За різноманітністю спеціалізації вівчарство знаходиться на \
одному з перших місць серед галузей тваринництва. вівці 1
водческіе господарства, Крім цінних харчових продуктів, про- |
переводять такі важливі сировинні товари, як шерсть, овчина, |
шкурки ягнят, переробляються в хутряні, шубні і коже- 1
ються вироби. 1
Напрямок та спеціалізація вівчарських господарств оп- 1 ределяются природними і економічними умовами, порід- 1 ними якостями їх поголів'я. Тонкорунне вівчарство сої ре-, 1 доточив переважно в районах Північного Кавказу, півдня; Поволжя та Сибіру; напівтонкорунне - в районах Центрально-Чорноземної і Нечорноземної зон, Середнього Поволжя, Сі-; бири і на Уралі; нитки синтетичні вівчарство: шубное - в Цент- 1 ральной нечорноземної зоні і на Уралі; м'ясо-вовняного - пре-майново в центральних районах європейської частини Рос-ці; м'ясо-вовняного-молочне - в гірських районах Північного | Кавказу і в Сибіру.
Провідним напрямком в.овцеводстве є тонкорунне, що має три види спеціалізації: шерстное, щерстно-м'ясне і м'ясо-вовняне, а також полутрнкорунное.
Залежно від напрямку і рівня спеціалізації в Росії склалися дві групи виробничих типів вівчарських господарств: а) племінні - заводи, господарства-репродуктов-ри, спеціалізовані ферми вівчарських господарств, стан-ції по племінній роботі і штучному заплідненню; б) товарні - спеціалізовані підприємства і ферми господарств іншої виробничої спеціалізації (в вівчарських-зернових, вівчарських-скотрводческіх н інших виробниц-дарських типах господарств).
Основне стадо в спеціалізованих овдеводческіх хо-дарства відгодовується переважно на пасовищних кормах. У дореформений період підвищення рівня интен-класифікацією вівчарства в таких господарствах виражалося у впровадженні стійлово-пастбішйого утримання худоби, механи-зації, використанні культурних пасовищ, годувань овець в зимовий період із застосуванням гранульованих кормів, цик-особистому заплідненні маток і т. П. Розміри спеціалізованих господарств ^ залежали головним чином від рівня спеціалізації і зони їх розміщення, В найбільш великих з них насчіти-валось до 50 тис, овець. Поглиблення спеціалізацій і зростання кон-центрації виробництва привели до відокремлення відгодівлі овець на створюваних для цих цілей межхозяйствеНнихТПредпрія-тиях.
Основними виробничими одиницями в вівчарських господарствах є отари і ферми. Отари формують в кон-це літа - початку осені з однорідних статевовікових і по-рідних груп овець, за ними закріплюються кормові площі і водні джерела;
Розміри отар коливаються в широких межах в завісімос-ти від їх складу, якості і величини пасовищних угідь, забезпе-забезпеченості водопоями, рельєфу місцевості і ряду інших фак-торів. В! Як типових, найбільш раціональних розмірів рекомендуються отари маток з 700-800 голів, яскравий і * 800-1000, валахів з 1200 і баранів-виробників - до 300.
Розмір ферми в хозяйствезавісіт від його спеціалізації, на-правління вівчарства, системи його ведення, природно-кліма ^ ної зони і ряду інших економічних чинників. В зави-ності від напрямку та продуктивності овець в якості тіповихрекомендуются наступні розміри комплексно-меха-нізірованних ферм: в шерстном і шерстно-м'ясному (тонкорунної-ном) вівчарстві - 2,5; 5,0; 10,0; 15 тис. Маток; м'ясо-вовняного (тонкоруннім і напівтонкорунне) - 2,5; 5,0; 10 тис. Маток;
шубному - 1,2; 1,6; 2,4; 3,6; 4ДТИС, маток; откормоннихплоша-, док всіх напрямків - 2,5; 5,0; 10,0 тис. Голів і більше. (В комплекс будівель великої механізованої ферми вхо-дять: кошари для маток на 800 голів кожна, для молодняка і для валахів на 1200 голів; пункти штучного осіменіння, стрігальниє пункти, ветізолятор, установка для купання жи-Вотня, приміщення і майданчики для приготування і зберігання кормів і т. д.
У неспеціалізованих тваринницьких господарствах ко-личество овець встановлюється виходячи з наявності кормів, ка-ким має господарство. При цьому вівчарство НЕ конкур-рует з головною галуззю - скотарством, а лише доповнює його, оскільки в якості кормової бази для овець відводиться рас-тітельность дрібноконтурних ділянок пасовищ, узлісь, ярів та інших непридатних земель, а також кормові залишки після випасу корів на штучних пасовищах. При такій кормо-вої базі, як і на низькопродуктивних природних пасовищах (наприклад, в Калмикії), створюються або дрібні ферми, .или невеликі отари до 500-600 голів, які обслуговують 2-4 людини.
