з часу повернення стягувачу виконавчого документа і закінчення виконавчого провадження.
Разом з тим взаємозв'язок положень ч. 1 ст. 21, ч. 2 ст. 22 і ч. 4 ст. 46 ФЗІП в сенсі, надавати їм правозастосовча практика, передбачає, що після закінчення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа строк пред'явлення такого документа до примусового виконання поновлюється і підлягає обчисленню з дня повернення виконавчого документа стягувачу.
Таке розуміння Закону призведе до того, що тривалість строку пред'явлення виконавчого документа до виконання фактично підпорядкована вольовим діям стягувача, що суперечить імперативному характеру зазначеного терміну і принципам цивільного виконавчого права.
Правила обчислення, зупинення, поновлення строку виконавчої давності носять імперативний характер. Про це свідчать не тільки наслідки пропуску такого строку - неможливість звернення до механізму державного примусу для задоволення стягувачем своїх вимог, а й судовий порядок відновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Отже, стягувач і боржник не має права своєю угодою змінити тривалість терміну, початок його перебігу, переривання, відновлення інакше, ніж це встановлено законом.
замість висновку
Резюмуючи вищесказане, зазначимо, що після закінчення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа строк пред'явлення такого документа до виконання не повинен підлягати відновленню і продовжує обчислюватися з дня повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження.
Інше розуміння положень чинного законодавства допускало б можливість заподіяння майновим інтересам боржника збитків, невідповідного вимогу виконавчого документа, а отже, і збільшення розміру його заборгованості, що суперечить принципу пропорційності (співвідносними обсягу вимог стягувача та заходів примусового виконання), закріпленого в п. 5 ст. 4 ФЗІП.
Неодноразова реалізація стягувачем права на заяву про повернення виконавчого документа з метою отримання необгрунтованої економічної вигоди може розглядатися в якості зловживання правом. Положення ч. 3 ст. 17 Конституції Російської Федерації містить загальну заборону зловживання суб'єктивним правом в будь-якій сфері суспільного життя, а в силу прямої дії норм Конституції Російської Федерації може бути застосовано судом як засіб протидії зловживанню правом несумлінного стягувача.
З метою забезпечення балансу інтересів стягувача і боржника і дотримання принципу пропорційності в умовах неодноразового відмови стягувача від проведення повторних торгів такі торги можуть бути проведені за ініціативою боржника.
Наша компанія надає допомогу з написання курсових і дипломних робіт, а також магістерських дисертацій по предмету Виконавче провадження, пропонуємо вам скористатися нашими послугами. На всі роботи дається гарантія.