Неустойка (штраф, пеня), що представляє собою визначену законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання (п. 1 ст. 330 ЦК України), належить до найбільш поширеним способам забезпечення зобов'язань.
В сучасній юридичній практиці неустойка знаходить найширше застосування. Справа в тому, що неустойка має по відношенню до відшкодування збитків, який виступає в якості загальної форми цивільно-правової відповідальності, ряд переваг, які і обумовлюють її забезпечувальну функцію. У числі таких переваг можна виділити наступні.
По перше. на вимогу про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків (п. 1 ст. 330), таким чином, неустойка стягується за сам факт порушення зобов'язань, тоді як стягнення збитків можливо лише при доведеності їх виникнення.
По-друге. стягнення неустойки відрізняється більш високою оперативністю, так як її розмір заздалегідь визначений, в той час як розмір збитків точно визначимо лише після факту невиконання зобов'язання. Особливо відчутно це в разі тривають порушень боржником своїх зобов'язань, коли розмір збитків може бути визначений тільки в майбутньому.
По-третє. неустойка більш пристосована до конкретних взаємовідносин, оскільки встановлюється з урахуванням значення даного зобов'язання для держави, і (або) його безпосередніх учасників.
Неустойка може бути передбачена або угодою сторін (договірна неустойка), або законом (законна неустойка). Стосовно до першого виду неустойки діє правило про обов'язкову письмову форму угоди про неустойку незалежно від форми основного зобов'язання. Недотримання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (ст. 331 ЦК України).
