Головна | Про нас | Зворотній зв'язок
З поняттям держави безпосередній-ним чином пов'язано поняття нації. Практично всі дослідники феномен нації вбачають насамперед у сово-купності (спільності) людей, що проживає на певній території. Однак предметом розбіжностей в розумінні на-ції складають питання про соціокультурну природу даної сукупності людей, і чи є вона політичним, тобто дер-дарчі-організованим, спільнотою, а значить, і суб'єктів-те політичних відносин.
Одні дослідники нацією вважають природне, об'єктивним тивно існуюче співтовариство людей, що володіють загальною ідентичністю. В основі такої ідентичності може бути спільність походження, мови, історії, культури або про-сто спільність займаної території. Нація в цьому випадку розглядається як «колективний індивід (або тіло), обла-дає базовими потребами, самосвідомістю, загальною по-лей і здатне на єдине і цілеспрямоване колективне дію. Однією з таких потреб є забезпечення умов для свого збереження і розвитку »[3]. При цьому вва-жається, що нація може бути державно організованим співтовариством, але може і не бути таким. Проте, необ-ходимо ознакою нації розглядається явне прагнення територіальної спільності до автономії і самоорганізації в формі окремої держави.
Інші дослідники вважають, що між нацією і дер-вою існує нерозривний взаємозв'язок: як на-ції визнається тільки політично організоване співтовариство людей. В даному випадку нація розуміється як сукупність всіх громадян однієї держави як політичного сообще-ства [4]. При такому підході поняття «нація» охоплює всі територіальне співтовариство, тобто народ, незалежно від від-ходіння, мови, кольору шкіри, звичаїв, релігійних переконаний-ний складових його людей. При цьому вважається, що тільки организационно-правове самооформленіе територіальної групи людей у вигляді держави робить її здатною на кол колективні дію і, отже, перетворює її в автентичності-ний суб'єкт політики. Іншими словами, нацією визнається го-жавної організоване співтовариство людей. В даному випадку процес його соціокультурної (наприклад, мовної) го-могенізаціі набуває цілеспрямований характер і мно-гократно посилюється під організуючим початком інститутів держави. Таку групу людей називають також цивільної або політичною нацією [5]. Неважко бачити, що при такому підході поняття держави та нації збігаються. Звідси і на-звання «Організація Об'єднаних Націй», хоча її членами є держави.
У вітчизняному суспільствознавстві в поглядах на націю аж до недавнього часу панував перший з упом-нутих підходів. Він був використаний І.В. Сталіним (1879- 1953) в роботі «Марксизм і національне питання» (1913). Згідно з ним для того щоб якась група людей міг-ла називатися нацією, вона повинна володіти чотирма нераз-ривно пов'язаними між собою рисами: «Нація є історія-но сформована стійка спільність людей, що виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється в спільності культу-ри »[6].
Як видно, це визначення замовчує про організаці-ційних аспектах буття нації, тобто виходить з того, що вона не обов'язково повинна бути організована як політичне пові-суспільством. Таке визначення нації близько до того, що нині ис-слідчі називають етносом (грец народ, плем'я) або етичної спільністю: історично сформована на визна-діленої території стійка сукупність людей, володію-щая єдиною мовою, спільними парами культури і психологічний-ського складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від оточуючих їх інших подібних спільнот [7].
У вітчизняній і в західноєвропейській літературі поня-тя «нація-держава» вживається як повну тотожність, поняття «національна держава». Обидва вони відображають той факт, що вихідною передумовою освіти сучасних держав в Європі була культурна (мовна і / або рели-гіозние) гомогенізація проживає на певній тер-ритор групи людей, а це призводило до її усвідомлення себе особливої спільністю - нацією і подальшого самовизначення в ка -честве політичного співтовариства, який отримав назву на-ціонального держави [9]. Перетворення щодо гамогенной (однорідної) в будь-якому відношенні територіальним-ної групи в суверенний суб'єкт політики або, простіше кажучи, в націю-державу, знаменує собою народження держави сучасного типу, який прийшов на зміну середньовічним ФЕО-далеким, династичним і релігійним політичним обра- тання. Дана форма самоорганізації територіальної групи людей в якості політичного суб'єкта первоначаль-но виникла, повторюємо, в Європі, а потім утвердилася і в дру-гих регіонах світу. Політичні та адміністративні инсти-тути націй-держав встановлюються, як правило, консти-туціямі, законами та іншими правовими актами.
Наслідком затвердження нації-держави як форми по-літичної спільноти стало формування сучасної системи міжнародних відносин. В основі системи лежить принцип національного, або державного, суверенітету і тому її прийнято визначати як націоцентрістскую, або ж государственноцентрістскую міжнародну систему. За точку відліку її історії приймається завершення тридцяти-річної війни в Європі і висновок Вестфальського мирного договору (1648), який закріпив статус національного дер-жави як суверенного суб'єкта міжнародних відносин. Це не тільки серйозно змінило політичну карту Єв-ропи (розпад Священної Римської імперії на ряд націй-дер-жав), але і привело до зміни міждержавних відно-шень. Від нічим, крім волі монарха, мотивованих зв'язків національні держави стали переходити до уперед-ченним відносин один з одним на основі появи у них цілого комплексу усвідомлених інтересів.