Організація відтворення стада і виробництва продукції вівчарства
Перспективи розвитку вівчарства безпосередньо зави-сят від можливостей організації в вівчарських господарствах розширеного відтворення стада, яка включає в себе, систему заходів по встановленню оптимальної структу-ри стада, правильному формуванню отар, ліквідації яло-вості маточного поголів'я, своєчасної вибракування мало-продуктивних тварин, забезпечення повноцінного годую-ня і правильного змісту. Найважливішим резервом при цьому є племінна робота, поліпшення породного складу овець і подальший розвиток тонкорунного вівчарства.
Темпи відтворення поголів'я, рівень продуктівнос-
ти, а отже, і собівартості вовни та баранини непо
средственно залежать від породного складу овець і організації
племінної роботи в господарстві. Організацій племінної роботи в
товарних господарствах включає наступні щорічні меропрі-
ємства:; # 9632;
облік шерстної продуктивності, проведення контрольних зважувань і облік ягненія маток;
класна бонітування всіх ярок;
формування маткових отар одного класу, віку та про-виходи; "
створення з елітних і кращих маток 1-го класу добірної групи для проведення ремонтних ярок;
призначення баранів в злучку відповідно до класу і про-дуктівностью маток;
широке застосування штучного Осіменіння для мак-симально використання кращих баранів ^ пройзводітелей.
Для збільшення виробництва товарної продукції, улучше-ня її якості на товарних вівчарських фермах застосовують як чистопородне розведення, Так і схрещування. На практи-ке застосовується просте і складне промислове схрещуючи-ня, а в тонкоруннім вівчарстві - ще й змінне. Скре 1 -щіваніе тварин є найбільш ефективним методом підвищення продуктивності овець. Однак неодмінною умовою при цьому - повноцінне годування "помісних тварин. При чистопородному разведеніі'наіболее ефективно змінне використання баранів різних заводів і племінних господарств, що дозволяє підтримувати в стаді високу життєздатність і продуктивність тварин. Родинне спарювання при цьому не допускається.
У дореформений період в вівчарстві склалися і успеш-
але застосовувалися такі основні форми організації про-
ництва: ->
крупні вівчарські комплекси із закінченим оборотом стада і внутрішньогосподарської спеціалізацією по різних видах продукції вівчарства; '
промислового типу відгодівельні комплексно-механізованому-рова ферми (площадки) міжгосподарських підприємств;
виробничі міжгосподарські і аграрно-промислового-лені об'єднання по виробництву вовни, баранини, овчин, з промислової їх переробкою до готової продукції;
На цих підприємствах найбільшого поширення отримай-ли пасовищний і стійлово-пасовищний способи утримання овець. При пасовищному утриманні недолік природних кормів на пасовищах в зимовий час заповнюється підгодівлею тварин. У міру інтенсифікації вівчарства в господарствах розробляється вають Заходи щодо поліпшення зимових випасів, введенню пастбішеоборота, створення страхового запасу кормів.
При стойпово-пасовищному утриманні вівці значну
частину року також проводять на пасовищах і тільки взимку зна
дяться в кошарах. Тривалість стійлового періоду в
вівчарських господарствах залежно від зони коливається від
100 до 250 днів, протягом яких тварин годують 3 рази в
день заготовленими в літній період сіном, силосом, соло
мій й концентратами.
Залежно від прийнятої системи вівчарства (технолог гии, механізації та організації праці) на фермах містять од-нородного або змішане поголів'я, розділене на отари. Од-нородного поголів'я маток, ремонтного молодняка, валахів або овець на відгодівлі та нагулі міститься на спеціалізованих фермах інтенсивного вівчарства. Однак більш поширеною-застосовуватиме є змішані ферми із закінченим оборотом стада, в яких також можуть бути створені спеціалізовані-ні чабанські бригади по обслуговуванню отар, згрупованих за статево принципом.
При розробці виробничої програми правильний річний оборот стада в вівчарстві може бути складений толь-ко на основі місячних й квартальних оборотів стат. Оборот стада овець планується за статевими та віковими групами без підрозділу по рунНості. Поголів'я овець па рунності на початок і кінець року фіксується окремо. Виходячи з намічена-емой чисельності овець по рунності на початок року і середнього настригу вовни на 1 вівцю на початок року розраховується про * ництво вовни (немитої) за видами (тонка, полутонкая, полугрубая, груба) ..
