Право громадянина на отримання інформації про стан свого психічного здоров'я гарантовано Основами законодавства України про охорону здоров'я громадян (далі - Основи): п. 9 ч. 1 ст. 30 (Права пацієнта), п. 5 ч. 1 ст. 24 (Права неповнолітніх) та ст. 31 (Право громадян на інформацію про стан здоров'я).
Кожен громадянин має право в доступній для нього формі отримати наявну інформацію про стан свого здоров'я, включаючи відомості про результати обстеження, наявності захворювання, його діагноз і прогноз, методи лікування, пов'язаному з ними ризик, можливі варіанти медичного втручання, їх наслідки та результати проведеного лікування .
Викликає питання редакція ст. 9 Закону про психіатричну допомогу, відповідно до якої на прохання особи з психічними розладами або його законного представника їм можуть бути надані відомості про стан психічного здоров'я цієї особи та про надану їй психіатричної допомоги. Деякі лікарі-психіатри вважають, що ця норма носить необов'язковий характер, а вирішення питання про надання інформації віддано на розсуд лікаря. Це неправильне розуміння норми, можливо, пов'язано з невдалою формулюванням ст. 9. Лікар не має права відмовити в наданні такої інформації, тим більше законному представнику особи. Разом з тим лікаря слід з'ясувати мету отримання подібної інформації для визначення її характеру, обсягу та форми викладу, а також припинення можливих неправомірних дій різних організацій, що вимагають від громадян в порушення ст. 8 Закону про психіатричну допомогу ті чи інші довідки про стан їх психічного здоров'я. Виявивши таку ситуацію, лікар повинен роз'яснити пацієнту (або його законному представнику), що для реалізації ним своїх прав в конкретній сфері діяльності надання подібних відомостей не потрібно.
За загальним правилом інформація про стан здоров'я громадянина надається йому самому, а по відношенню до осіб, які не досягли возраста15 років (щодо хворих на наркоманію - 16 років), і громадян з психічними розладами, визнаних судом недієздатними, - їх законним представникам лікуючим лікарем, завідуючим відділенням лікувально-профілактичного закладу або іншими фахівцями, які беруть безпосередню участь в обстеженні та лікуванні.
Інформація про стан здоров'я не може бути надана громадянину проти його волі. У випадках несприятливого прогнозу перебігу захворювання відомості необхідно повідомляти в делікатній формі громадянину і членам його сім'ї, якщо громадянин не заборонив повідомляти їм про це і (або) не призначив особу, якій повинна бути передана така інформація.
Певний правовий вакуум у цьому питанні перетворив його на справжнє поле битви між психіатричними установами та пацієнтами, які бажають ознайомитися зі своєю історією хвороби. Подібні конфлікти могли б бути улагоджені за допомогою незалежною від органів охорони здоров'я Служби захисту прав пацієнтів, що знаходяться в психіатричних стаціонарах (ст. 38 Закону про психіатричну допомогу). На жаль, така Служба досі не створена, що негативно позначається на можливості реалізації пацієнтами своїх прав.
Необхідно також підкреслити, що в контексті даного питання термін "пацієнт" відповідно до Принципом 19 міжнародних стандартів ООН включає не тільки пацієнтів, що перебувають на лікуванні в психіатричних закладах, але тепер званих колишніх пацієнтів, психіатрична допомога яким надавалась в минулому. Таким чином, правом ознайомлення зі своєю медичною документацією (з відомими обмеженнями) наділені не тільки "діючі", але і "колишні" паціенти.Вправе громадянин вимагати довідку про те, чи перебуває він чи ні під диспансерним наглядом? Чи зобов'язаний ПНД (психоневрологічний диспансер) видати громадянину таку довідку?
Ст. 9 Закону про психіатричну допомогу передбачає надання громадянину відомостей про стан його психічного здоров'я і наданої їй психіатричної допомоги. Оскільки диспансерне спостереження є видом амбулаторної психіатричної допомоги, до нього застосовні вимоги ст. 9. Ця норма, проте, поширюється тільки на осіб, у яких виявлено психічний розлад.
Ст. 31 Основ, що стосується всіх без винятку громадян, встановлює право громадянина отримати наявну інформацію про стан свого здоров'я, результати обстеження і лікування, а також вимагати для ознайомлення необхідну медичну документацію, яка відображатиме стан здоров'я.
Громадянин може звернутися в ПНД з проханням ознайомитися з його медичною документацією, якщо така є. У разі відсутності документації ПНД на вимогу громадянина зобов'язаний видати про це довідку або вказати, що він за психіатричною допомогою в ПНД не звертався і не направлявся. Форма таких довідок не регламентована і залишається на розсуд лікувального закладу.
Довідка ПНД про знаходження під диспансерним наглядом хоча і свідчить про розлад психічного здоров'я, проте не відображає його, як і довідка про незнаходження під диспансерним наглядом.
Громадянин має право прийти на прийом до лікаря-психіатра для перевірки свого психічного здоров'я і після закінчення психіатричного огляду просити лікаря видати йому довідку (висновок) про його результати, а також зробити копію амбулаторної картки з записами лікаря, зокрема про те, що психічний розлад НЕ виявлено.
Закон не зобов'язує ПНД видавати довідки про знаходження або незнаходження громадянина під диспансерним наглядом. Однак та обставина, що рішення про встановлення (припинення) диспансерного спостереження може бути оскаржене (на що Законом відводиться місячний строк з дня, коли особі стало відомо про прийняте комісією рішення), дає підставу зробити висновок, що ПНД зобов'язаний видати громадянину на його прохання мотивоване рішення комісії. При цьому не регламентовано, в якій формі має видаватися таке рішення. Згідно ч. 3 ст. 27 Закону про психіатричну допомогу воно оформляється записом в медичній документації і, отже, окремо не составляется.Правомерен чи питання про те, чи перебуває громадянин на обліку у психіатра? Чи можна отримати таку інформацію?
Психіатричний облік був введений в нашій країні наказом МОЗ СРСР від 11.02.1964 № 60 "Про обов'язковий облік хворих з вперше в житті встановленим діагнозом психічного захворювання". В період дії наказу всяке звернення до психіатра, поєднане з встановленням громадянину будь-якого психіатричного діагнозу, автоматично тягло постановку його на психіатричний облік з усіма витікаючими звідси обмеженнями. Законодавчо це питання не регламентувався.
Неправомірна відмова в наданні громадянину інформації, надання якої передбачено федеральними законами (в тому числі Основами і Законом про психіатричну допомогу), несвоєчасне її надання або надання завідомо недостовірної інформації може спричинити накладення на посадових осіб штрафу в розмірі від однієї до трьох тисяч рублів (ст . 5.39 КоАП РФ).
Зазначені дії за умови заподіяння шкоди правам і законним інтересам громадян можуть спричинити і кримінальну відповідальність (ст. 140УК РФ).
Читайте в найближчих номерах журналу «Правові питання в охороні здоров'я»
