Що триває більше року протистояння Варшави і Берліна на тижні отримало новий вимір. Міністр національної оборони Польщі Антоній Мачеревич заявив в ефірі польського телебачення, що Німеччина повинна виплатити Польщі військові репарації за завдані збитки і вчинені в роки Другої світової війни злочини. Міністр Мачеревич - фігура в європейській політиці досить одіозна. За два роки на чолі польського військового відомства він відзначився багатьма гучними заявами, які екс-президент Польщі Броніслав Коморовський назвав простенько - «маячнею».
«Маячня» Мачеревіча і скудеющей польська скарбниця
Кращу рекомендацію для кар'єри в нинішній Польщі важко придумати. Справа в тому, що сьогодні владні кабінети Варшави зайняла публіка, яка успадкувала ідеологію і політику емігрантського польського уряду і її військової похідної - Армії Крайової. Нерідко це проявляється в сімейної спадковості, як, наприклад, у лідера правлячої партії «Право і справедливість» Ярослава Качинського (його батьки входили до складу Армії Крайової).
У будь-якому випадку, нинішня влада в Варшаві - це спадкоємці тієї частини поляків, що програли в другій світовій війні. Тепер вони прийшли за реваншем. Щось подібне відбувається зараз в сусідній Україні. Тільки в Польщі ці настрої правлячої еліти менш брутальні. Там більше політесу, але суть справи він не змінює.
Нинішні господарі Варшави намагаються повернути собі владу не тільки в Польщі, а й в регіоні. Претензії до німців цілком укладаються в логіку цього польського реваншу. Вони проявилися одразу після того, як Польща перейшла під владу однопартійного уряду, парламенту і президента з націонал-консервативної партії «Право і справедливість».
Більшої впевненості польським політикам надав американський «парасольку». В останні роки Вашингтон демонструє особливе заступництво Польщі. Старанно ліпить з неї ще один центр сили в Європі. Ця політика не змінилася з приходом до влади президента Дональда Трампа.
Така підтримка американців тільки розохочує поляків. Спонукає їх, в тому числі, і на необдумані вчинки, до яких, на думку експертів, відноситься заяву міністра Мачеревіча про військових репарації Німеччини. Експерти вже розклали його на «складові» і знайшли відразу кілька мотивів.
Перш за все, відзначається, що претензія з репарацій - це своєрідна помста Варшави Берліну за те, що він переводить розвиток Євросоюзу в режим «двох швидкостей». Польщі, яка в порівнянні з іншими младоєвропейців отримала від ЄС більше преференцій, субсидій і грантів, тепер відведена роль країни другого плану. Це боляче вдарило по амбіціях гонористих польських політиків.
Є й інші резони скорочення фінансової допомоги з Європи (наприклад, уповільнення темпів зростання економіки в країнах єврозони.) Про них у Варшаві знають. Не виключено, що саме тому недалекий міністр Мачеревич вирішив поповнити польську казну німецькими репараціями.
Репарації в обмін на території?
Позиція Німеччини зрозуміла міжнародним юристам. Польська Народна Республіка незабаром після війни відмовилася від німецьких репарацій. Тут було кілька причин. По-перше, ПНР слідом за Радянським Союзом відмовилася від репарацій Німецької Демократичної Республіки. (СРСР звільнив від репарацій також Румунію, Болгарію та Угорщину.) По-друге, Польща після війни серйозно приросла німецькими територіями.
Щось подібне чекає і Польщу. Хоча міністр Мачеревич спробував знайти юридичну підоснову своїх претензій. Він придумав зрозумілий тільки йому «хід», що відмова від репарацій «ніколи не був закріплений з формально-правової точки зору, а мав лише характер політичного публіцистичного акту». Для більшої переконливості міністр додав, що від репарацій відмовилася не Польща, а «радянська колонія під назвою ПНР (Польська Народна Республіка)».
Навряд чи хтось всерйоз буде шукати логіку в заяві польського міністра. Зате все відразу згадали, як Польща після війни приросла німецькими територіями відразу на 100 тисяч квадратних кілометрів - приблизно на Ісландію або Болгарію. Нові кордони Польщі з ініціативи Радянського Союзу обговорювалися на ряді конференцій керівництва трьох найбільших держав антигітлерівської коаліції.
Остаточне рішення прийняли вже після Перемоги, в Потсдамі. Площа Польщі за рахунок західній частині Східної Пруссії, Померанії, Нижньої Сілезії і Східного Бранденбургу збільшили з 212 до 313 тисяч квадратних кілометрів. Польськими стали, зокрема, портові міста Данциг (нинішній Гданськ), Штеттин (нинішній Щецин).
До речі, в сусідньому з Шецін Свіноуйсьце тепер облаштований термінал з прийому зрідженого природного газу. Колись це був німецький берег. До війни Польща мала вихід до балтійського узбережжя протяжністю тільки в 71 кілометр. Країни-переможці додали полякам разом ще 455 кілометрів узбережжя.
І це ще не вся історія. Як оцінили німецькі економісти, за рахунок видобутку корисних копалин на колишніх німецьких землях польський бюджет за повоєнний час отримав понад 130 млрд. Доларів США. Інший хворобливий для Німеччини питання - депортація етнічних німців із тепер тепер польській території.
Згода на їх переселення дали Варшаві учасники Потсдамської конференції. Користуючись цим дозволом, польська влада створили місцевим німцям нестерпні умови для проживання, позбавили елементарних громадянських прав, перетворили в беззахисних людей «другого сорту». У підсумку - 4 мільйони чоловік змусили виїхати до Німеччини.
У повоєнну пору всі ці дії не викликали якихось протестів. Німеччина принесла світу біду, і тепер розплачувалася за це. Зараз інший час. Берлін став головною столицею європейської спільноти і головним же його донором. Це на німецькі гроші підвелася економіка Польщі. Німеччина при нагоді обов'язково нагадає про це полякам, як уже показала їм місце в Євросоюзі, - країни «другої швидкості». І вже точно Берлін не дозволить Варшаві додати «швидкості» за рахунок німецьких репарацій.
Все це прекрасно розуміють у Європі, як розуміють і те, що багато політиків у Варшаві сьогодні відірвалися від дійсності і явно переоцінюють свої сили, можливості і вага самої Польщі в європейському співтоваристві. Міністр Мачеревич дав ще один яскравий приклад такої неадекватності.