Що б було легше і безпечніше вчитися ходити після інсульту ми вирішили, що черевик на холодну пору повинен бути:
-теплий і не промокає, для виходу на вулицю в будь-яку погоду, без ризику замерзнути. Помітили, що якщо я замерзав, мої рухи ставали зовсім «дубовими». Захворіти теж в наші плани не входило. Застуда паралельно з інсультом, це якесь збочення)).
-високий, що б добре утримувати голеностоп від подворачіванія. Ноги були слабкими і часто підверталися.
-зі шнурками. Високий черевик зі шнурками міцно тримає ногу. Плюс додаткове тренування з зав'язування шнурків кілька разів на день, відмінно для відновлення рухливості і координації рухів. Зав'язувати шнурки це була пекельна процедура для моїх непрацюючих пальців. У перші виходи мені одягали черевики Лена або Микита. Потім я почав вчитися одягати черевики і зав'язувати шнурки самостійно. Правда була не велика засідка)) Я сідав, нахилявся до черевика, що б зав'язати шнурок і починав невблаганно падав вперед. Тут мене треба було ловити)). Одночасно зав'язувати шнурок і утримувати рівновагу було для мене не реально.
-з неслизькою підошвою. При моїй невпевненою ходьбі, порушеною координацією і запамороченні, слизька підошва могла стати жирною крапкою в моїй «кар'єрі» пішохода))).
-з піднесеним вгору носком. Що б не спотикатися. Ноги високо піднімати я не вмів, ось і чіпляв носком черевика за все, що було по дорозі.
-легкий. Кожен крок на початку був «подвигом». Виявилося у мене Феноменально важкі ноги)) Додатковий вага не радував.
-петелька на заднику черевика. Одягати черевик мені було не просто. Натиснути з силою і вставити ногу в черевик я не міг. З «натиснути» була засідка. Петелька чудово допомагала. Я просовував в неї палець і підтягував черевик на себе. Завдяки їй я зміг взуватися без допомоги.
-легко розшнуровувати і зніматися. Коли ми поверталися з прогулянки, я майже валився з ніг. Втомлювався настільки, що черевики знімав з працею. У боротьбі з черевиками іноді перемагає не я))
-зручний і добре сидіти по нозі. Для того що б навчитися ходити, довелося ходити багато. Дуже багато! У перший рік ми пройшли 1200 км. У другій рік 900 км. Шлях не близький))). Пройти таку дистанцію в хреново і не зручне взуття не реально. Нікчемна мозоль і мінімум 5-7 днів не ходиш.
Практика показала, вчитися заново ходити після інсульту можна тільки в ретельно підібраного взуття.
-міцний. «Пробіг» для навчання ходьбі вийшов не маленький. Міняти взуття не люблю. Черевик повинен протриматися не одну сотню кілометрів.
На теплий сезон ми підбирали легкі і добре вентильовані кросівки. Основні критерії підбору такі ж, як і для зимового взуття. Тільки замість тепла потрібна вентиляція і легкість.
Вчитися ходити після інсульту нам довелося довго. Вчимося донині. На початку доводилося обмірковувати руху перед кожним кроком. Тепер ходьба відбувається підсвідомо. Правда якщо слизько або нерівній поверхні, все одно доводиться думати, як і куди наступати. Якщо при цьому ще паритися про взуття, ходити буде складно. Взуття має бути така, що одягнув і забув.