Ф. І. Тютчев
«Як над гарячою золою. »
Як над гарячою золою
Димить сувій і згорає
І вогонь прихований і глухий
Слова і рядки пожирає -
Так сумно тлить життя моя
І з кожним днем йде димом,
Так поступово гасне я
В одноманітність нестерпному.
Про Небо, якби хоч раз
Цей пломінь розвився з волі -
І, що не нудячись, що не мучась частці,
Я засяяв би - і згас!
As a piece of paper
smoulders, catches, burns
on glowing embers,
the flames indistinct
and hidden at first,
licking, eating words and lines,
so life is sadly gnawed away,
vanishing a little at a time,
so am I snuffed out,
a fraction every day -
intolerable monotony!
Oh, my dear Christ,
let me once, just once
range flame-like at will,
not languishing, and not tormented,
bursting into brilliance
before - just going out
Jak nad gor # 261; cym popieliskiem
Spala si # 281; zwitek w dymu mgle,
A ogie # 324; s # 322; owa, wiersze # 380; re -
Skrytym obj # 261; wszy je u # 347; ciskiem:
Tak sm # 281; tnie # 380; ywot m # 243; j si # 281; tli,
Dymem odchodz # 261; wszystkie doby,
Tak gasn # 281; zwolna w # 347; r # 243; d # 380; a # 322; oby
Tych jednostajnych moich dni.
O nieba! gdyby # 380; si # 281; cho # 263; raz
Ten promie # 324; rozr # 243; s # 322; wedle woli
I bez m # 261; k dalszych i niedoli
Gdybym rozb # 322; ysn # 261; # 322; w kr # 261; g i zgas # 322 ;!
Ut supra favillam ferventem
Volumen fumat crematurque
Et ignis occultus et obtusus
Verba versusque devorat,
Sic vita mea triste sine flamma comburitur
Et cotidie fumo discedit.