Виробництво шкурок і смушки, як і інших видів про-дукції вівчарства, визначається виходячи з обороту стада. При розрахунку поголів'я ягнят, призначених для забою, предва-редньо визначається поголів'я ярочек, необхідне для вос-виробництва стада І продажу молодняку на племінні цілі. Причому весь молодняк народження минулих років перекладається в старшу групу умовно за станом на кінець планованого Року (в рядках цієї групи показуються його продаж, переда
ча * здача на м'ясо). Ягнята народження планованого року в стар-шую вікову група не ^ переводяться.
Найважливішими умовами розширеного відтворення в ов-цеводстве є збільшення маточного поголів'я і пра-ве його використання. Відтворення стада безпосередньо пов'язано з планом окотов.случек і штучного осіменіння. Планове поголів'я овець для спаровування визначають також виходячи з таблиці обороту стада: воно складається з поголів'я маток і ярок старше 1 року на кінець року. Злучку вівцематок планує-ють з розрахунком отримання в основному зимових і ранніх весняних окотів. У господарствах все ширше вдаються до штучної вен-ному осіменіння, при якому навантаження на одного барана-про-виробниками Може бути від 500 до 700 голів маток і ярок, т. Е. В десять разів вище, ніж при вільної злучки.
На великих фермах з однорідним за якістю поголів'ям (не менше 5000 голів) при впровадженні нових технологій целесо-образно застосовувати циклічне осіменіння маток. Воно здійс-ствляется в максимально короткі терміни з тим, щоб після групового окоту різниця у віці ягнят не перевищувала НЕ-скількох днів. На відміну від господарств з зберігаються екс-інтенсивність технологіями, на фермах з високим рівнем ін-інтенсифікації організовуються ущільнені окоту: 2-3 окоту за два роки, групове -ягненіе, - рання відбиття приплоду від ма-ток. У міру інтенсифікації вівчарства змінюються також тип Годівлі і система утримання тварин: годування здійснюється на культурних пасовищах з підгодівлею кон-центратамі і мінеральними добавками. При цьому молодняк відгодовується за 80-100 днів до живої маси в 36-40 кг в 6 8-місячному віці.
Основною формою організації праці у вівчарстві є
чабанські бригади: спеціалізіроранние, змішані І ком-
комплексних. Як правило, спеціалізовані бригади рбслужі-
ють однорідні отари: маток, ярок або валахів; змішані
бригади здійснюють догляд за різними статево груп-
пами овець; комплексні - не тільки обслуговування овець, а й
кормовиробництво. -л 4
Середньорічна чисельність основних робочих для догляду за отарою визначається, як і в інших галузях тваринництва, шляхом ділення середньорічного поголів'я худоби по соответству-нього групі на технічно обгрунтовану норму обслужива-ня. Обслуговувати отару чисельністю до 1000 голів може чабанська бригада з 3-4 чоловік. Для забезпечення отари овець водою, якщо водопод'ем з колодязів забезпечується без засобів механізації або вода підвозиться, виділяється додатково 1-2 робочих. Подіяти в дореформений період нор-
мативам при організації окотів, крім постійні *: чабанів, кількість додаткових (сезонних) робочих вівчарства визначається з розрахунку 1 робітник на 330 маток в період ягне-ня овець (45 днів), а також сакманщіков - з розрахунку 1 на кожні 60 ягнят при зимовому і ранневесеннем ягнении, а при весняному - на кожні 120 ягнят терміном на 45 днів.
Системи оплати праці та характер їх еволюції при переході до нових умов господарювання в вівчарстві схожі з други-ми галузями тваринництва: основна заробітна плата, на-яке значиться в основному за відрядними розцінками (в маткових ота-рах - за приплід і шерсть, в нагульних і відгодівельних - за приплід і вовни баранів-виробників і валахів через шерсть і т. д.), і додаткова оплата праці - за збереження поголів-ров'я, збільшення виходу ягнят, підвищення якості продукції і т. д. Крім того, оплата чабанів на відгінних пасовищах вироб-водить ся за ставками, підвищеним на 40%. Подібні види, розмі-ри, порядок оплати праці та преміювання кожного працівника встановлюються в отримує дедалі ширше розповсюдження-ня і у вівчарстві, контрактну систему оплати праці.
1. Назвіть основні напрямки спеціалізації та типи
вівчарських господарств.
2. Перерахуйте показники розміру вівчарських господарств.
3. Як організовується племінна робота у вівчарстві?
4, Яка послідовність складання обороту Стада в ов-цеводстве?
5. Які зміни відбуваються в процесі інтенсифікації вівчарства?
6. Назвіть особливості організації та оплати праці на ов-цеводческіх підприємствах різної спеціалізації.