Біля витоків вітчизняної історіографії стоїть велична, відома багатьом по знаменитій скульптурі М. Антокольського, фігура преподобного Нестора-літописця. Він був ченцем Києво-Печерського монастиря, що жив у другій половині XI - початку XII ст.
За переказами, в той час, коли Антоній, засновник Печерського монастиря, присвятив себе безмовності в печері, а продовжувач його справи, Феодосій, займався облаштуванням обителі, збираючи кошти для зведення храму Успіння Пресвятої Богородиці, на початку 1070-х рр. до них прийшов благочестивий юнак, який бажає прийняти чернечий постриг. Залишившись при монастирі, цей послушник невдовзі прославився чеснотою, смиренням і працею. Після смерті Антонія і Феодосія, відразу після 1074 року він прийняв постриг від преподобного Стефана, ігумена Печерського, а потім був зведений в сан диякона.
З юних років Нестора відрізняла любов до книжкової премудрості. В обителі до кінця XI ст. вже існувала велика бібліотека. З часів Ярослава Мудрого книги збиралися, переписувалися і перекладалися, головним чином з грецької, в Софії Київській і в великокняжеском палаці. Молодий Нестор, наслідуючи приклад просвітителів Русі старшого покоління, і в першу чергу митрополита Іларіона і свого наставника Феодосія, з ентузіазмом опановував знаннями, накопиченими століттями. Особливо його цікавили житія святих та історичні твори, які складалися переважно у вигляді хронік (літописів).
Особливу любов і вдячність Нестор відчував до свого першого наставника преподобного Феодосія. Коли 1091 р братія на раді вирішила викопати його чесні мощі, за дорученням ігумена Іоанна Нестор з декількома молодшими ченцями взяв на себе обов'язок щодо розшуку та перенесенню їх в закладений Феодосієм Успенський собор, де вони потім і шанувалися. Свої враження від цього Нестор красномовно виклав в «Слові про перенесення мощей святого і преподобного отця нашого Феодосія», пізніше внесеного ним у літописний звід.
Перу Нестора належать житія перших вітчизняних святих: загублених Святополком синів князя Володимира Святославича Бориса і Гліба. Спираючись на власні враження молодих років, він написав житіє преподобного Феодосія Печерського. Ці записи послужили основою для складання в наступні роки дійшли до нас житій інших подвижників Києво-Печерського монастиря XI ст. (Антонія, Никона та ін). У цих творах Нестор постає не тільки як наглядова психолог і побутописець; в них розкривається талант глибокого релігійного мислителя. Віруючи в силу Божественного промислу, що розкривається в історичному процесі, він розвиває принципи християнського провіденціалізму. Його творіння пронизані ідеями чернечого аскетизму, близькими зарождавшемуся в ті роки в Візантії ісихазму і надалі підхопленими на Русі Нілом Сорський і «заволзьких старців».
Більш складним є питання про те, якою мірою перу Нестора належить знаменита «Повість временних літ» - найдавніший, що дійшов до нас майже в повному обсязі літописний звід, завершений у другому десятилітті XII в. і потім ввімкнувся в усі основні літописні компендіуми на Русі.
Преподобний Нестор помер в 1114 р незабаром після сходження на київський престол Володимира Мономаха, і був покладений, за заведеним уже в монастирі звичаєм, в комплексі Ближніх (Антонієвих) печер. Ім'я Нестора міцно зв'язується з образом навченого життєвим досвідом, праведного і смиренного ченця-літописця. Його колоритна фігура стоїть в одному ряду з такими видатними подвижниками Києво-Печерського монастиря, що прославилися не тільки праведним життям, а й величезним внеском у становлення вітчизняної культурної традиції, як Антоній, Феодосій, преподобний Алімпій-іконописець, прославлений художник Лгапіт-лікар і багато інших .