НА ДРЕВНЬОМУ СХОДІ
Звичай О. був широко поширений на Близькому Сході (особливо у єгиптян, аммонитян, едомітян і моавитян, см. Єр 9: 24-26 (МТ: «. Всі ці народи обрізані.»). Практикувався цей ритуал і в Ізраїлі. Існування його у вавілоняниассирійців не доведене; у стародавніх фінікійців і філістимлян обрізання не було). У наш час О. практикується деякими народностями Африки, Австралії та Америки. Значення цього звичаю трактується по-різному. У будь-якому випадку, мабуть, в першу чергу О. носило культовий характер, а мед. або санітар. міркування не грали тут суттєвої ролі. Обряд відбувався за допомогою оперативного втручання, що полягав у видаленні крайньої плоті у чоловіків. Про глибоку давнину звичаю О. кажуть бібл. свідоцтва, згідно з якими воно відбувалося за допомогою кам'яних ножів (Вих 4:25; Нав 5: 2-8 - в МТ мова йде саме про кам'яних ножах).
ОБРІЗАННЯ В ІЗРАЇЛІ
Введення О. пов'язано з ім'ям Авраама (Бут 17: 9-14). Під час мандрівки по пустелі народ Ізраїлю не дотримався цього звичаю, але потім він був відновлений Ісусом Навином (Нав 5: 2 і наступні). Обряд відбувався над усіма чоловіками будь-якого віку (див. Бут 17: 10,23; Побут 21: 4; Нав 5: 2 і наступні), але головним чином обрізання піддавалися немовлята чоловік. статі, які не досягли восьми днів (Бут 17:12; Лев 12: 3; Флп 3: 5). О. застосовувалося також до рабів, які вважалися членами сімейної громади, і до чужоземців, які прагнули взяти участь в святкуванні Пасхи (Бут 34: 14-17; Вих 12:48), а пізніше - і до повністю прийняв іудаїзм. Як правило, обряд відбувався главою будинку (Бут 17), рідше - матір'ю (Вих 4:25), а пізніше - лікарем і могелем (що означає «той, хто обрізає»). За часів Ісуса ім'я немовляті давалось відразу після О. (Лк 1:59). У перших христ. громадах, в т.ч. і в Єрусалимі, О. спочатку поширювалося на всіх без викл. чоловіків (про що свідоцтво. суперечка, що розгорівся на зборах апостолів), поки Павло не домігся, щоб О. не здійснювалося над зверненими з язичників (Діян 15: 1-20; Рим 4:12; Гал 2: 2 і наступні; см. також 1 Кор 7:18 і наступні).
В Ізраїлі О. було символом завіту між Богом і Його народом (Побут 17: 9-14; пор. Вих 4:25; Вих 12:48; Нав 5: 2 і наступні; Деян 7: 8; Рим 4:11 і наступні ) і служило чисто зовн. ознакою Ізраїлю, що відрізняє його від необрізаних, тобто від язичників, уособленням яких в цьому відношенні були філістимляни (Суд 14: 3; Суд 15:18; 1Цар 14: 6; 1Цар 17:26; 2Цар 1:20). Слово «необрізаний» мало у ізраїльтян зневажливий відтінок. І навпаки, за часів еллінізму потужність. кола в Ізраїлі соромилися О. і всіляко намагалися приховати сліди операції, щоб під час спортивних змагань, учасники яких за прикладом греків змагалися без одягу, в них не дізналися б євреїв. Чому саме О. стало символом завіту, невідомо. Але в будь-якому випадку воно нагадувало ізраїльтянам про обітуваннях, заключ. в Божому завіті (відносить. потомства, володіння землею, Побут 17: 4-8), і про обов'язки, возлож. в ньому на Ізраїль (Втор 10:16; Втор 30: 6; Єр 4: 4; Єз 44: 7; Рим 4:11; Гал 5: 3). У НЗ вираз «обрізання» іноді означає єврейську релігійну громаду в її протиставленні християнській громаді (Гал 2: 8; К 4:11).
1) «необрізані» дерева - це фруктові дерева, з яких протягом чотирьох років після посадки не дозволялося збирати урожай (Лев 19: 23-25);
2) необрізані губи, вуха, серця і т.д. уособлюють гріховність і порочність людини (Лев 26:41; Єр 6:10; Єр 9:25; Єз 44: 9; Дії 7:51; К 2:13). Соотв. ці органи мають потребу в дух. обрізанні, необхідному людині, нехтує заповітом Господа і потребує Боже прощення (Втор 10:16; Втор 30: 6; Єр 4: 4; Єр 9:26);
3) апостол Павло використовує поняття О. як символ оновлення людини через віру в Христа, яке він називає О. Христовим (Кол 2:11). О. Христове полягає в «скинувши людське тіло гріховне» і відбувається, на відміну від іуд. обряду, які не ножем і не за буквою Закону, а в серці і за духом (Рим 2:29; К 2:11). Павло виступає проти твердження про те, що іудеєм, тобто учасником завіту з Богом, людини робить зовнішнє О. (Рим 2:28 і наступні). Причетність до Бога грунтується на внутр. дух. оновленні людини. Тим самим іуд. О. стає непотрібним і безглуздим (Рим 4:12; Гал 2: 3 і наступні; Гал 5: 6; Гал 6:15; К 2:11). свідченням достовірності цього внутр. О. служить хрещення (Кол 2:12). «Обрізання Христове» виступає тут як поняття, рівнозначний. «Взяття плоті», яка підтверджується хрещенням, яке слід розуміти як поховання старого чоловіка. Таким чином, в Кол 2:12 ми маємо справу з неповним порівнянням, і тому слід уникати прямого ототожнення О. і хрещення. У хрещенні укладено дуже важливий момент, якого не було в обряді О. часів Павла, а саме - хрещення доводить, що Божий заповіт діючий не завдяки якому-небудь зовн. знаку, а завдяки Духу, оновлюючому людини у вірі (Рим 2:29; К 2:12).